РОЗДІЛ I «Усі ми інколи сподіваємося на диво» Ось і скінчилася повість. За останні декілька днів її квартира перетворилася на смітник. Та що там усі ці гори брудного посуду та декілька горняток з недопитою кавою, коли навіть до того аби помитися діло не доходило. Фіранки колихалися, бо крізь не зачинене вікно вривався вітер й гамір навколишнього світу. Вона лежала в ліжку, що наразі більше нагадувало барліг, дивлячись на стелю з тупим виразом обличчя. Відчуття пустки охоплювало свідомість, а тиша в кімнаті тільки намлинкувала ситуацію. Бо несла за собою усвідомлення самотності. Знаєте, це ж

На восьмому поверсі панельного будинку, в кімнаті з видом на ліс, за столом сидів письменник. Він нічим зовні не відрізнявся від бухгалтера, інженера чи маркетолога: помірної статури, без обручки на безіменному пальці. Він переглядав коментарі після чергового конкурсу оповідань, в якому не отримав призових місць. «Я не вірю вашим персонажам, вони картонні та нудні, мотиви незрозумілі», написав хтось із читачів. Антон набрав довгий коментар у відповідь, в паралельній вкладці відкрив профіль того, хто написав критику, щоб коротко оцінити творчість цієї особи. Після хвилини обмірковувань він

Вона відтягнула медичну маску, оголюючи свої пухкі червоні губи, щоб надпити води з пляшки. Зробила це дуже акуратно, я б сказав, "аристократично" і знову сховала від відвідувачів цю красу. Вишневий джем у моєму круасані мав такий же відтінок. Вітя віддає перевагу шоколадній начинці. Запах свіжої випічки, справжня зернова кава і красуня, що милує око. Це найкраще місце на Землі. Уже два роки ми з напарником починаємо ранок у цій пекарні. Якщо день починається так приємно, то вже не так нестерпно підійматися з ліжка зранку. Враховуючи, що в холодильнику, окрім пива, ковбаси та

Я все же получил роль, хоть и не стремился к этому. Я даже не знаю, в чём именно я играю. Комедия? Может драма, или романтическая история? Очередной, пропитанный грустью и тоской короткий фильм, толком не рассказывающий ничего нового и не раскрывающий глубины чувств? Может, он будет забавен, и его просмотрят в половину внимания, оценив хотябы ту часть иронии, что скрывается внутри? Но, я сыграю его как смогу, отдав себя целиком во власть этой непредсказуемой стихии, в которой я лишь актер, идущий по сюжету. Пусть, мой корабль разбился об острые скалы тишины, но, он всё же плыл по этим

Мне доводилось слышать прекрасную мелодию, что звучала благодаря множеству музыкальных инструментов - отзывающихся внутри. Каждый из них, звучал уникально, отыгрывая ноты в своём непревзойденном стиле. Струнные, всегда пробирающие до глубины - были её взглядом, в котором можно утонуть. Словно это не глаза, а море изумрудных волн, отблескивающих иногда золотистыми искрами от касания лучей солнца. Духовые, что запоминаются своим звучанием - это аромат, который окружил собою всё вокруг. Будто весенний ветер, что витает рядом, вне времени и поры года. И, наконец, ударные. Они напоминают о том,