Коли у крайнощі кидатися під мене велить анально-гормональний дисбаланс - напівсвідоме коригую безіменне щоб в окулярах мрій рожевих позбулась . Єбу і буду до обісраної крові чавить виводить тараканів та глистів : не подавись червоно-чорною ікрою антракт закінчено - суфлер зашелестів . Фінальний штрих : як лох фуфло - суфле ковтни знов нелегкий хліб глибокій рані сіє сіль . Насправді мила я люблю тебе так ніжно чуй щасливіш за наречених всіх весіль . Зади взяла задушить їхні темна заздрість гівно хай далі повнить сраками сортир а нам мости напалмом спалено назавжди - в одну й ту саму водну

якби мене запитали чи я щаслива певно почули б у відповідь так раніше багато чого я хотіла а зараз… не хочу ніяк колись я мріяла розправити крила і високо літати як птах потім хотіла побачити місяць і переплести квіти кульбаб торкнутися пальцем хвилі вдихнути легкий аромат і все-таки світ красивий хоч поводить себе як маніяк він хижий лихий неприступний непередбачуваний лютий звір сказала що прагну творити а в мене погіршився зір озвучила ще одну мрію вгадайте що потім було? о так я отримала нею по пиці так що аж шию звело тепер я не маю мрії бо всі вони руйнують мене лишилися тільки дії

Три кроки до нових мрій Через поля безнадій, Ексцесів і небуття Скоро нове життя. Два кроки і дежавю, Окроплені кров'ю. Казки у вирій летять, Мамо, ще секунд п'ять. Крок - і я вже тут, Серед чужих пут. Вирвусь і зацвіту Розвіяна по вітру.

Осталось лишь он был в сети 20.00 И мысли что крутились так и не ушли Никак все не хотят сдаваться Что может быть со временем забудется Что прошлое исчерпано давно И как судьба решит За нас двоих, что точно все конец Или попробуем сначала Как думаешь такое может быть Или все это фантазия такая Как быть как жить и поступить Ведь много сделала шагов Чтоб показать что все не просто так А от души и искренне и не фальшиво ,,А он все продолжает говорить что нет Игнорить, убегать, скрываться, И близко к себе и своему сердцу не подпускать и не открываться Только зачем кто больше отрицает Там чувства

Він казав ночами - я придбаю нам двом той маленький дім, З білими стінами, відкритими балконами, дахом карминно-червоним, І поруч буде маленький сад, а десь далі стоятиме млин, Аби тобі було що замальовувати акварелями до альбому. Нам у тому домі буде разом тепло, буде солодко так жити вдвох, А потім втрьох, а може іще вчотирьох, тут як сама захочеш, Але ти знай, що я кохатиму наших дітей більше ніж міг би кохати сам Бог, Тому що в них буде твоє темне волосся та мої сіро-блакитні очі. Я кохатиму тебе, у нашому великому-превеликому домі, кохатиму Так сильно та ніжно, як ти могла б собі