Як я голосно кричу в своїх думках, А на ділі я просто шепочу. Чи то сили в мені вже нема, Чи то страх стискає щоночі. Як я хочу кричать на людей, Що допускають цього божевілля. Серед світу: добра та пісень, Злидні хочуть набитих кишень. І нас знов годують війною, І нас знову годують жалем. І наїстися зло вже не взмозі, Тільки бруд навколо людей. Чи то Бог - таке допустив, Чи то люди якісь нехороші. І я знов у думах кричу, А насправді, я просто шепочу.

Не мільйонер стотисячник всього лиш далеко до завидних холостих : пухнасту між ногами кицю голиш щоб вістрям хуй застряг у ній застиг . Чи з тих ти хто мочити труби мідні за гроші дозволяє крізь вогонь під дикі танці райдуги проміння смакуючи бюджету від мого ? Занадто філософського питання розрубуєм для себе вузол так : єбемось і уваги не звертаєм а час покаже далі результат

Сонные улици спят одиноко, Мокрый асвальт лежит не широко... Стонут деревья роняя слезу И тишина как будто в лесу... Вогкий туман тихо ляжет на плечи, Слышно вдали где то ...Время не лечит... Грязью испачкана вся красота, Миром царить начала пустота... Небо нахмурилось, солнце устало, Хочется жить, а жизни так мало....

І пролетіли ці 5 місяців невпинно, Переплелися наші долі лебедині. Про тебе тепер думаю щоденно, І ти для мене милим став віднині. Переплелись в замок кохання теплі руки, Ми обміняли якось на кохання волю. І тепер серце чує ніжні, теплі звуки, Ми все переживем і переможем! Кохання все здолає повсякчас! Ми все на шлясі життєвому зможем, І теплота сердець зігріє в холод нас!

Бывает же и в жизни та минута, Что хочеться упасть и умереть. Потом, проснуться рядышком под утро, С любимым, и в глаза его смотреть. Бывает что нихочеться ни грама, ни счастья, ни веселья, ни добра. Ведь наступает скоростное время, И розобраться с етим всем пора. Я не хочу бывает маму видеть грустной, И что бы плакала потом моя душа. Хочу чтоб ето был кошмар из сказки русской, И что бы жизнь была без боли хороша...

В приезжем поезде пустует вагон, В заезженной повести нет героя, Лишь тем кто снится посвящается сон, Невозможно напиться без лишнего горя. Некому трудиться и рыбка в пруду, Свою перловицу будет есть бескорыстно. Без прыжков по холодному зимнему льду, На крючок залезать больше нет смысла. Жемчуга останутся на ожерелье, Не наступит старость, время будет без толка. На весёлый карнавал так и не посмотрели, Не сгорел сеновал ради иголки. Задохнётся от скуки в замке дракон, Отдыхают руки, что так долго шли к делу, Звуком пустым заиграет аккорд, О караване в пустыне песню допели. Пустует могила не