Ця вишиванка - про жінок мого роду,
Про біль і про радість, про нашу свободу.
Про вірність країні, любов до життя,
Про жагу, наснагу та майбуття.
Про руки бабуні, про посмішку мами,
Про тихі розмови, що ллються ночами.
Про квіти пахучі біля рідної хати,
Про тих, хто так палко вміє кохати.
Про сонце над морем, туман над горами,
Про пташку малу, що літа над полями.
Про хліб запашний, як лиш вдома буває,
Про пісню грайливу, що родина співає.
Про ніжність, красу і чарівнії очі,
Про бузок у букеті, цілунки дівочі.
Про ніченьку довгу, світанок мрійливий,
Про перше кохання і погляд щасливий.
Про синєє небо й зеленії гори,
Про всі ті шляхи, що обійдем без втоми.
Про затишні села, красиві міста,
Про те, що ми зробим усі на свята.
Про мужність бійця, витривалість солдата,
Про всі ті слова, що важливо сказати.
Про людяність, щедрість, добро у очах,
Про таку силу духу, що зламає наш страх.
Про віру, надію, згуртованість нашу,
Про людей найщиріших, країну найкращу.
Про сонце ласкаве, про стяг на вітру,
Про внутрішню міць і віру святу.
Про мрії далекі, про думи відважні,
Про предків та подвиги їхні звитяжні.
Про казку з дитинства чи колискову,
Про те, як ми любимо рідную мову.
Про працю, що роблю на користь народу,
Про всю Україну - на захід й до сходу.
Про щойно народжене маленьке дитя,
Й про тих, що уже пішли в небуття.
Ці хрестики більше, ніж прості візерунки -
То відбиток долі, настінні малюнки.
Моя вишиванка - не одяг. Душа.
То мій оберіг, у якому життя.