крик душі

Повернутись назад
А знаєш, рідний, я не проміняю
тепло твоЇх очей на жодну річ.
Здається, що я казкою гуляю,
яку принесла доля… або ніч…
 
А знаєш, милий, хочу так завждИ:
дзвонити будь-коли і обіймати.
Якщо тебе нема, то рвусь туди,
де можна твОю посмішку впіймати.
 
А чуєш, рідний, серце б’ється гучно,
як голос твій приймає кожну мить…
в словах немає зайвого, все влучно,
мені спокійно… і вже зовсім не болить…
 
А бачиш, милий, дощ іде із неба –
це наші спільні щастя сльози…
так довго у тобі була потреба,
так довго у мені були морози…
 
А знаєш, рідний, я не проміняю
тепло твоЇх долонь на жодну річ,
бо вже так тонко й ніжно відчуваю
ти той з ким хочу бути кожну ніч…
 
А знаєш, милий, хочу так завждИ:
гуляти вулицею й сильно обіймати.
Усім нутром лиш линути туди,
де можна поцілунок твій впіймати.
 
А чуєш, рідний, серце б’ється гучно,
як кажеш слово «лЮблю» кожну мить…
так добре, що без зайвого – все влучно,
мені так легко… і минуле не болить…
 
А знаєш, милий, я не обіцяю
робити все, що скажеш без пручання,
як жити за вказІвкою не знаю,
тому дарую тільки трепетне кохання…
13-03-2020, 17:26