Розбите скло вже не склеїти більше.
Розбиту любов уже не вернути назад.
Ти не просто пішла – ти зрадила з іншим!
Тут слів вже не має – один лише мат!
Слова усі твої порожні! Не більше.
Котрим я не вірю бо в них правди нема!
Ще й кажеш тепер, що випадково так вийшло!
Й питаєш чому між нами стіна!
Гуляти не треба було на право й на ліво,
Розводити шмарклі як лиш щось не так!
Водити за ніс й брехати так нагло
І сміятись під ніс собі, що я дурак.
Як бачиш я виріс і зрозумів все:
Дешеві обмани, холодні слова.
Спочатку ніяк прийняти не міг це.
А потім прийшла й розуміння пора.
Був час – довіряв! А ти користала!
І думала, що все так буде. Дарма.
Момент наступив і прозріння настало
А потреба у тобі відпала сама.
Я люблю себе! Поважаю батьків!
Я вірю у дружбу і вірність.
Був час, коли я стосунків з тобою хотів
Тому визнаю зараз свою наївність.
Уже у минулому те, що я пережив.
І дякую долі за цей гарний для мене урок.
Інакше би певно думати я не захотів!
А так був в мене час змінити свій хід думок!
Ніхто не помер тут без тебе. Усе чудово.
Життя наче річка – тече собі далі, вперед.
Я живу, міняюся і ставлю цілі перед собою,
Виходячи тепер виключно з власних потреб.