Що цікавого дізнаюсь завтра? Лунає в голові напередодні походу. Коли спорядження готове, себе знаєш, маршрут перевірив.... залишаються думи яким буде той день. Мавпеня яке про це говорить розуміючи що його скоро заспокоять, мовкне і починається сон. Прокинувшись декілька разів з думкою про години до виїзду, піднімаєшся щоб досипати в бусі.
Зранку виїзд, переглядаєш списки учасників попав в легковушку.... приємний бонус очікував за довго до виїзду. Робимо телепорт -> до кафе Тотем ( Великий Березний ).
На дворі морозно, скоринка на асфальті та пішохідній частині розслабитись зась.
Все бурхливо, галасно банда туристів,завалюється в кафе для горнятка гарячої кави та чаю. Кавомашина як і дві дівчини готові до роздачі кофеїну у всі руки. В момент машина пішла перезавантажуватись, обурення людей які очікують виникло відразу.
З мого боку в голові до них виникає питання: а подумати про причини зупинки кавомашини? Замість того щоб дратувати барист своїми запитання. Здається всі думають що нам все дають за так. В кафе всі отримали свої напої як машина відпочила, і повернулася тепла атмосфера. Завершеня посиділки - пролите капучіно та хороший настрій.
Старт походу, починається з короткого вступу про локацію, маршрут та відстань яку треба пройти. Назначають провідників та людей які замикають групу. Розподілення завершене, час в дорогу.... тушка мерзне.
Старт — банда рушила розтягнувшись в довгий різно цвітний ланцюг. Крок в бік, снігу по коліно та вище — це є зима зі своїми засніженими тропами, деревами тишею та білизною. Прокидається справжня дитина, яка мчить через сніг за кимось та прискорює інших, обтрушує сніг з гілок на голови та отримує більше снігу за шкірку та в чоло. Й душевно сміється над запотівшими окулярами інших і продовжує йти вверх разом.
Вихід до вершини після засніжених буреломів, обліплених снігом дерев з яких так і хотіло падати, з думкою нарешті вийшли під синє небо. Зустрічає нас Телестанція біленька на фоні чорних низин та засніжених гір. В гостину до гір прийшли, вітер обійняв морозно, поривисто. Обдуває — спина мокра, переодягаю кофту, зверху куртку тепло.... термос з горнятком гарячого чаю, гріють з середини.
Підтягуються інші, домовляємось що замкну групу до притулку де нас чекало м'ясо та фірмові настоянки.
Очікування інших, поки підтягуються ступні стигнуть потрохи промерзаєш, відповідальність за людей за тобою. Зібрались йдемо до притулку, група попереду вже рвонула вперед, протоптана стежка вказує що ми вірно йдемо та легко. В момент проноситься звук моторів, легкість нам зіпсували снігоходи, зруйнували колію й докинули 30 хвилин до топтання снігу. Ми ж туристи нам все рівно де йти, Так? Промайнула думка в голові. Так пройшов шлях до притулку. Всіх привів — щасливі.
Притулок з дерева, теплий, комфортний та гамівний від кількості людей. Завалюємось, переодягаємось, їмо п'ємо. Далі чекає шашлик та настоянка на свіжому повітрі, хоча до настоянки було діло. Основа цього походу був шашлик, сирий, готовий був всякий, та міцні напої. Хто вживав? Правильно всі та Я. Як пив, так і грав, Грав? На варгані або дримбі. Так провели добру годину. Далі всі зібрались до місцевого Деревляного Янка. Історія йде далі.
Скільки емоцій викликало, надягання бахіл які замерзли до дуба. Що ми робили? Розморожували гарячим чайом. Катання на замерзлій гойдалці... як летіли потім в сніг. Та руки замерзлі від ловлі кадрів. Звісно...
Спуск в переді планети всієї, щоб залишитись з природою на одинці. Щоб почути скрип дерев, потік вітру, та падучий сніг з гілок. Зловити чудові спогади про сонце котре світило через дерева та заходило за гори.
Кінець... Повертаєшся в місто додому — з думками якого біса я тут роблю. А кіть наступний день понеділок бий тривогу.