“Новина! Хороша новина! Темний маг мертвий! Льюїс Дуат мертвий!” Не пройшло і тижня, як ця новина, ніби з поривом вітру, розлетілась серед людей. Ці слова було чутно у всіх містах континенту. Від заходу до сходу, від півночі до півдня. Всі знали цю новину. Чудова новина. Еге-ж, чудова новина, темний маг помер. Але як? Хто зміг убити темного мага?
“Кажуть, що там був Еш Бернс”. – Такий слух пішов серед магів. Та й це ні каплі не брехня. Знаменитий тепер маг, Еш Бернс, дійсно був на горі Смерті або як її ще називають гора Фініс, спершу місце перебування, а тепер і місце погибелі темного мага.
Чутки розлетілися швидко і зазвичай про них забувають так само швидко. Але чомусь історія про життя та смерть темного мага, який колись славився своєю кмітливістю та майстерністю в магії серед чотирьох великих кланів і всього світу магів, продовжувала ходити по континенту навіть через три роки і через десять теж. Маги не забували про це і розказували іншим.Серед людей це теж поширилось. Так чутки про темного заклинателя Льюїса все далі продовжували ходити з вітром по світу. І згодом вони стали, як легендою, це розповіді, які розказували люди, щоб вести діалог, а не мовчати. Обговорювати темного мага за його гріхи міг кожен, але не кожен міг зрозуміти мотив його дій.
Минуло десять років з дня смерть Льюїса Дуата. Чутки віялись континентом, а сам герой чуток вже десять років мертвий.
Розплющивши очі, він був здивований. Хлопець на вигляд років двадцяти трьох, світлі пасма волосся, які виблискували рожевим відтінком та червоні очі. Хлопчина не знав де знаходиться, тому він почав оглядати місцевість. Виявилось, він лежав у якомусь лісі. Дерева в лісі були досить великими. Сонце ледь діставало своїм промінням до обличчя хлопчини.
– Де ж це я? І як я тут опинився? Я ж…
– Правильно, ти помер. – Із темряви почувся голос дівчини, невдовзі на галявину, де був світловолосий, вилетіли голубі метелики, на сонці вони виблискували і це здавалось дуже чарівно, ніби у казці, а потім дівчина з чорним, як смола, волоссям і голубими, як небо, очима вже стояла перед хлопцем.
– Помер… Ах, так… я ж помер тоді, на горі Фініс…
– Тебе звуть Льюїс Дуат, я права?
– Так, а ти?
– Роксана.
– Зрозуміло, приємно познайомитися. Але все ж, як я тут опинився? І що взагалі сталося.
– Ну можна почати з того, що пройшло десять років від того моменту, коли ти помер.
– Цілих десять років?!
– Так, досить цікаве співпадіння вийшло. Сьогодні ж, вроді, день твоєї смерті, а ти сидиш тут живий.
– Але як я…?
– Вижив? – Не давши договорити, промовила дівчина. – Це я тобі допомогла. Я подарувала тобі досить цінний дарунок, надіюсь ти його не втратиш занадто швидко.
– Дарунок?
– Саме так, коли я знайшла твоє тіло, воно було вже мертвим, але по якійсь причині воно все ще не розклалося. Це виявилось дуже дивно й я вирішила дещо зробити.
– І що ти зробила?
– Я подарувала тобі серце одно із чотирьох великих богів.
– Що?! Як ти могла дістати серце бога?! Так щей за допомогою його мене воскресити?!
– Спокійно. Ліс в якому ми зараз це ліс Забуття.
– Ми в лісі відьом? Ти відьма?
– Власною персоною. Якщо так тобі буде зрозуміло, то я відьма, яка вкрала серце в бога і перемістила його в мертве тіло хлопця.
– Навіщо ти це зробила?
– А-а, просто знаєш, серце я вкрала у бога хаоса Еліаса. А він, звісно ж, почав мене переслідувати і щоб він не знайшов своє серце так просто, я вирішила перемістити його в людину, а тут ти в лісі. Тобі просто пощастило.
– В бога хаосу? Та це ж самогубство. Навіть дитина знає, що Еліас найжорстокіший з усієї четвірки богів.
– Ну так, але, що зроблено, те зроблено.
– Гаразд, ти повернула мене до життя, дала другий шанс. Скажи, Роскана, як мені віддячити такій красивій відьмі як ти?
– Хм, – дівчина посміхнулась, – підеш зі мною. Звичайно, якщо ти не хочеш, щоб за темним магом бігали знову і жадали твоєї смерті.
– Я не збираюсь світитись серед магів. Тому, найкращий варіант піти з тобою.
Після діалогу відьми та мага, вони двоє вирушили з лісу.
– Ей, Роксано, а ми куди?
– В місто поблизу. Нам потрібно щось купити в подорож.
– А, ясно. А ціль яка у тебе?
– Я бажаю заполучити всі серця богів і отримати силу нарівні з ними.
– Но навіщо тобі це?
– А це я не зобов’язана тобі казати.
– Ну гаразд, – стиснув плечима хлопець. Він не хотів нав’язуватися з цим. Тому, якщо відьма не хоче казати причини, то нехай так і буде.
– А ти не такий, як про тебе говорять, – проговорила відьма.
– А? І що не так?
– Ти ведеш себе так, ніби ти не той жорстокий темний маг, якого ненавиділи люди і який вбивав безжально інших. Ти швидше як підліток, який просто веде себе так, ніби йому все можна. Так щей чіпляється до кожної прихожої дівчини.
– Прозвучало досить обідно. Але я не буду ображатися.
– А ще ти ведеш себе так, ніби ти дурень.
– От це вже обідно по-справжньому.
– Гаразд придурюватися. Пішли вже.
– Ти така нудна, Роксано. Ходиш з кам’яним виразом обличчя. Потрібно відображати хоча б якісь емоції. Люди навколо тебе не зрозуміють. – На слова хлопця дівчина промовчала і продовжила йти по вулицях міста.
Купивши все необхідне, вони вирушили з міста. Дорога вела їх далеко на схід, де розташований головний храм богині гармонії, Сесилії.
Яка невдача, перший храм виявився храмом богині Сесилії, а клан, який знаходиться біля водоспаду Гармонії, виявився кланом Іасанто. Саме в цьому клані знаходиться великий маг, Еш Бернс. Справжня невдача. Але все ж, ймовірність зустріти його досить мала, правда ж?
Вони потратили на це достатньо часу. Клан Іасанто. Колись Льюїсу довелося побувати у цьому клані, хоча не багато раз, але одного разу йому вистачило. І ось він знову тут.
“Чому у мене таке враження ніби ми ходимо по тих місця, де я вже колись був. Це виглядає як справжні тортури.” – Стоячи біля головних воріт, які ведуть до містечка в якому перебувають маги клана, проговорив світловолосий. Він роздивлявся на архітектуру брами.
– А тут нічого не міняється.
– Пішли вже, чи ти збираєшся довго дивитися на цю браму? – Дівчина прикрила обличчя капюшоном мантії. Хлопець махнув головою в знак згоди і також натягнув капюшон. Не хочеться йому, щоб хтось його впізнав.
Вони зайшли в містечко, а далі пішли до храму богині гармонії. Дорога до водоспаду була не довгою, якщо знати коротку дорогу. Короткий шлях вів через чудове поле тюльпанів.
– Здається ніби вони штучні, – вказівним пальцем Льюїс доторкнувся до голубого пелюстка тюльпана.
– Дивний колір пелюстків. Ніколи не бачила голубих тюльпанів. – Проговорила відьма.
– Вони підходять до твоїх очей.
– Гаразд, давай не відволікатися. Потрібно дійти до водоспаду швидше. Не хочу тут залишатися надовго. Цей клан занадто світлий. Все в їхніх голубих і білих тонах.
Роксана і Льюїс пішли далі. Територія клану Іасанто досить велика, а водоспад Гармонії та головний храм богині Сесилії знаходився в глибинах цього клану. Вже наступним ранком вони прийшли до водоспаду. За допомогою закляття гіпнозу Льюїс зміг швидко переконати членів клану, які стояли при вході в глибини клану. Сонця ще не було видно. Це була галявина, на ній був водоспад за яким був стародавній храм, за яким маги клану доглядають. Ранок був чудовий: свіжість, спокій, тиша, гармонія. Недарма назвали його водоспад Гармонії, так щей символ клану голубий тюльпан, який означає гармонію.
Роксана пішла дальше в самісінький водоспад.
“Нам потрібно зробити все швидко і втекти поки є можливість.” – Йдучи, говорила відьма. Маг пішов за нею за водоспад.
За водоспадом був храм богині. Там також росли голубі тюльпани. Місце було красиве, справді, храм богині гармонії. Роксана зайшла в храм, а через декілька хвилин вийшла з нього, в руках вона тримала згусток білої енергії, а скоро він прийняв форму серця.
– Так це і є серце бога, – хлопець хотів доторкнутися пальцем, але відьма його зупинила: “Не чіпай його, мені ітак важко контролювати його силу. Тим паче, нам потрібно забиратися звідси”.
Льюїс і Роксана вийшли з водоспаду, а на галявині вже чекали маги клану.
– Схоже, ми влипли, – маг накинув капюшон. Маги клану були готові до бою. Хоч заклинателів було достатньо, Роксана і Льюїс не були слабкими. Все ж один – заклинатель, який майстерно володіє своєю зброєю, а друга – відьма, яка знає стародавні заклинання її древнього роду.
Очевидним виявляється той факт, що відьма з магом все ж змогли втекти. Тільки от одна проблема намалювалася. Виявляється Льюїс пересікся з тією людиною, яку він найбільше не хотів зустріти. Яка невдача. І чому ж серед стількох магів він зустрів саме свого давнього знайомого. Схоже, приятель впізнав мертвого друга, що дуже його здивувало. Якби не це, можливо так просто вони б не втекли до лісу.
Богиня гармонії Сесилія відчула цей пронизливий біль, ніби їй щойно вбили. Хоч це богиня гармонії, їй ніщо не мішає створити хаос серед живих, що вона й зробила. Сесилія здогадувалася, хто міг забрати її серце, тому була дуже розгнівана на Роксану.
Коли маг і відьма перебували в лісі, у ньому щось змінилося. Спершу, небо, на якому було ні однієї темної хмаринки тепер повністю сіре.
– Буде буря, – дивлячись на небо, сказала відьма.
– Тоді нам потрібно якнайшвидше знайти сховище. – Хлопець пішов дальше в середину лісу. Роксана пішла за ним. Вже через двадцять хвилин почав лити дощ. На щастя, вони змогли знайти якусь стару хижину, де вже давно не ставала нога людини.
“Схоже, злива може затягнутися на довго”- дивлячись у вікно сказав Льюїс. Відьма тільки махнула голову і додала: “Звичайно, адже це не звичайний дощ, богиня Сесилія його створила. Вона розгнівалась на те, що я вкрала у неї серце. Можливо, ця злива переросте в щось більше”.
– Роксана, а де ти заховаєш серце? Одне серце ти помістила в моє тіло, а це? Також знайдеш труп людини?
– Поки що нехай буде у мене, а там вже подивимось.
– О, а якщо заховати серця в скриню Пандори? – запропонував Льюїс.
– Що? Скриня Пандори? Без сумніву, туди можна помістити всі серця, так щей вона не пропустить ні краплину духовної сили. Але знайти цю скриню буде тяжко. Можливо, зараз вона у богів, що робить це абсолютно неможливим. – Брюнетка тільки видихнула і подивилася на мага, який якось дивно посміхався. – І чого це ти так посміхаєшся?
– Хах, просто не знайдеться такої речі, яку б я, Льюїс Дуат, не зміг дістати. – Хлопець протянув руку і там з’явилася скриня. Навколо неї літала чорна енергія. Дійсно, предмет для чорного мага.
– Ну це спрощує деякі речі, – промовила відьма і взяла скриню в мага. Льюїс віддав їй ключ. Роксана помістила в скриню серце богині гармонії і закрила її. – Ну що ж, з цим ми вирішили. Залишилось перечекати цю катастрофу. А то на континенті точно зараз відбуваються повені, землетруси, урагани та інші стихійні лиха.
Но що ж робити в такій ситуації? Тим паче, їм ще прийдеться розбиратися з подібними ситуаціями. Адже ще не одне серце відьма забере у богів.
Питання “що ж робити?” все ще дійсне. Кожний бог по своєму буде гніватися на відьму, яка забрала його серце. Богиня гармонії, Сесилія, своїм гнівом може рознести половину континенту стихійними бідами. А що на рахунок інших богів? Богиня життя, бог смерті, бог хаосу? Еліас, бог хаосу, все ще в пошуках свого серця. А що на рахунок богів життя та смерті? Як вчинять вони?
Ситуацію з Сесилією можна уладнати простим методом: залишити все як є. Навіщо старатися щось змінити? Роксана не добра особистість, яка буде старатися допомогти людям. Вона робить тільки те, що їй потрібно, інші її не цікавлять. А що на рахунок Льюїса? Його прозвали темним магом не просто так, правда ж. В кожної людини є свої хороші сторони, а є й погані. Це як інь та янь, темрява та світло. І без одного не буде існувати інше, тільки заради рівноваги вони мають існувати. Не буває повністю доброї людини, так само не буває і повністю злої. У кожної людини є своє інь та янь.
Ніч минула легко, незважаючи на події, які відбувалися на дворі, Льюїс просто заснув, а Роксана ще довго не спала, відьма наклала закляття, щоб їх укриття ніхто не знайшов і воно не постраждало від природних катастроф. Тому саме для винуватців тієї катастрофи все пройшло досить спокійно. Ранком третього дня вони прокинулись, на дворі вже світило сонце, все вроді добре, але у багатьох місцях стоять великі розвалини. Багато людей постраждало від стихійних лих.
Маг та відьма зібралися та попрямували дальше в ліс. Як очікувалося, навіть у лісі було багато зламаних тисячолітніх дерев. Тепер їм потрібно було на північ, до храму, бога смерті, Анте. І знову йти, знову проникати в храм, знову красти серце і намагатися врятуватися не тільки від магів одного з чотирьох великих кланів, так щей від гніву бога.
На північ дорога була далекою. Зазвичай, вони зупинялися десь в лісі чи в горах або ще десь. Але цього разу вони зупинилися в невеличкій чайній на кінці селища. Замовивши чай та печиво, Роксана та Льюїс сіла за стіл майже у самому куті. Як не дивно, навіть у тій невеликій чайній на краю селища була людина, яка голосно розказувала історії,тим самим приваблюючи людей слухати їх. Історії були різні й про темного мага була чутна. Хлопчина розказував людям про всі погані наміри та дії славнозвісного мага з поганою репутацією.
“Темний маг з гори Фініс був жорстоким! Він не пожалів нікого. Його справжнє ім’я тепер під забороною, а ті, хто вимовить це ім’я в ту ж секунду буде проклятим темним магом з самого пекла!” – кричав той. Дитина, років десяти, запитала у хлопця, що ж такого зробив темний маг? За що його ненавидять люди? На ці питання відповісти може будь-хто.
Темний маг в свої роки життя вчинив дуже страшну річ. Колись він був авторитетним серед магів, можна було сказати одним із кращих магів континенту, у його клані, до якого він належав, всі його поважали. В майбутньому він міг бути правою рукою глави клану. Хоч клан Тенебріс і, знаходячишь на заході, мав при собі храм бога хаосу. Цей клан дуже поважали і ніхто не міг засумніватися, що він піде по шляху хаосу. Вони навпаки стримували бога хаосу, який міг зруйнувати пів континенту тільки махнувши рукою, а причиною його наміру стала б звичайна нудьга. Цей клан, як ніхто інший, заслуговував на довіру всіх кланів магів, і великих кланів, і дрібних. Але сьогодні відомий, як темний маг, а в давнину, як Льюїс Дуат, вивчив закляття темряви та хаосу. Після чого він сам же зрікся клану, так щей як йшов, залишив там великі руйнування.Та хіба це дуже страшно? Вони ж могли все відбудувати.
Звичайно ж, ні. Самі по собі руйнування це майже ніщо. Але от ті руйнування забрали життя не одного члена клану. Так щей він вбив свою рідну сестру, яка благала його залишитись і забути про темні заклинання. Але він і слухати її не став. Безжально вбив її. Після такого щей довіра кланів до клану Тенебріс колихнулася. Через що глава був розлючений на одного із кращих учнів його клану.
Але це ще не все. Найгіршим, що він міг вчинити, це мучити ні в чому не винних людей. Біля гори Фініс, колись існувало селище. Тоді гору називали горою хранителя-звіра. За легендами там жив хранитель гори. Мало хто зумів побачити на власні очі ту прекрасну істоту, а хто бачив переказували всім. Це був хранитель гори, людям він являвся у вигляді грифона.
Коли маг пішов з свого клану, він оселився на тій горі. Кажуть, що хранителя гори він просто вбив. Тоді гора перестала цвісти життям. Вона перетворилася на пущу, над якою постійно похмурі хмари, а дощ так і не йде.
Мало того, що він вбив хранителя гори, він щей мучив людей, які жили в селищі під горою. Через зміну погоди у людей урожай значно зменшився, а потім, кажуть, якась жителька відмовила йому віддати урожаю. Після чого він розгнівався та надіслав прокляту хворобу на людей. Жителі селища мучились довго. Від малих дітей до людей літнього віку – всі страждали. Через хворобу не було кому доглядати за урожаєм і їжі не було зовсім. Почався голод. Крім хвороби щей голод. Деяких людей навіть не змогли поховати на кладовищі. Їхні трупи розкладалися у будинках, над ними літали мухи, а в середині роз’їдали черви. Трупи тих людей, які лежали на вулиці виїдали ворони, які тепер жили на тій горі і златалися вниз на кожного нового трупа. Сморід від гниття трупів не виходив із селища. Воно пропахло цим запахом повністю. І все це сталося через те, що йому відмовили віддати урожай.
Після цього глави кланів вирішили вбити мага. Що зовсім скоро сталося. Його найкращий друг, який ще давно, коли темний маг був у клані, Еш Бернс вбив його. Саме цим він і прославився.
Роксана та Льюїс сиділи за столом та пили чай з печивом. За допомогою магії змінити колір волосся було простіше нікуди. Спершу розповідь того хлопчини вони слухали. Все ж Роксана хотіла це почути. За останні роки вона мало де бувала. Вони слухали аж поки брюнетка не вирішила дещо все-таки запитати: “Завжди хотіла задати тобі питання, – промовила відьма, – по світу ходить багато чуток про темного мага. А чутки про його смерть сплелися в одну. Всі кажуть, що тебе вбив Еш, але я не вірю в це. Тому питання. Як ти насправді помер?”
Після запитання Роксани, погляд Льюїса змінився, він став більш холодним. Дивлячись своїми червоними очима прямо в сині очі відьми, він промовив: “Помер тай помер. А як саме? Кому до цього є діло. Головне, що помер, а як саме? – вже зовсім не важливо. Я піду на вулицю, подихаю свіжим повітрям.” – Хлопчина піднявся і пішов.
Відьма тільки посміхнулася. “Багато секретів у тебе, Льюїсе. Навіть більше ніж у мене…” – Спостерігаючи очима за світловолосим хлопцем і сперши щоку на руку, з посмішкою промовила дівчина. А потім піднялася і теж вийшла на двір.
Знайшла Роксана мага, коли він сидів на даху тієї ж чайної. Вона піднялася туди. Льюїс дивився на небо.
“Знаєш, ти надто переймаєшся тим, що про тебе думають люди” – Почала розмову брюнетка.
– Що? Не верзти нісенітницю. Мені байдуже, що про мене думають люди.
– Невже? Ти просто хочеш, щоб так всі вважали. Хіба тобі байдуже коли люди позаочі називали і називають тебе вбивцею?
– Звісно, – маг видихнув, – не байдуже…..
– От то то. А такий маг, як ти, не маєш перейматися думкою тих мізерних людей, які не добившись нічого в цьому світі осуджують вчинки інших. Тим паче, я впевнена, що більшість з них правди не знають, адеж не були там з тобою. Чутки завжди змінюються, адже люди не переказують крапка в крапку тай щей додають щось своє і получається зовсім інша історія.
– Хах, дійсно. Вони не знаю навіть мізерної правди і моїх почуттів.
Через три дні, Роксана та Льюїс проходили повз ринок невеликого портового містечка біля річки Пам’яті. Ніхто не міг знати, що саме цей ринок все-таки дещо змінить. Хоч за допомогою магії вони змінили колір волосся, все одно носили капюшони. І от непомітно взявши яблуко хлопчина, ніби тінь проходив серед людей, аж доки не озирнувся поглянути, де поділась його супутниця. Коли він озирнувся, то ненароком врізався в когось. Втративши рівновагу він мало не поцілував брудну бруківку, але чоловік з яким він зіштовхнувся спіймав його за руку тим самим не даючи йому впасти. Льюїс вже хотів подякувати йому, але коли підвів погляд на обличчя того незнайомця виявилось, що незнайомець зовсім не незнайомець, а його давній хороший друг Еш. Яка невдача зіштовхнутися з людино, зустрічі з якою оминав десятими дорогами. Була крихітна надія на те, що Еш дійсно не впізнає старого друга. Льюїс та Еш стояли і дивилися у вічі один одному. Аж тут із натовпу з’явилася супутниця світловолосого мага.
“Слухай, Льюїсе, нам пора виходити з цього натовпу і вирушати далі. Кажуть, тут знаходиться Еш Бернс… “ – підвівши погляд і побачивши двох магів, які дивилися у вічі один одному, відьма замовкла.
Давній приятель врешті решт промовив: “Може поговоримо?”. Виходу не було. Тікати? А сенс? Еш не дурень, давно зрозумів, що перед ним стоїть справді живий Льюїс. А після того, як відьма назвала його ім’я то не звернути на це уваги було дуже складно. Тому темниий маг тільки видихнув і кивнув в знак згоди.
Еш Бернс, маг, який прославився тим, що вбив темного мага, який приніс багато хаосу. Він був із клану, який благословила богиня гармонії. Один із чотирьох великих кланів, так щей найчисельніший клан. Еш був здібним магом, але зрівнятися з Льюїсом із клану Тенебріс він не міг. Вони познайомилися досить давно, років двадцять шість тому. Зазвичай між кланами в день літнього сонцестояння проводиться щось на подобі змагань. Туди кожний клан відправляє групу своїх учнів, щоб взяти участь в цій події і вшанувати день зародження магії. Там то Льюїс та Еш вперше зустрілися. Того року тобір влаштували на сході, саме клан Іасанто того року займався підготовкою цього дійства. Загалом ці змагання включали в себе власне змагання та навчання. Маги могли вивчити щось корисне для вдосконалення власної майстерності.
В тому році вони і познайомилися. А їх знайомство пройшло так:
Так як це дійство проходило на території клану Іасанто всі його учасники, як й інших років, мають дотримуватися правил того чи іншого клану в залежності, де був організований табір. Клан гармонії мав одне правило, яке не подобалося Льюїсу. Правило полягало в тому, що відбій не пізніше десятої години ночі, після цієї години виходити на вулицю чи взагалі десь розважатися, чи не з’явитися до неї було заборонено. А ще заборонявся приносити з собою алкоголь. Його можна було вживати, але тільки тобі, коли якесь свято чи з дозволу вищих людей в клані. Що зовсім не сподобалося Льюїсу, який часто засинає пізньої ночі. Ну як це так? До десятої години можна тільки блукати по околицях клану, вживати алкоголь тільки на свята, яких ітак мало, чи з дозволу старших магів. Що ж це за такі дурні правила. Але саме тому, це і клан при якому знаходиться храм нікого іншого, як богині гармонії. Ту повинна бути гармонія, праведність та тиша.
Льюїс був би не Льюїсом, якби однієї ночі все ж не вирішив вийти на вулицю в годині одинадцятій. Вже як годину всі мали спати. Але він вирішив знехтувати правилами. Так щей через незнання території він заблукав. Учень клану Тенебріс блукав досить довго, аж поки не наткнувся на галявину та водоспад. Зайшов за водоспад він побачив простору печеру, а всередині був хтось, але без освітлення розібрати хто це був було неможливо. Льюїс не з боягузів тому він вирішив підійти до тієї людини.
Тією людиною був Еш, який ночами сидить у печері біля храму богині Сесилії та медитував. Помітивши силует при вході він проговорив: “Хіба, гості із інших кланів не знають, що потрібно дотримуватися правил клану в якому вони перебувають в знак поваги?”.
Льюїс підійшов ближче.
– А, звичайно, звичайно. Але я тут трохи заблукав. Ну знаєш, територія досить велика, а я й незчувся, як опинився тут. Мене Льюїс звати, а тебе, судячи по рисам обличчя, Еш? Один із досить хороших магів клану Іасанто.
– Вам варто повернутися назад до кімнати, Льюїсе Дуате.
– Кажу ж, я не знаю дороги, – роздивляючись будівлю за спиною мага, говорив світловолосий. Маг з чорним волоссям на очима як чисне та глибоке море, освітлене місячним сяйвом, не хотів порушувати медитацію, але тепер виходу не находилось іншого окрім як допомогти славнозвісному магу знайти дорогу до його кімнати.
– Тобі я можу провести вас.
– О, було б чудово, але чому ти говориш так формально, ми ж одного віку приблизно. Але знаєш, ти можеш не поспішати. Мені тут подобається.
– Ні, вам варто покинути це місце.
– Ох, ну гаразд. – Маги вийшли з печери. На галявині завжди було чудово. Звук води, яка падає вниз, легкий вітер, який хитає листя дерев. Місяць та зорі. Чудова погода. Не зважаючи на те, що то ніч, надворі було дуже світло.
Все ж нічні походеньки не закінчились вдало. Як би там не було, один із старших магів помітив цих двох, коли ті проходили повз двері його кімнати. Еша та Льюїса покарали за це. Їм прийшлося пропустити церемонію відкриття головного дійства. Стояти на колінах біля фонтану на каменях було не дуже приємно, але що поробиш – покарали.
Після того випадку, Еш вирішив уникати Льюїса, адже він приносить неприємності. Бернс досить порядний член клану, останні декілька років він не був покарали ні одного разу, але щойно він зустрівся з відомим магом клану Тенебріс все пішло під відкіс. Тому, найкращим рішенням було уникати Льюїса. Але це не так просто. Льюїс майже не мав друзів, адже багато хто просто заздрили його розуму і те, як до нього ставляться інші старші маги. Тому, крім своєї улюбленої сестри Айли, у нього не було нікого. Сестра у нього була красивою дівчиною, волосся кольору цвіту сакури і такі ж очі. Єдина людина, яка могла тримати його в руках. Вона була його старшою сестрою. А коли вони залишилися удвох вона завжди старалася, щоб можна було утримувати не так себе, як свого молодшого брата. Саме через це він дуже вдячний їй, що незважаючи на ті важкі часи для них, вона не залишила його і не пішла. Любов його до сестри була безмежною.
Так от, раз у Льюїса друзів не було, а тут він познайомився з людиною, яка не дивилася на нього заздрісним поглядом, він вирішив не втратити шанс і все ж потоваришувати з ним. Хоч Еш його уникав, але Льюїсу вдалося добитись того, щоб завести з ним дружбу. За час цього дійства вони змогли потоваришувати. А пізніше вони опинилися на одному завданні – вбити монстра, який мешкає на одній горі біля річки, через яку торговці пропливають.
Все приходить з часом, дружба їхня також прийшла з часом. Еш з дитинства був сиротою, тому часто чув від дітей насмішки у свою сторону, тай від членів клану, коли він тільки туди вступив. І так у нього не було друзів, тільки двоє товаришів. Тому він сам не зрозумів як прив’язався.
Але усьому хорошому в якийсь момент приходить кінець. Дружба закінчується як би це не звучало, але друзі рано чи пізно розлучаються. Бувають різні причини. От наприклад, один може поїхати десь в інші краї, після чого дружба згасає. Чи через певну суперечку, чи непорозуміння, чи через заздрість. А може закінчитися через смерть.
Саме так закінчилася дружба цих магів. На горі Фініс, коли глави великих кланів вирішили вбити Льюїса, все закінчилось.
Вони сиділи за столом, всі троє. Льюїс дивився на Еша, а Еш на Льюїса. Роксана просто пила чай і тільки переводила погляд з одного на іншого. Пройшло ще дві хвилини, чомусь ніхто так і не сказав ні слова. І чого ж вони бояться?
“Може ви вже щось скажете? Чи продовжите дивитись один на одного? У нас не так багато часу.” – Промовила Роксана з байдужістю.
“Так ти справді живий…” – Обережно промовив брюнет. Він ніби боявся говорити таке. Боявся, щоб це не було непорозумінням та насправді його друг вже мертвий.
Світловолосий тільки видихнув і промовив: “Так, я справді живий. І тепер ти знаєш про це..”.
Тоді від Еша прозвучало запитання: “І що ти робиш тепер?”. Діалог був дуже обмеженим, відчувалося якесь обмеження в їхніх словах, ніби вони не хотіли говори, але в той же час вони й бажали поговорити. Так в чому ж діло?
Роксана, сказавши, що почекає на дворі, вийшла. За столом залишилися тільки Еш та Льюїс.
– Так, ти тепер з нею ходиш. Навіщо тобі серця богів, це може бути загрозою для життя.
– Ех, Еше, Роксана врятувала мені життя. Я перед нею у величезному боргу.
– Врятувала тебе? І як?
– Порівняно нещодавно вона перемістила вкрадене серце одного з богів у мене. Через це я повернувся у цей світ. І я їй вдячний.
– Але не можна займатися цією справою тільки через те, що вона повернула тобі життя.
– Ти не розумієш, це не тільки вдячність. От я повернувся, що ж мені робити? Я темний маг із гори Фініс, якого всі ненавидять та хотять вбити. І що ти пропонуєш робити? – Еш промовчав. Він не знав, що відповісти на це. Адже це чиста правда. – Тому, я зовсім не проти допомогти їй. Тим паче, мені досить цікаво заради чого вона це робить.
– Гаразд, я тебе зрозумів. Тоді я передав своїм, що не бачив порушників.
– А ти досить добрий до такого як я.
– Не кажи дурниць, ми обоє прекрасно знаємо правду. Можливо я ще не всю її знаю, але я знаю багато про те, що відбулося десять років тому. І ти не та людина, яка могла б убити ціле селище, що вже говорити про рідну сестру. Я ж бачив, як ти піклуєшся про неї.
Після діалогу давніх товаришів, вони вийшли з чайної. Біля неї на лавочці сиділа Роксана, вона спостерігала за дівчинкою, яка бігала неподалік. В той момент щось в погляді та виразі обличчя дівчини було геть іншим, такого Льюїс ще не бачив. Вони підійшли до відьми.
“Так тебе звуть Роксана? Мене ти знаєш, але заради пристойності я все ж представлюся. Мене звуть Еш Бернс, радий нашому знайомству.” – На обличчі хлопця грала посмішка. Що не можна було сказати про вираз обличчя дівчини, на її обличчі не було емоцій, як завжди віяло холодом.
– Льюїсе, якщо ти закінчив, то ми можемо йти?
– А, так, звичайно. Еше, ну нам пора прощатися.
– Так, ну до зустрічі…
Еш пішов в одну сторону, а Льюїс та відьма в іншу. Вони пішли в напрямку гір. На півночі було багато гір вкритих снігом, так завжди холодно.
Йду через хвойний ліс, Льюїс заговорив: “Слухай, може скоротити твоє ім’я? Моє ім’я коротке, а твоє досить довге і говорити довго. Тому, як на рахунок Сана?”. Після почутого відьма зупинилася.
“Не думаю, що це хороша ідея…”. Зміну в поведінці відьми не замітити міг тільки дурень. Вона щось приховувала, але що саме? Льюїс так і не дізнався.
Північ. Тут більша частина території займають гори вкриті снігом, але через гори протікала найширша річка Мортем, за легендами по ній пливли мертві душі людей у потойбічний світ, де вони спочивають і не перетворюються на упирів чи іншу нечисть. Там росте багато троянд, звичайно ж, символ клану, який розташований на півночі, біла троянда. Клан, який при собі має храм бога смерті, Анте, також і його благословення. На відміну від бога хаосу, бог смерті був надто спокійним божеством і майже ніколи не появлявся серед магів, як і інші дві богині, що не сказати про бога хаосу.
Забрати серце бога смерті виявилось не складніше ніж серце богині гармонії. А втекти від членів клану Альбароса виявилося просто, було достатньо Роксані за допомогою своїх голубих метеликів і закляття перенесення в ліс Забуття.
Бог смерті, як і інші боги давно зрозуміли, що це робить та відьма, без сумнівів це була вона, адже ніхто в світі не здатний зробити такий нахабний вчинок. Так як він бог, який керує переходом мертвих та їхнім спокоєм, то не важко здогадатися, яка ж кара від бога смерті. Звичайно ж живі мертвеці. Тіла мертвих піднялися з могил, у них вселились різні нечисті бажання, тому вони перетворилися у нечисть різного виду: упирі, демони, привиди. І всі вони жадали крові. Тому магам прийшлося довго справлятися з величезною кількістю нечисті.
Але і тут винуватцям цієї біди зійшло все з рук. Закляття переміщення відьми перемістило їх у ліс Забуття, або ліс відьом. Там у брюнетки був будиночок, де вони і залишилися.
Наступним місцем була північ. Там стояв храм богині життя, Леї. Також у тій частині континенту знаходиться найчистіше та найглибше озеро Віта, а всередині озера стоїть храм богині. Забравши два серця, залишилося ще одне, але як на рахунок серця бога хаосу? Відьма забере його і тим самим вб’є Льюїса?
Магам не відомі випадки, коли хтось забирав серця у чотирьох богів. Про це ніхто ніколи навіть не замислювався, при тому, що через сгусток тієї духовної сили можна отримати силу незрівнянну ні з ким. Загалом у кожного бога є п’ять сердець. І якщо забрати одне серце від цього бог не постраждає. Тільки якась незначна частина його сили покине його. Але загалом є способи відновити втрачене серце бога. Коли маги приходять в храм віддати шану богу, який наділив їх благословенням, частинка духовної сили мага вивільняється і залишається в тому храмі. І якщо зібрати достатню кількість духовної сили, то бог може створити собі нове серце. І так він може робити, навіть якщо у нього залишилося тільки одне серце і він все ще існує. Для цього потрібна тільки віра магів і їхня шана богу. А храмів споруджено для богів багато. Тому перейматися через втрачене серце богам, храми яких розташовані у частинах континенту, де знаходяться чотири великих клани, немає сенсу. Адже вони можуть з легкістю створити собі нове серце замість втраченого. Але розгніватися через таке вони можуть, тільки от страждають прості люди.
Богів шанує і простий люд. Митці малюють портрети богів згідно їхньому описа в стародавніх книгах.
От богиня гармонії, Сесилія, дівчина з довгим білосніжним волоссям та золотими очима. У неї на носі шрам, а на її плечах лежить білий змій Конкордія. Його ще називають змієм-хранителем земель сходу. Він може збільшуватися до гігантського розміру. Також на голові богині є золотий вінок з квітів та листя.
Лея, богиня життя, її зображують, як дівчину з темною шкірою, сяючими, як сонце очима. Вона шатенка з довгим кучерявим волоссям. На тілі її зображені сяючі символи, це знаки життя. ЇЇ завжди зображують у рослинах, так як богиню гармонії зі змієм на плечі. У кожного бога є своя особливість.
Так бог смерті, Анте, зображується чоловіком у чорному вбранні з довгим чорним волоссям, білою як фарфор шкірою, з сережками у вухах. А сам вираз обличчя бога ніхто не знає, адже він завжди описувався, як бог, що носить маску з черепа оленя на обличчі, ця маска була його особливістю.
Що до бога хаосу, Еліаса. Цей бог є справжнім породженням хаосу, але його все ж зображають. Його зображують як хлопчину, сидячого на троні, з білою гадюкою на плечі, це була отруйна біла гадюка Хао, яка мала досить сильний яд. Це хлопчина з сріблястим волоссям та гетерохромією, праве його око було червоного кольору, а ліве фіолетового. На голові у нього був терновий вінок.А біля трону зазвичай зображували ніж або меч, так щей на троні обов’язково повинно бути червоне простирадло.
Щоб добратися до півночі відьма та маг вирішили пройти через кладовище одного селища. Погода була похмурою, віяло поганим передчуттям.
Так воно і сталося. Йдучи через довге кладовище перед ними постала постать хлопчини, який вийшов з густого туману.
“Так, так. Хто це у нас тут? Ах, малеча Сана і… – перевів погляд своїх яскравих різних забарвлень очей на мага. – І мій дорогий друг Льюїс. Оце так. Я думав, ти вже давно у царстві Анте. А ти тут. Яка зустріч”.
“Еліас. А ти забарився” – промовила відьма з усмішкою на обличчі.
– Хах, бачу ти хорошенько заховала моє сердечко. Я б ніколи не зміг подумати, що я буду змушений шукати його так довго. Але мене більше цікавить твій дружок. – Еліас перевів погляд на мага. – Льюїсе, я радий, що ти живий. Думав, мій єдиний друг залишив мене. Мені було ну дуже скучно. Доки вона не вкрала моє серце.
– Льюїсе, ти з ним знайомий? – запитала відьма.
– Тц, це досить довга історія, – згадуючи минуле, кулак мага сильно стиснувся.
– Ну часу у нас досить, тому давай посвятимо твою нову подругу у подробиці того часу, коли ми проводили його разом.
Все почалося ще давно, коли заради цікавості Льюїс все-таки зайшов у храм бога хаосу. Тоді вони вперше зустрілися. Еліасу було досить скучно, тому щойно в його основний храм хтось зайшов він вирішив глянути, хто такий відважний. Це був хлопчина з світлим волосся і рожевим відтінком. Колір очей хлопчини припав до душі богу і він з’явився перед ним. Після того вони ще не раз зустрічалися, а ще Еліас навчив Льюїса закляттям хаосу. Він хотів доказати тим людям, які казали йому не приходити більше до храму Еліаса, що бог хаосу може бути таким же, як і бог смерті. Але через життя мага пішло під відкіс. Руйнування храму, вбивство сестри, вимирання селища біля гори Фініс і власна смерть.
“А що ж на рахунок Сани? Ти знаєш, Льюїсе? Знаєш її причину, чому вона збирає серця богів? Та все тому, що вона бажає нашої сили.”
Еліас вже хотів почати говорити, але Роксана використала закляття переміщення і вони перемістилися до границі півдня.
– Ходімо, нам потрібно серце богині життя.
– Стій, можливо ми не настільки близькі, але не думаєш, що можна посвятити у свої плани мене?
– Зараз зовсім не до цього, Льюїсе. Він з легкістю може нас знайти, це йому як раз плюнути, – відьма вже хотіла піти, але маг заступив їй дорогу. – Відійти, Льюїсе, у нас обмаль часу.
– Я не відійду поки ти не погодишся розказати сама чи мені знайти Еліаса і запитати у нього?
– Ох, тоді, спершу заберемо серце Леї, а потім я тобі розкажу все. Домовилися?
– Гаразд. Тоді можеш йти, – маг зійшов з дороги відьми і та пішла, а він рушив за нею.
Пробратися на територію клана Перівіколь, де було озеро Віта, а по середині й храм богині життя. Символ клану – золотий барвінок, це й не дивно, адже барвінку там росло вдосталь. З серцем богині прийшлося трохи постаратися, адже охорона у неї була сильнішою ніж у інших, можливо, до них просто дійшли новини про викрадення сердець богів. Це ускладнювало ситуацію, але не зважаючи на поранення, які вони отримали. Все ж серце було у руках відьми. Льюїс використав одне із заклять хаосу, хоч зробив це непомітно, адже люди не повинні дізнатися про те, що темний маг живий. Вона знову перемістила їх десь у ліс поблизу кордону. Там вони знайшли невелику печеру і сіли там. Роксана не знала куди саме їх відкинуло, тому треба трохи почекати.
Богиня життя, Лея, змогла тільки забрати те, що підтримує – життя. Тоді на континенті кілька десятків людей захворіли на різні хвороби і у різних місцях. Більшість із них померли в страшних муках, а ті, що залишилися живими підірвали здоров’я після чого звичайна простуда може стати смертельною для них.
Після того, як вони перевели дух, відьма стримала свою обіцянку і після розпалу вогнища вона почала говорити.
“Колись, – дівчина, дивлячись на стрибаючі вогники, видихнула з якимось тягарем, – у мене була молодша сестра, її звали Ерін. Хороша дівчинка, у неї було світле волосся та яскраві золотисті очі.
У нас, відьом, народжується тільки дитя жіночої статі. У роду відьом не було чоловіків. Так само відьмам заборонялося мати чоловіка. Адже плід дитини появлявся у них від насіння, яке зберігала і ростила Верховна відьма. Коли насіння вона віддавала в руки відьмі, сила насіння передавалася тій жінці, яка тримала його в руках. В той момент у ній зароджувалося нове життя. А насіння за традицією потрібно було посадити в лісі. Так народилися всі відьми. Але моя сестра була іншою. Вийшло так, що моя мати завагітніла від звичайного селянина, який жив на окраїні селища, яке було неподалік від лісу Забуття.
Це підняло багато шуму серед відьом. Але Верховна жриця все ж дозволила мої матері народити цю дитину, але ми повинні були жити дещо далі від нашого звичайного місця житла. І саме одна хижина неподалік від кордону лісу та селища став нашим новим домом.
Ми жили у тій хижині, а через 9 місяців народилася Ерін. Як би то не було, але відьмою від неї не було чутно, хоча деякі здібності вона все ж мала. Ну не в суть, після родів мати тяжко захворіла, а коли Ерін виповнилося лише три роки, вона померла. Так я залишилася з сестрою сама. Ерін не була відьмою повністю і тому дорога в наше звичайне поселення їй була закрита. Відьми не сильно хотіли допомагати нам. Це були складні часи. В один момент я навіть хотіла звернутися до батька сестри. Але виявилося, він помер. Його вбили жителі селища, вони дізналися, що він зустрічався з відьмою і тому, він не прожив і року після останньої зустрічі з мамою.”
Відьма, кинула ще трохи сухостою у вогнище, продовжила свій монолог: “З часом все налагодиться, так мені принаймні здалося. Пройшло досить багато часу і Ерін виповнилося вже 10 років, все ж у неї були деякі здібності. Я б сказала, дещо особливі. Вона прекрасно розуміла лісових мешканців. І ще мала хороший потенціал до магії зцілення. Вона не була схожа на відьму, яку уявляють собі жителі селища. Тому, інколи я гуляла з нею серед людей. Але в якийсь момент все змінилося…..”
– Що сталося? – вперше втрутився в монолог хлопчина.
Роксана тільки видихнула, їй було важко розказувати таку історію.
Що ж було далі ? Це цікавило Льюїса. Дуже цікавило.
Коли ж сестрі Роксани виповнилося 12 років, вона вмовила сестру піти з нею до селища. Відьма не могла відмовити своїй сестрі. І ось там дещо сталося. Коли сестри гуляли ярмарком, яким проводився того дня в селищі, на них напав грабіжник з ножем. Він мало не поранив Ерін, але Роксана втрутилася в це і використала заклинання.
Коли грабіжник напав на дівчат, це привернуло уваги досить великої кількості присутніх там людей. Тому, коли Роксана використала заклинання це побачили всі інші. Тоді натовп з жахов ахнув і почав шептатися. А через деякий час всі як один кричали: “Відьма! Вбити відьму!”
Це змусило Роксану та Ерін втекти назад. Спершу відірватися від ярих переслідувачів було досить тяжко. Але коли вони зайшли в ліс, то відьма використала закляття, яке не дозволило людям й надалі переслідувати їх.
Вони повернулися назад в хижину. І після такого випадку сестри більше не ходили до селища. Пройшов тиждень і Роксані прийшла звістка від поселення відьом. Мав відбутися збір відьом на якому повинні бути присутні всі відьми поселення. Так як Ерін не мала прав йти в поселення, вона залишилася дома.
Дещо пізніше, коли вже йшло до ночі, але сонце ще не сіло, Роксана повернулася. Те що вона побачила шокувало її. Їхній будинок горів. Горів яскравим полум’ям. Роксана розгубилася, вона не знала, що ж їй робити. Паніка, тригова, страх за життя сестри, а також крихта надії все перемішалося. Вона стояла і не могла поворухнутися. А дім все далі продовжував палати. Але вже через декілька хвилин відьма взяла себе в руки і за допомогою заклинання потушила пожежу. Вона забігла в будинок, в надії, що Ерін там не було.
Але надії було судилося розбитися на маленькі кусочки. Згоріле тіло її молодшої сестри лежало і не рухалося. Воно було все обгоріле. Згоріле прекрасне світле волосся, одяг, білосніжна шкіра, чудові вії – все згоріло. Роксана впала на коліна біля обгорілого тіла сестри, яке вже більше не дихало. Вона почала плакати.
Тієї ж ночі селище згоріло вщент. Відьма у розпачі та гніві власними руками вбила всіх жителів, а потім підпалила селище, Ту ніч прозвали Вальпургієва ніч. За звичаєм це мала бути ніч, коли люди святкують прихід весни. В ту ніч межа між світом живих та мертвих зникає і щоб мертвецы не прийшли до селища, люди розпалюють багаття.
Дійсно, смерть селища дорівнюватиме тій межі між живими та мертвими, які в одну мить з одного світу перейшли в інший. І багаття яка замінило вщент спалене селище.
Боги покарали Роксану за це. І вона майже п’ятдесят років жила в великій бібліотеці, яку знайшла в глибинах лісу відьом. Вона вивчала всі стародавні записи, там вона знайшла як забрати серце богів і отримати їх силу.
Льюїс нічого не сказав. Він розумів біль від втрати сестри, яку любив більше світу. Тому все, що він зробив це просто обійняв відьму.
Але що буде тепер? Залишилось серце бога хаосу? Одне зараз б’ється у грудях темного мага. А три інші у бога хаосу. Як вчинить Роксана?
Наступного ранку вони зібрались знайти вихід із того густого лісу. І от дорога привела їх до прірви. Вони хотіли повертати, як тут з’явився знову Еліас.
“Привіт знову. Вітаю тебе, Сана, тобі вдалося заполучити серця чотирьох богів. Але чому я не відчуваю у тобі сили? Хм… ах! Я зрозумів, моє серце. Де ти його поділа?” – на обличчі бога хаосу грала підступна усмішка. Здавалося, ніби він уже давно знає, де його серце. Але продовжує гратися.
– Так я тобі й скажу, Еліасе, – промовила відьма.
– Ну і нехай. Я вже ітак зрозумів все, – бог перемістився ближче до Льюїса і показав пальцем на грудну клітку мага в місце, де б’ється серце мага, – от воно. Я вгадав, правда ж?
– Тц, жаль, що ти не такий дурак, яким міг бути.
– Ага, я розумніший за трьох інших богів. Тому, що ти будеш робити Сана? Забереш серце, яке сама йому і дала, щоб він міг жити? Відбереш ще одне моє серце? Чи відмовишся від своєї затії? Вибирай. – Від цієї ситуації бог хаосу швидше буде радий, ніж злий через вкрадене серце. Йому не так хотілося повернути своє серце ніж поглянути на цю драму. Адже відьмі прийдеться робити вибір. На відміну від інших богів, у бога хаосу немає людей, які будуть віддавати йому шану, а отже не буде накопичуватися духовна енергія і серце нового створити він не зможе. А залишатися без одного серця може бути небезпечним, адже інші боги тільки чекають моменту, щоб позбутися його.
В розмову втрутився Льюїс: “Я вдячний тобі за те, що ти дала змогу ще пожити трохи. Ти можеш забрати моє серце.”
– О, який ти хороший, але мені цікаво, ти знаєш чому Сана так робить? Я тобі розкажу якщо вона тобі цього не розказала. Все просто, після Вальпургієвої ночі боги прокляли її на вічне життя. І вона шукала спосіб щоб позбутися прокляття. І от вона його знайшла, заполучити серця богів і отримати силу яка буде рівна їхній. Після чого позбавити себе прокляття і вбити. Сана бажає смерті. Саме тому вона шукала серця. – Зі зловісною посмішкою на обличчі говорив бог, його забавляла реакція мага на ту правду, яку йому не розказала відьма й вираз обличчя відьми. Тільки її погляд, який був наведений на Еліаса, говорив, що жадає його смерті.
– Що? Роксана, це правда? – дивлячись на відьму питав той, але та відвела погляд. Це була правда. Відьма дійсно хотіла смерті. Пройшло вже три сотні років з того моменту, коли її прокляли. Довгий час вона не могла змиритися з смертю своєї сестри, а потім почала вбивати себе всіма можливими способами, але ні один не допоміг. Вона відчувала нестерпну біль від цього, але все одно продовжувала в надії на те, що вона помре. Але все марно.
– А ти, Льюїсе, ти теж грішний. Вчинив самогубство на горі Фініс. Щоб друг не запрямував свої руки у крові, щей у крові його єдиного друга. Всі живі істоти такі. Егоїстичні створіння, думають про себе. Тому, Сано, вибирай. Що ти зробиш?
– Хах, що я зроблю? Хаха. Дійсно, що ж мені робити? Хах, все просто. Не обов’язково мати всі чотири серця богів. Три теж підходять, тільки ефект буде слабшим. Але для зняття прокляття цього стане. Льюїсе, я знала, що причина твоєї смерті зовсім не така, про яку говорять люди. І щойно ти вирішив вбити себе знову? Ти зможеш жити, а я померти. Хотілось би мені почути про те, що з тобою сталося там, де винять у цьому тебе. Але жаль, я не зможу. – У руках дівчини з’явилася скриня Пандори, а звідти вилетіли три шари. Після промовляння закляття на давній мові, шари засіяли. Через кілька хвилин серця богів розвіялися. Схоже, прокляття було зняте. – Льюїсе, я була рада з тобою познайомитися. Я забрала життя багатьох людей тому жити я не достойна. Можливо там я зустрінусь з Ерін. Я була б щаслива, хоча б на мить… Прощай, – Роксана, не обертаючись, срибнула в саму пучину темряви. Коли вона падала, маг не зміг зловити її за руку і та полетіла вниз. Падаючи, на краю урвища вона побачила яскраву тінь, схоже, то дійсно була Ерін. Вона посміхнулась з сльозами на очах і зникла у безодні.
– Так от як вона закінчила своє трьохсотрічне життя. Вона мені подобалася й її блакитні метелики теж. Ну що ж Льюїсе. Тепер твоя черга полетіти у безду за твоєю подругою. Хто знає, може і ти побачиш сестру на останок. – Бог підійшов ближче і поставив руку на серце мага. Після чого той почав кашляти кров’ю і вкінці кінців згусток духовної сили вийшов із тіла мага.
– Хах, я ледь не забув основне… Я ж лиходій, а у лиходіїв не буває щасливих фіналів. Еліасе, вибач мене, що не зміг зробити щось більше для тебе, – він посміхнувся і впав в ту ж прірву. За його падінням спостерігав бог хаосу на лиці якого була видна дивна емоція. Слова мага його заділи. Але визнавати це він не хотів.
– Розкажеш Сані свої історії. Вона хотіла знати правду….У вас буде ціла вічність на те. Прощавайте, мені було цікаво з вами проводити час. Вбили декілька років мого нескінченного життя. – Після останніх слів він розчинився у повітрі й зник.
Після того Еліасе, бог хаосу, зник. Він не робив практично нічого, крім того, що повинен – підтримувати хаос у світі, щоб була рівновага. Це все, що від нього було потрібно. З часом люди почали забувати про ті страшні легенди про бога хаосу. Але поважати його вони теж не стали. Хаос був у світі, тільки тепер його стало значно менше, тільки там, де він потрібен. Можливо, так Еліас хотів доказати бодай самому собі те, що колись доказув тепер мертвий маг, незважаючи на те, що через ті його переконання він піддавався покаранням. Льюїс був занадто добрий до такого як він і через це поплатився власним життям…Двічі…
Над урвищем, де померли проклята відьма та темний маг, літати блакитні метелики, і з часом та суха та мертва земля подарувала життя квіткам павучої лілії. Голубі метелики літали там вночі, коли ясно світив місяць. Причини цього люди не розуміли, але те місце вони прозвали урвище Голубих метеликів.
Це був кінець двох історій. Двох доріг, з якої потрібно було обрати правильну. Вони обрали ту, яку вважали правильною, але доля вирішила зовсім інакше.
Цього разу, темний маг, Льюїс Дуат помер точно. І, відьма, Роксана проклята чотирма великими богами за Вальпургієву ніч також. Вони разом упали у бездоння. Безодню своїх почуттів, які вони завжди тримали при собі. Безодню їх жорстокої долі.
Історії про Льюїса були дійсно брехливі, адже нічого з перерахованого він навмисне так і не зробив. Руйнування споруд у клані Тенебріс сталися через силу, яка просто виплеснуло одне заклинання Льюїса. Смерть його улюбленої сестри не було його рук діло. Він не вбивав її, це зробив один упир. Після сплеску сили нечисть приповзла на неї, наче бджоли на мед. Його сестра намагалась врятувати його, коли один із упирів хотів пронизати серце її брата, але вона встигла і рука упиря просто пронизала груди його сестри Айли.
На горі, якій він оселився зав’яло життя саме через ауру хаосу, яка пронизувала землю, де ставала нога мага. Тому він з гори не спускався до того моменту, поки не зумів підкорити її повністю. А що до жителів села. Вони заразились чумою, а Льюїс намагався їм допомогти, але все було марно, тому, щоб чума не поширювалася, він просто вбив їх всіх, щоб жителі, які були так добрі до нього, не мучалися в агоніях. Пізніше, за декілька днів до своєї смерті, він зміг закопати всі вцілілі тіла мертвих, а ті тіла, від яких залишилося тільки зогнилі шматки він не зміг поховати і тому просто поставив могилу без самого трупа.
Відьма, яка бажала спокійного та щасливого життя з своєю молодшою сестрою, не отримала бажане саме через людей, які просто ненавиділи відьом за їхнє існування, через дурні й частково неправдиві історії. Адже відьми ніколи нічого не зробили тому селищу, за що люди могли б їх ненавидіти. Але вони все ж тримали ненависть до відьом у своєму серці й маленьких, беззахисних відьмочок вони палили живцем.
Темний маг, який хотів стати сильнішим, щоб захищати свою сестру і доказати, що бога хаосу можна змінити, але ціна за приборкання магії хаосу виявилась досить великою.
Та відьма, бажання, якої ніколи вже не здійсниться. А воно було найпростіше з усіх бажань аморальних і прогнивших з середини людей.
Вони віддали життя за те, що вважали правильм. Смерть мага стала платою за його переконання, а смерть відьми звільнила її від кайданів трьохсотлітнього життя повного страждань.