Коли сьогодні чуєш про обстріли прикордонних сіл Сумщини, дивишся на карту російських диверсійних груп, що намагаються перетнути кордон, або читаєш про героїв ТРО, які несуть службу в лісах під Глуховом, Сумами чи Конотопом, — виникає дивне відчуття історичного дежавю.
Немов час згорнув спіраль і повернув нас на тисячоліття назад, коли ці самі землі населяло слов’янське плем’я сіверян. Історія повторюється не буквально, але її ритми – лейтмотивом стукотять у серцях прикордоння. І паралелі між їхнім способом виживання та нашим сьогоденням вражають своєю болючою точністю.
Для сіверян VII-X століть війна не була епізодом – це був спосіб життя. Їхня доля визначалася географією: вони були «плем’ям лісової межі».
“Міцний щит проти Степу” – так історики характеризують роль сіверян у VII-X століттях. На півдні та сході – безкрайні простори Дикого Поля, де кочували могутні та непередбачувані орди: спочатку булгари та угри, потім хазари, а згодом – печеніги. Кожен степовий шлях, кожна річкова переправа на Десні, Пслі чи Сеймі були потенційним напрямком удару. Кожне городище на високому мисі було неприступною фортецею. Тактика сіверян – це засідки в лісах і балках (“січення”), швидкі рейди кінноти, вміння використовувати кожен згиб річки, кожну галявину для захисту. Вони не просто жили на кордоні – вони були кордоном. Постійна бойова готовність була записана в їхній ДНК так само, як сьогодні вона вписана в щоденне життя мешканців Сумської області.
Сіверяни будували городища-твердині (Чернігів, Путивль, Курськ, Новгород-Сіверський) на високих берегах, оточені валами, ровами та частоколами. Це були укріплені острови безпеки, куди ховалося населення при загрозі.
Їхня тактика базувалася на засідках у лісах, використанні знайомих стежок, швидких рейдах кінноти та неприступності фортець. Вони були першим, міцним щитом Русі проти степової навали. Зараз Сумська область – це знову прикордонний щит України. Міста та села області – це сучасні «городища»: місця, де життя триває під загрозою обстрілів, де кожен виїзд у поле може бути небезпечним. Ліси Сумщини, як і тисячоліття тому, стали природними союзниками захисників – місцем для укриття, маневру, організації оборони.
Територіальна оборона сьогодні – це прямий нащадок тих народних ополчень («воїв») сіверян, коли кожен здатний чоловік брав у руки зброю для захисту рідної землі. Дрони та сучасні системи спостереження виконують ту ж роль, що й колись пильні вартові на валах городищ – раннє попередження про загрозу. А постійна загроза диверсій з території РФ – це відлуння тих самих набігів степових «печенігів» XXI століття.
Життя на кордоні зі Степом (а сьогодні – з агресором) формує особливий тип людей – кордонників. Для сіверян це виражалося в:
- Воєнізованому господарстві: Випас худоби вимагав озброєної охорони, коні завжди були напоготові. Сьогодні фермери Сумщини працюють під загрозою, часто озброєні, а їхня техніка іноді стає допоміжною для військових.
- Психології постійної пильності: Неможливість повною мірою розслабитися, знання, що загроза може прийти звідусіль. Це знайомо мільйонам українців, особливо тим, хто живе у прифронтових та прикордонних областях.
- Глибокому зв’язку з землею: Батьківщина для кордонника – це не абстракція. Це конкретні поля, ліси, річки, які треба захищати кров’ю. Ця любов до рідної землі, ця незламність – однакова і в давніх літописах про сіверян, і в свідченнях про героїзм сумчан сьогодні.
Сумщина, як колись земля сіверян, знову стоїть на передовій. Історична доля вимагає від неї знову бути Щитом. Паралелі між минулим і сучасним – це не просто цікавий історичний факт. Це нагадування про те, що життя на кордоні зі світом насильства вимагає вічної пильності, мужності та єдності.
Досвід сіверян підказує шляхи як вибудувати безпеку Сумського кордону сьогодні і на майбутнє?
“Городища” Нової Ери. Необхідна глибока та сучасна фортифікація прикордоння. Не окремі блокпости, а цілісна, багаторівнева система оборонних споруд, інтегрована в ландшафт (ліси, водні перешкоди), з потужними інженерними засобами, сучасними засобами спостереження та ураження. Це має бути довгострокова інвестиція в безпеку, а не тимчасовий захід. Фінансування, технології, будівництво – пріоритет №1.
“Дружини” XXI століття. Постійна наявність добре озброєних, підготовлених та мотивованих професійних військових підрозділів у прикордонній зоні. Це основа стримування та відсічі. ТРО повинна бути інтегрована в цю систему, отримуючи необхідне озброєння, навчання та зв’язок з регулярними військами. Підготовка резервістів – обов’язкова.
“Знати Місцевість”. Технології та Люди. Максимальне використання сучасних технологій розвідки, спостереження та зв’язку (безпілотники, радари, системи кібербезпеки) для контролю за кордоном. Але технології без людей марні. Ключове значення мають місцеві громади. Їх потрібно активно залучати до спостереження, підтримувати, забезпечувати засобами зв’язку та безпеки. Вони – “очи і вуха” кордону. Розвиток мережі “єдиних центрів безпеки” в громадах.
“Союз з Києвом”. Єдність та Міжнародна Підтримка. Як сіверяни знайшли опору в об’єднанні з Києвом проти хазар, так і сьогодні Сумщина вистоїть лише в єдиній Україні. Міцний зв’язок із центром, координація, ресурси – життєво необхідні. Так само критично важлива потужна та тривала міжнародна військова та фінансова допомога. Безпека кордону – інтерес усієї Європи.
Психологія Кордонника. Важливо виховувати не страх, а впевненість, стійкість та готовність до захисту. Знати свою історію, як сіверяни знали свою землю і були готові за неї вбити або померти. Підтримка патріотичного виховання, увічнення пам’яті героїв – як древніх, так і сучасних.
Десна, Сейм, Псел і Сула течуть тими ж руслами, що й за часів сіверян.Ліси і поля Сумщини пам’ятають кроки давніх воїнів, які пильнували кордон. Сьогодні ця земля знову на передовій. Як колись сіверяни стали основою могутньої Чернігово-Сіверської землі, так і сьогодні Сумщина, захищена та безпечна, має стати основою майбутньої переможної та мирної України. Треба звести цей Щит так, щоб він витримав не тільки сьогоднішній шторм, але і гарантував безпеку наступним поколінням на цій древній і героїчній землі. Сіверяни вистояли, побудувавши свою оборону на розумінні місцевості, силі громади та мужності кожного воїна.
Сьогоднішнім захисникам Сумщини потрібно те ж саме, посилене потужними технологіями та непохитною вірою в перемогу. Бо генетика кордонника, генетика незламності, передається в цих землях разом із повітрям, водою та пам’яттю про тих, хто колись сказав: «Ця земля – наша. Ми її захистимо». Ми мусимо й здатні вибудувати новий, незламний Сіверський Щит. Бо альтернативи немає.