На фоні яскравих міських вогників, серед галявини перевдягалися дві темні фігури. Темними вони були від виховання до чорних мантій, що натягували на себе.
– Ти чого труси зняв? – Юхим з явною підозрою запитав свого друга, колишнього однокласника та спільника Енея.
– Щоб потім не возитися з ними, – відповів Еней, голосом людини, що все продумала і врахувала безліч факторів.
– Чого б тобі потім возитися з трусами? – знову запитав Юхим розгладжуючи складки на габіті нижче пояса.
– Потім, коли дійде до оргії. Алло! Ти, що гальмо?
Юхим винувато опустив очі. Його старший брат Артем жодного разу не згадував жодної оргії. Можливо він просто вважав його ще малим для посвячення у всі деталі. Але ж Юхим вже був повнолітнім. І навіть дозволив вступити в цей таємничий та величний культ.
– І взагалі, – продовжував свою думку Еней, – для чого ми сюди приперлися. Голою сракою по траві тертися. Надіюсь в кліщів зараз не сезон.
Еней оглянув галявину. Стародавнє капище тішило око своєї охайністю. Жодної обгортки чи іншого сміття, всі боялися кармічних наслідків для себе та свого роду.
– Гарний вигляд на місто, нема, що казати. Але краще б церемонія проходила десь в Брюховичах в розкішному котеджі з велюровими диванами та шкурами екзотичних тварин на підлозі.
Хлопець мав замріяний вигляд. Його очі спрямувалися в створену ним ілюзію. Навіть в вечірній темноті можна було помітити як напнувся його габіт.
– Це гора Баба род. Місце сили, тут…
– Ой, перестань, екскурсоводом пішов працювати? Чи вирішив мені статтю з Вікіпедії переказати. Баба в рот, – Еней дурнувато гигикнув.
Юхим кинув ображений погляд на свого друга, але мовчки погодився. Справді, зараз немає часу на інформаційні відступи. В них важливе завдання до опівночі залишилося не так багато часу. Він не хотів включати ліхтарика, адже неподалік під горою знаходилися жилі будинки. Хтось з мешканців міг би викликати поліцію.
– Шукай кам’яну восьмикутну зірку, – скомандував Юхим, а потім додав, – будь ласка.
Він витягнув смартфон і переглянув міський окультний календар, та ще раз перевірив чи правильно забукав місце сили та час. Все сходиться. Можливо він навіть успішно виконає завдання. Артем звісно не похвалить, але Юхим вмів відчувати коли брат злився на нього, а коли залишався задоволеним. Якби старший брат сказав йому “стрибай” то Юхим уточнив би “купити тобі пива?”.
Обоє були юристами. Артем тому, що хотів бути чиновником та здобути владу. Юхим – бо ні до чого так не прагнув, як до схожості з братом. Вони були дуже різними дітьми. Артема батьки зіпсували через надмірну любов як до первістка і вимогу завжди бути кращим. Юхима, своєю чергою, через надмірну любов, як до наймолодшого та відсутністю жодних очікувань, скажемо так, батьки не дуже сподівалися, що він і школу зможе сам закінчити.
– От срака! – Еней знайшов восьмикутну зірку, спіткнувшись об неї в темноті. Він гепнувся в траву від чого його габіт задерся й оголив бліді худі ноги взуті в стоптані кросівки.
– Молодець, діставай з рюкзака свічки та розкладай на кожен промінь.
– Так точно, мій господарю.
– Жуй сраку.
Еней, стоячи на колінах, та Юхим навприсядки діставали різні предмети зі своїх рюкзаків. Обоє мали прості стрижки та майже однакову кількість прищів. Еней був дещо вищим та постійно хмурився. Юхим мав дрібні майже жіночі риси лиця, тонкі кисті та, як казав його брат, якусь таку дурнуватість в погляді.
– Отже, по списку: свічки бачу ти взяв, ярина – з Гряди, гриби – з Грибовичів, риба з Полтви.
– Какавельк наловив?
– Полтва – це не тільки той кусочок під проспектом Свободи.
– Так-так дуже цікаво.
Юхим вкотре насуплено глянув на свого спільника та запитав:
– Де птах?
– Що? Який ще птах?
– Ти мав принести живого птаха на жертвоприношення. Курку, голуба хоча б папугая! – дуже тихо кричав Юхим.
– Ти б ще сказав принести засушену вагіну медузи. Я думав ти жартуєш. Які жертвоприношення?! Я взагалі не для цього з тобою пішов. І ніяких дівчат… – додав Еней.
Юхим кинув на свого товариша довгий спустошений погляд. Невже це кінець. Стільки старань внівець. Він же навіть шкарпетки братові прав, аби той розказав, що то за таємнича спільнота до якої той вступив по роботі.
Годинник показував, що північ наближається з тією ж інтенсивністю. Юхим глянув чи ніхто нічого не написав в окультному телеграм-чаті. Мовчать, жодних опитувань чи мемів.
Він глибоко вдихнув і дістав з кишені молитовник.
– О’кей. Давай, так. Я починаю ритуал і читаю молитви задом на перед. А ти шукай в кущах пташку, може горобця якого приманиш. Пошукай на дні рюкзака крихти від булочок.
– Полювання на горобця. Ну і лажа, – бубнів Еней встаючи на рівні ноги.
Сам напросився, але Еней не був з тих безхребетних хто вміє визнавати свою помилку. Серед всього арсеналу занять на вечір він вибрав саме темну месу. Здебільшого за його час боролися одвічні супротивники: інстаграм та РедТюб. Але сьогодні він вирішив прикрити спину свого друга, як і годиться справжнім героям. Тим більше якщо ввести в пошук “темна меса” на РедТюбі то можна суттєво набратися натхнення до подвигів.
Горобці видно давно пострибали спати. На гілках дерев ще не пожовкло та не опало листя і годі було розгледіти хоч якусь живність. Еней ступав обережно, побоюючись вступити в каквельку, однак боятися було нічого. Ті, хто приходив на гору Баба Род, переважно ставитися до місця з повагою, навіть бездомні тварини та травел блогери.
Еней знайшов доволі великий шматок булки, зажав його пальцями та поліз у кущі з замовляннями:
– Тю-тю-тю.
Несподівано з кущів, прямісінько в ніс вилізло дуло. Еней вирішив, що це труба, однак коли металевий предмет почав рухатися йому назустріч, зрозумів, що це ймовірно якась зброя.
– Ані руш! – схожу інтонацію та тональність можна почути в супермаркеті біля стелажа з цукерками.
Юхим миттєво закрив молитовник, випростався й опустив руки, ховаючи за спиною книжечку ніби це був свіжий примірник журналу “Дім Сад Город”. Одразу відчув як щоки наповнюються жаром від сорому за свою реакцію.
Еней підняв руки вгору та задкував, розглядаючи таємничу постать. Ймовірно дівчина. Зробив він такий висновок з рожевого волосся заплетеного у два пучки з двох боків. Медична маска з квітковим принтом закривала більшу частину обличчя. Еней намагався слідкувати за дулом пістолета, та його увагу привернули широкі стегна, він вирішив, що такою попою можна одразу сісти на дві табуретки.
– Бодай спробуй якісь сатанинські штучки і я з задоволенням всаджу кулю тобі прямо в пику, –- здавалося вона намагається говорити низьким голосом, від чого нагадувала озвучку мультиків, – і не подумай, що якась потойбічна сила чи заклинання тобі допоможуть врятуватися, цієї зброєю Іванна Сірко застрелила чорта, а кулі вироблено з чистісінько срібла незайманою дівицею-ковалихою.
– Хто застрелив чорта? – перепитав Еней.
З-під маски можна було помітити як зіниці очей описали параболу, сягнувши в найвищій точці мало не лобової частини мозку.
– Іванна Сірко! Отаманиха Запорізької Січі та лідериня епохи козацтва. Неук. Хоча чого ще чекати від такої мерзенної сволоти.
– Угум, добре. Це револьвер. Ти в курсі? Я трохи шарю в стволах. Чи велика отаманиха була ще й шерифинею на Дикому Заході?
Якби в Енея був нюх як у вівчарки, він би вловив в повітрі феромони ненависті, які щедро виділяли дівчина. Натомість як звичайний студент, ніздрями він відчував запах, який міг би описати як “класний” або “сексуальний”, навряд чи він вирізняв в букеті троянди, фрезії, конвалії та магнолії.
– Слухай, ей, – махав рукою Юхим, привертаючи до себе увагу, – ти не слухай мого друга, йому їсти не давай, лиш подратувати когось. Просто опусти свій… зброю оцю. Ми ж просто студенти, нікого не ображаємо. Це, взагалі, такий соціальний проєкт, для курсової робимо. От зараз знімемо все на відео і викладач нам оцінку поставить, якусь, а ми… ми на стипендії, оцінки нам потрібні, правда ж Енею?
– Так, оцінки. Ми кожен тиждень знімаємо короткі відоси на оригінальних локаціях. Блогери ми. Підписників вагон.
– Студенти, блогери, гниди ви сатанинські! Я все знаю. Сьогодні Вальпургієва ніч і я бачила вашу бронь в окультному календарі. Досить розмов, я не дозволю збутися вашим патріархальним планам.
Дівчина наводила свій револьвер то на одного окультиста то на іншого. Юхим хотів глянути на годинник, щоб вкотре переконатися, що налажав і не завершить доручену частину ритуалу вчасно. Артем буде підтискати губи, і дивитися холодно, так вміє тільки він і мама.
Еней і далі розглядав дівчину в області тазу. Деколи поглядав на револьвер. CS GO – колись була його пристрастю, згодом він зрозумів, що найбільше йому до вподоби саме зброя. Він навіть тримав гроші з дня народження і витрачав їх рівномірно, кожного місяця на стрільбу в тирі. Одного разу йому приснився сон, в якому він їхав за кермом кабріолета та стріляв по негідниках. Зранку довелося шукати чисті труси.
З темряви почулося вороняче каркання.
Голоси та кроки наближалися. Дівчина з пістолетом заметушилася, ще енергійніше водячи стволом, видно не могла вирішити, яку мішень вибрати.
На гору Баба Род вийшли невідомі в чорних мантіях, очільник невеличкої процесії вибрав червону. На плечі цього високого чоловіка в каптурі сидів великий крук.
– Вибачте, брати, що ми спізнилися. Довелося заскочити в макдрайв підкріпитися. Підготовчі ритуальні оргії дуже виснажують.
Юхим впізнав голос свого старшого брата, та відчув, на собі погляд. В очах Енея читалося занадто багато: і “я ж тобі казав”, і дорікання, і злість, за те що хтось має по кущах щоки обдирати в гонитві за горобцями, а інші трахаються і заїдають все бігмаком.
– Артеме, думаю не варто всім знати деталі наших приготувань. Тим більше, що тут присутня особлива гостя. Особлива своєю неочікуваністю. Як тебе звати?
– Каааррр, – додав крук.
– Ні кроку далі! А то вистрелю тобі в лице. В мене в руках зброя якою, – вона помітила як важко видихнув Еней, – ця зброя небезпечна, о’кей?! І заряджена!!!
– Слухай, маленька, опусти ту штуку поки не поранилася. В тебе якісь справи з цими недоумками? – Артем вказав в бік Юхима та Енея, – то забирай їх і котіться звідси, в нас важливі справи.
– Ооо, я все знаю про ваші справи. Я, Весна Пахуча, поклялася викорінити прокляте коріння сатанинського патріархату на всій Галичині та околицях.
– О господи, як банально. Який сатанізм. Ім’я класне, до речі. Юхиме, що за фігня? В тебе було одне просте завдання! Ну чому я маю кожного разу червоніти за тебе? А ну віддай мені ту штуку!
Артем зробив декілька кроків в напрямку до Весни. В Юхима округлилися очі від жаху, він рвонувся з місця, готовий прийняти кулю за брата якщо доведеться. Артем йшов впевнено, як поліціянт, що йде боротися з вуличною торгівлею. Він простягнув руку, розчепіривши пальці, щоб вихопити револьвер з рук дівчини, однак вхопив лише повітря. Весна заїхала руків'ям йому прямо по обличчю. Почувся глухий звук і писк. Пищав Артем та тримався за ніс.
– З нього ще стріляти можна, – бурмотів Еней.
Враз всі люди в чорних мантіях дали навтьоки. Залишився лише їхній очільник з круком на плечі.
– Каааррр!!!
– Що ж, доведеться навести лад в цьому місті самостійно.
Юхим розглядав очільника окультистів, це вперше він побачив його наживо. Не було жодної людини про яку б його брат говорив з такою повагою та захватом. З під червоного каптура не видно було обличчя.
Покалічений Артем відповз від своєї кривдниці та ліг на спину. Юхим кинувся до свого брата, поклав його голову собі на коліна.
Весна прийняла тріумфальну позу, ще більше випрямивши спину.
–- Ось вся суть вашого ницого існування. Робити лиходіяння під покровом ночі, тихцем і давати драла при першій сутичці з силами, що стоять за світлом.
– Виховання. Не всі готові тяжко працювати над досягненням важкої цілі, вищої мети.
Чоловік в червоному підійшов до восьмикутної зірки, куди Юхим складав жертвоприношення.
– Гмм, не густо. Але думаю, Веліале, не будеш капризувати?
– Каааррр!
– Чудово!
Центр зірки запалав блакитним полум’ям.
– Каааррр, ооо, так значно краще, – заговорив Веліал, – мої сили повертаються. Ніхто зараз не вміє гарно провести чорну месу, принести жертву чи прочитати закляття. Розлінилися діти Ліліт.
Юхим і Еней роззявили роти, Аретм пустив криваву бульку носом, а Весна відчула як пістолет в її руках вислизає через пітливість. Вона хотіла знову нагнати страху на окультну наволоч, але чути про лихі патріархальні наміри та цілитися в ворону, що базікає – різні речі. Її мозок все опирався, але все ж налаштувався до побаченого. Вогонь, що сам спалахує, не новація. Звірі, птахи, машини та навіть емоції балакають, мають свої проблеми, до цього нас навчають змалку. Просто в ворон немає губ. Крук, до якого зверталися як Веліал, просто відкривав дзьоб і серед цього його “каааррр” можна було почути слова та фрази.
Пістолет тремтів, а дівчина перебирала в думках картотеку знань здобутих в ютубі, вікіпедії та презентаціях від її сестринства. Веліал схоже на назву демонічної істоти, отже сріблом йому по яйцях.
– Дівчина-весна. Хмм. Кинь свою іграшку та прийди до мене. Тобі вже хочеться зазирнути в вогонь, відчути його жагу, віддатися силі, якою я володію, – закликав чоловік в червоному.
Весна стояла непорушно якусь мить та все ж покрокувала йому назустріч. Вона ступала не певно, як школярка, що вперше вдягнула мамині шпильки. Еней спостерігав за нею й заперечно махав головою. Коли залишилося всього п’ять кроків, що наблизитися впритул до чоловіка з круком, дівчина зупинилася та вигукнула надтріснутим голосом:
– Здохни, почваро!
Вона націлилася на Веліала і напружила вказівний палець. Ворон розкинув крила, його хижі оченята засвітилися червоним (було б дивно якби вони засвітилися бузковим або лавандовим). Дівчина впустила зброю, вона корчилася та звивалася. Їй хотілося кричати, але її душили невидимі лещата.
Револьвер Іванни Сірко беззвучно впав у траву. Весна вже не мала сил опиратися, конвульсивні звивання припинилися і вона безвольно ступала до вогню.
Юхим сидів на землі неспроможний зрушити з місця, скинути з колін голову скривдженого брата. Зараз відбувалося щось занадто містичне та небезпечне для нього. Він вже готувався почути запах паленого волосся та плоті, чи побачити як крук-говорун буде клювати очі дівчині з рожевим волоссям. Його долоня виконуючи волю підсвідомості гладила волосся Артема, заспокоюючи його і себе.
Враз Юхимові здалося, що почався Армагеддон. Десь зовсім поруч пролунав грім, а ворон на плечі таємничого лідера окультистів перетворився на червоно-чорну хмару пір’я. Бризки пташиної крові та інших рідин розлетілися навсібіч, щедро обляпавши чоловіка в червоному та землю, в тому числі синє полум’я з бетонного восьмикутника.
– А з нього дійсно можна стріляти, – пробурмотів Еней, опускаючи револьвер.
Повільне падіння Весни на землю перервалося тим же Енеєм, він кинув зброю та підхопив дівчину.
Лідер окультистів розминав щелепу широко розкриваючи рота, як роблять люди в яких заклало вуха в літаку.
– Що ж… Трохи неочікувано. Велілале, якщо ти мене чуєш, співчуваю, що ти втратив свою тілесну оболонку, хоч і не найпривабливішу. De iure i de facto приймемо її як жертву на благу справу, – він розвернувся в бік вечірнього міста, – яка панорама, це ж яка краса, потенціал, історія. І все в руках корупціонерів, невігласів та забудовників. Час Львова настав.
Земля затряслася під ногами. До вух доносилися сотні автомобільних сигналізацій, та собачий гавкіт.
– Що відбувається? – прошепотів Юхим.
– Полтва, – гугнявим голосом відповів Артем, – він хоче підняти річку з під землі. Точніше пустити центральну частину міста під землю, щоб звільнити поховану ріку назовні. Веліал слабкий, але може виконати одне бажання.
– Там же Оперний театр, купа людей. Це ж каналізація зараз!
– Так, бос планував звинуватити теперішнього мера, подія повинна створити колосальний тригер для медіа.
Дрижання землі посилювалося. Юхим опустив голову брата на траву, ніби то було одноденне немовля. Він підійнявся і вхопився пальцями за своє волосся, вимагаючи у свого кволого мозку видати як не феєрверк ідей то хоча б малюсіньку іскру.
– Старий, може ти…
– Нєєє, одержиму ворону я закатрупив, то не проблема, – перебив його Еней. – А в людину я не вистрелю. Хочеш сам бери.
Він кивнув на револьвер у траві.
– Ні-ні-ні. Я не це мав на увазі. Ми ж брали участь в ритуалі. А ти зробив чи не вирішальний крок до його успіху. Давай загадай якесь бажання, чого ти хочеш сильно-сильно?
В очах Енея розповзся туман. Хлопець обережно перевів погляд на груди Весни, що ритмічно опускалися-підіймалися від дихання.
– Це ти можеш отримати й без демонічної помочі, – Юхим майже почув думки свого хтивого друга. Але хто ж не хтивий в цьому віці. – Давай, збери свою волю в кулак, наказуй цьому Веліалу.
На обличчі Енея вирували емоції. Він то посміхався, то кривився червоніючи. Ніби ідеї для бажання його захоплювали та соромили. Ймовірно це можливість, яка випадає раз на усе життя. Багатство, вплив, знання, чого можна попросити в цієї потойбічної істоти?
– Великий член! Я хочу, щоб в мене був великий член, – нарешті вигукнув Еней.
Артем голосно пирснув та розреготався, недовго, бо почав йойкати та стогнати від болю в носі. Еней винувато опустив голову. Юхим піджав губи, шукаючи потрібні слова.
Собаки все ще гавкали, та вібрації під ногами втихали.
– Вийшло? Вебка, на оперному мусить бути вебка! – вигукнув Юхим та дістав смартфон. – Майже… Охреніти. Знову будуть бруківку перекладати.
– Радійте, діти, своєму глупству. Вам не зрозуміти моїх цілей. Артеме, я був кращої думки про твого брата. Підводься, нам треба ще багато чого підготувати до завтра.
Артем тримався за ніс та намагався виконати волю свого лідера. Юхим підбіг до нього, падаючи на коліна.
– Слухай, ну його! Тобі б на рентген та полежати. А ще краще взагалі кинути своє окультне хобі.
– Вирішив мене повчити, братику. Це моя кар’єра… відповідальність, – скривився Артем, сідаючи на землю. – думаєш легко знайти роботу юристом у Львові?
– Твій бос хотів центр міста в гівні втопити.
– Та коли ти такий свідомий став, може ще в АТО підеш добровольцем?
– Просто будь зі мною, будь ласка. Не йди за тим схибленим Макіавеллі. Ти тільки глянь на його дурнувату червону мантію. Глянь на нас.
Під очима в Артема вже виднілися чорнезні синяки. Він дивився в очі брату і бачив той погляд вірного собаки, що й завжди. Йому захотілося дати Юхимові ляща і крикнути “Бувайте невдахи”, але видно удар руків’ям задів мозок. Думалося повільно, ніби хтось напхав брудних шмат і подертої газети йому в голову.
– Влада зовсім не є контролем - влада - це сила, і передавати цю силу іншим. Лідер - це не той, хто змушує інших зробити його сильнішим. Бачу, що помилився в тобі, Артеме. Ти хочеш бути слабким. Мені час іти, – лідер в червоному рушив геть, розчиняючись в темряві ночі.
– Що? Так я ж… ах. Пішло все, – бурмотав Артем. – Щасливий тепер?
– Так, – Юхим не просто посміхався, він світився та іскрився, від енергії, що вироблялася його рецепторами задоволення можна було б зарядити всі Тесли у Львові на тиждень. – Думаю, нам варто звідси забиратися. Весна досі непритомна? Зможеш її нести?
– Спробую.
Еней напружив спину та підвівся на ноги, враз відчувши як щось масивне вдарило по внутрішній стороні стегна. Від різкого руху Весна прокинулася та закліпала очима. Її тримав хлопець в мантії, він сопів та дивився на неї, якось так ніби його IQ було меншим ніж розмір взуття. Вона хотіла продовжити свою боротьбу, але втома від перенесеного стресу та тепло іншого тіла сковувала рухи.
– Постав мене, я зможу йти сама, – сказала вона, а Еней вирішив, що міг би слухати її розпорядження до кінця життя, або принаймні до завершення цього року.
– Тебе мало не вбили, я трішки тебе понесу, нам варто зникнути поки нас не пов’язали копи, сусідам ймовірно не сподобався звук пострілу. Надіюся вони більше стурбовані землетрусом.
– А куди ми йдемо?
– Еее, може кудись де подають круасани? – Еней вловив, якусь тінь в очах Весни та швидко додав: – але платимо ми кожен сам за себе, або ж навіть можеш мене пригостити.
– Краще помовч.