Сполошена власним криком Ерза ніяк не могла вгамувати власне серцебиття. Все навколо здавалось таким нереальним, ніби досі зануреним у страшний сон.
Тепер вони снились їй ще частіше ніж зазвичай і це змушувало шукати все нові і нові шляхи, як подолати неминуче…
Сонце розсіювалось у густих хмарах і наповнювало кімнату світлом, як білим туманом. Густим, наче молоко. Воно стелилось по-між застиглих у часі книг, що чекали на полицях, поміж пустих і повних скляних баночок із відварами, що стояли на столі, поміж зотлілого вугілля під чорним, обпаленим чаном. Ерза спустила ноги із ліжка і глибоко вдихнула. Повітря чомусь критично не вистачало. Біле простирадло, зім’ялось від її сновидінь і досі не хотіло відпускати, тримаючи тепло її тіла.
В грудях стиснуло.
Ерза зіскочила на підлогу і кам’яний холод впився у ступні. Часу майже не було.
Вона шмигнула до столу, відпивши з котроїсь із дерев'яних кварт, що покотом стояли то тут, то там. Великий ковток і холодна рідина повільно, майже тягнучись полилась по горлу. Солодко-гіркий післясмак трохи бадьорив її сонні і все ще сплутані думки.
Це все, що вона могла зараз зробити. Вона вхопила ромашковий відвар і стиснула його в руці.
Вибігши з кімнати в одній спідній сорочці, Ерза помчала коридором, оминаючи слуг, що снували туди-сюди, як сонні мухи у цей похмурий день. Вона відчувла, як холодний вітер, що пробивався крізь закутки стін замку чіплявся у її шкіру і куйовдив сиве, як попіл волосся. Воно розвівалось за нею, наче гірські струмки, не зібране у звичну косу.
Ерза наскочила на покоївку і зустрілась із переляком в її очах.
- Її Світлість Діадна… - Ледь вимовила дівчина і поблідніла. - Вона…
- Я знаю… - кивнула Ерза і побігла далі. - Швидше! Зовіть Фріда!
Як тільки вони дістались до покоїв і великі двері відчинились із скрипом - Ерза відчула, як мороз пробігся по шкірі. Це могло означити лише одне - Вона тут. Вона вже майже тут. Часу обмаль…
Темно сині балдахіни над ліжком принцеси віяли спокоєм і холодом. Крізь велике вікно, скупе світло проникало в покої. Кімната прикрашена білими квітами, які так любила принцеса, зараз наповнилась дивним, але знайомим Ерзі запахом… Передвісником смерті. Солодким і терпким.
Діадна лежала у ліжку, вкрита ковдрою і хрипіла. Її завжди рум'яне обличчя зараз змарніло і змеркло. Темно-русі кучері розкинулись по білій подушці, ніби змії, що оповили її голову. Тендітні рученятка лежали на грудях, впиваючись пальчиками у білу нічну сорочку із рюшами. Її Світлість не вперше стикалась із цим нападами раптової задухи, і лише смиренно і чемно чекала того, що станеться далі, поки навколо неї метушились люди.
Дві покоївки, що не могли знайти собі місця, снували туди-сюди, як примари по кімнаті, та помітивши Ерзу, ніби полегшено зітхнули і стіли біля ліжка принцеси, схиливши голови у привітанні.
Вона швидко, без зайвих слів, підійшла до ліжка дівчинки і торкнулась рукою її чола. Воно було холодним. Діадна здригнулась від цього доторку.
- Така… тепла рука Ерзи… - прохрипіла вона.
- Я тут, Ваша Світлосте, - абсолютно спокійно відповіла Ерза. - Скоро Ви знову бігатимете у саду. Випийте це!
Ерза відкоркувала пляшечку із відваром ромашки і піднесла до губ Діадни. Дівчинка кволо відпила і голосно закашлявшись, ковтнула. Жінка закоркувала пляшечку і поставила її поруч із ліжком, на нічному столику.
Ерза завжди використовувала цю хитрість. Діадна не мала знати, що їй стає легше не через відвар, а через те, що ось-ось станеться. Через велику таємницю…
- Я тут, моє серденько! - голос Фріда змусив усіх повернути голови.
Король, з'явився у покоях. Трохи стривожений після сну, одягнений аби як. Він дуже поспішав і зовсім не думав про свій вигляд, бо зараз це було не головним… Фрід підбіг до ліжка, коротко кивнув Ерзі і перекинувся із нею рішучим поглядом, перш ніж взяв долані доньки у свої руки.
- Тато поруч, - стривожено усміхнувся він. - Зараз тобі стане краще.
Ерза набрала повні груди повітря і заплющила очі.
“ Merime Denito Tokare! Merime Morana!
Merime Denito Tokare! Merime Morana
Merime Denito Tokare! Merime Morana! ”
Жінка розплющила очі і побачила чорну тінь, що сиділа на ліжку, поруч із Діадною. Все навколо застигло у часі. Птах, що пролітав за вікном, застих у помаху крил. Усі в цій кімнаті завмерли, ніби неживі. Повітря стало важким, майже нестерпним.
- Привіт, Морано! - промовила Ерза.
Постать повернулась обличчям до неї і усміхнулась.
Тепер на ліжку сиділа красива дівчина з витонченими і гострими рисами обличчя, убрана в чорну, тонку, майже невагому сукню, що ніби пливла у повітрі. Темне волосся зібране у химерну зачіску, жило своїм життям. Здавалось, що зараз Ерзу занурили у воду і єдине, що у цій воді мало рух - Морана. Її очі, чорні, мов сама пітьма, впились у жінку.
- Ерзо, Ерзо, Е-е-е-рзо! - лукаво протягнула Морана. - Хотіла б я сказати, що рада тебе бачити, але - ні. Тобі ще не набридло боротись за життя цього маленького дівчиська?
- Ти знаєш, відповідь. - напружено відповіла Хранителька, намагаючись дихати, якомога повільніше.
- Ні? То подумай про старенького Фріда, йому і так лишилось дуже і дуже… - богиня звела пальці разом і через щілинку в них, поглянула на Ерзу, і пошепки додала - … Мало. Рано чи пізно, я заберу їхні душі і ти не зможеш більше хитрувати.
Морана підлетіла до Хранительки, ніби зіткана із туману, і опинилась на відстані одного подиху. В ту ж мить Ерза почула тисячі передсмертних криків, стогонів і хрипів, що почали розривати її голову зсередини.
- Ти б про себе подумала, - відхилилась Морана і крики тут же ж стихли. - Тобі теж лишилось не довго, - вона торкнулась тонкими білими пальцями до пляшечки з прозорою рідиною, що висіла на шиї Ерзи, схована під сорочкою. - Бо те, що дає тобі довге життя ось-ось закінчиться і я прийду по тебе…
Богиня голосно зітхнула і знову повернулась до Діадни, зависнувши в повтірі над її ліжком.
- Я хочу укласти контракт. - впевнено відповіла Ерза.
- А я не хочу, - буркнула богиня. - Ти дарма гаєш мій час.
- А в тебе його мало? - повільно втягнула носом повітря Ерза.
- Підловила, - хмикнула Морана. - але тут ось яка халепа, вам із Фрідом лишилось не більше ніж… рік. І це з урахуванням усіх твоїх можливих викрутасів.Бо минулі контракти теж треба закривати, люба… Тож можу поділити ваші нитки і додати малечі ну-у-у-у…півроку.
Ерза застигла. У неї лишилось ще менше часу, ніж вона собі думала, тож треба було поквапитись і знайти вихід.
- А покоївки? - зиркнула в їхній бік Хранителька.
- Одна - протягне не більше двох тижнів…
- А інша?
- Інша… - прицмокнула Морана, - За місяць і три дні. Іноді так кортить дізнатись завчасно їхні смерті, але ж ні, знаю тільки час, а до нитки сестриці мені - зась. Не знаю, що вона їм там вплела і що наготувала. Завжди така інтрига!
Морана прокрутилась у повітрі, як у невидимому танку.
- Морано, я хочу укласти контракт, - знову повторила Ерза, відчуваючи, як густе, наче кисіль, повітря заливає легені.
- Добре, добре, - невдоволено хмикнула богиня і сіла на ліжку між Фрідом і Діадною.
- Нехай Діадна живе ще півроку! - з останніх сил вимовила Ерза.
Після цих слів Морана торкнулась до грудей короля і витягла звідти тонку білу, мов павутинка нитку. Нитку долі, яку ткала для нього інша Богиня Життя. Ерза бачила, що нитки у нього лишилось і правда зовсім трошки, тож Морана не збрехала.
Здавалось, що застигнуши, час тривав цілу вічність. Богиня не поспішаючи відміряла на око і відтяла шмат нитки. Вільною рукою вона дістала із грудей маленької Діадни білий сяючий кристал і намотала на нього цю нитку. Кристал мерехтливо застиг у повітрі і плавно опустився знову у тільце принцеси.
Морана обтрусила руки, ніби після брудної справи і з них посипався чорний попіл.
- А тепер, твоя черга, - богиня підпливла у повітрі до Ерзи і запустила руку їй між ребра.
Ерза напружилась, відчуваючи, як десь там, всередині неї усе горіло вогнем. Ніби в ній заживо копирсались, у самому серці. Вона добре знала це відчуття, бо не вперше проходила через подібне. Але, до такого не звикнеш... Скільки б разів це не повторювалось. Все-одно буде нестерпно боляче.
Повітря не вистачало.
Кричати не було сил.
Холодний піт полився спиною.
Морана не поспішала. Вона повільно витягнула нитку долі із грудей Ерзи і відміряла потрібний шматок і різко смикнувши - відірвала його. Ерза засопіла, відчуваючи раптову слабкість у всьому тілі.
- Баланс є баланс, - невдоволено цикнула богиня і з'єднала нитку Фріда із ниткою Ерзи, додаючи йому трохи часу, після чого одразу розчинилась у повітрі.
Все повернулось до свого руху.
Фріз зітхнув, стискаючи руки доньки, покоївки стривожено стояли біля ліжка, Діадна голосно вхопила повітря.
Ерза похитнулась, втративши рівновагу на мить. Ніби щойно вона стояла, затиснута між лещатами, а зараз - простору стало так багато, що вона у ньому губилась.
- З вами все добре? - підхопила її по-під руку одна із служниць.
Ерза лише мовчки кивнула, слабко всміхнувшись.
Фрід повернув до неї голову і зустрівшись розуміючими поглядами, кивнув.
- Тобі краще, моє Серце? - запитав він знову повертаючись до Діадни.
- Так, татку! - кивнула дівчинка і її щоки знову почали наливатись румянцем. - Це ж відвари тітоньки Ерзи! Вони завжди допомагають!
- Рада, що Вашій Світлості вже краще, - кивнула Ерза, відчуваючи, як втома лягає каменем на плечі.
Після контрактів із Мораною вона завжди була спустошена і знесилена. І з кожним новим контрактом на неї ніби одягались нові кайдани, що тягнули її кудись під землю.
- Ваша Світлосте, - Ерза зібрала усі залишки свого голосу, можна Вас на два слова.
Фрід кивнув і провів її до дверей. Вони повільно підійшли до входу, достатньо далеко, аби їхню розмову не підслухали, але дй достатньо близько, аби одним оком Фрід міг наглядати за Діадною.
- Я якраз хотів з тобою поговорити, - почав він. - Сьогодні зранку прибув Девіан, його б треба по-хорошому підлатати..
- Його треба по-хорошому вигнати в три шиї… - закректіла Ерза.
- Я знаю, що він тобі не подобається…
- Мілорде, Ви знаєте, що я не розділяю Вашу до нього довіру, і якби моя воля я б не підпускала його до Вас взагалі, бо він пахне пацюком у людській подобі. А я ще жодного разу не помилялась… Але зараз не про це. Ваш час…
- Час? - нахмурився Фрід.
- Його лишилось мало, Ваша Світлосте…
- Скільки?
- Не більше ніж півроку… Я можу Вам його продовжити, тільки скажіть.
- Ні, - похитав головою король. - Я не дам собі права займати чужі життя. Не позичай нитки ні в кого із придворних, чуєш?
- Вони ладні віддати за Вас свої життя. - намагалась переконати його Ерза.
- А я не готовий їх брати. - ствердно відповів Фрід.
- Але…
- Ніяких, але, - похитав головою Король. - Ти мене знаєш.
- Мій обов'язок захищати Вас будь-якою ціною, і якщо ця ціна - це…
- Пообіцяй, що коли мій час настане - ти подбаєш про Діадну, як про рідну. - в голосі Фріда не було і краплі сумніву.
- Я обіцяю, Ваша Світлосте.