По посушливому степу, купаючись в клубах пилу, їхали запорожці. Червоні маки вже відцвіли і їх місце зайняв степовий ковил. Білясті суцвіття, якого, набираючи силу цвітіння, як море колихалися на гарячому вітру. Попереду розтягнутого на сотні метрів загіну вершників і обозу з возами, неквапливо їхав на буланому коні одягнений в розшитий золотом каптан сивовусий козак, на голові у якого була смушкова шапка, з-під якої на волю вибивався запилений чуб-оселедець. Якщо судити по одежі, і прикрашеним каміням з сріблом і золотом зброї і кінської збруї - це і був той самий непереможний козак-характерник кошовий отаман Сірко, який повертався до себе на батьківщину із Франції, де він кілька років воював зі своїми козаками на стороні Людовика II де Бурбона, принца де Конде, якому допоміг вібвоювати у іспанців Дюнкерк.
Поруч з ним на вороной кобилі дзиґою крутився молодий козачок, його далекій родич, який веселив свого знаменитого родича байками та піснями. Ось і зараз він душевно затягнув старовинну пісню, яку співали в різній інтерпретації козаки ще до його народження.
"Ой на горі та женці жнуть,
А попід горою,
Яром-долиною
Козаки йдуть.
Гей, долиною,
Гей, широкою,
Козаки йдуть.
Попереду Дорошенко
Веде своє військо,
Військо запорізьке,
Хорошенько.
Гей, долиною,
Гей, широкою,
Хорошенько.
А позаду Сагайдачний,
Що проміняв жінку
На тютюн та люльку,
Необачний.
Гей, долиною,
Гей, широкою,
Необачний.
"Гей, вернися, Сагайдачний,
Візьми свою жінку,
Віддай тютюн-люльку,
Необачний!
Гей, долиною,
Гей, широкою,
Необачний!"
"Мені з жінкою не возиться,
А тютюн та люлька
Козаку в дорозі
Знадобиться!
Гей, долиною,
Гей, широкою,
Знадобиться.
Гей, хто в лісі, озовися!
Та викрешем вогню,
Та закурим люльку,
Не журися!
Гей, долиною,
Гей, широкою,
Не журися!
Сірко з нами - підтягнися."
-Добра пісня, як добра жінка, за душу бере і не відпускає, - промовив Сірко після того, як його небіж скінчив співати.
-А розкажіть дядьку як ви кохались? Ви ж кохали коли-небудь?
-Шмарклі утри, хлопчє. Рано тобі ще за жінок слухати, - буркнув Сірко, підкурюючи свою трубку.
-Єгеж, як іспанців крошить під Дюнкерном, так не малий, а як за кохання - то малий.
-Гей, доля, моя гей! Не журись, хлопче, приїдемо до дому на рідну Січ, засватаю тобі саму найкращу паночку. Одружитесь, закинеш саблюку на горище, та й будете робить казаків нам на зміну.
-Та ви шо, дядьку, я так не згодний. Я вас та своїх побратимів ніколи не поміняю на жінку.
-А що там попереду, хлопче? В тебе очі молоді, подивись-но уважно, - несподівано промовив атаман Сірко показуючи на якийсь міраж, що виник попереду.
Молодий казак пришпорив свою кобилу і рвонув вперед, туди де в степовому мареві виднілось якесь місто. А до отамана, в цей час, в спішному порядку, стали з'їжджатися його полковники, яких теж стривожив степовой міраж.
-Що-то за диво, батьку? - запитав під'їхавший останнім полковник Недопійпіво.
-Степове марево. Не бачиш чи що? Мало ми їх зустрічали на своєму шляху?
-Так, чимало, але все одно, якось дивно це бачити.
-Зараз мій племінник повернеться і ми розберемося з тим маревом. Він уже ніби як скаче назад.
Вдалині серед ковили миготів вершник, який повернув коня, що духу мчав до своїх побратимів. Через кілька хвилин він був біля отамана. Йому дали напитися води і отаман, не відкладаючи справи в довгий ящик, приступив до розпитів.
-Що то замарево, хлопче? Бачив ти там, що-небудь?
-Бачив, батьку. Якесь дивне місто з великими будинками, саморушними возами і дивно одягненими людьми. Але найдивніше, що по небу літали якісь блискучі, дивно жужащі птиці.
-Об'їхать його можна?
-Ні. Що це за місто, батьку?
-Що за місто? Здається мені, що це знову відкрився тимчасової портал і ти бачив місто майбутнього. Що будемо робити, побратими? Почекаємо поки він закриється або можемо туди увійти і пожити там деякий час?
-Пожити в майбутньому, воно звичайно вкрай забавно і цікаво, - задумливо промовив полковник Кирпонос. - А раптом - цей портал закриється і ми провалимося в ту тимчасову прірву назавжди? А мене вдома чекає моя Оксана ... Ви як хочете, а я не згоден. Чекатиму. Та не вічно ж йому тут бути ...
-А я із задоволення там деякий час поживу, мене вдома, то вже точно ніхто не чекає, - збиваючи ухарьскі шапку на потилицю сказав полковник Крутивус.
-А ти що скажеш, батьку?
-Полоненого б нам узяти, та розпитати його про все вдумливо, та докладно так...
-Оце діло. Дозволь мені, батьку, за тим полоненим в те місто збігати по нічній прохолоді ... - заметушився його небож.
-Разом ввечері підемо. У личині вовків, - заспокоїв його отаман. - А ви, шановне товариство, повертайтеся в свої курені, та заспокойте своїх людей. Поки нема чого хвилюватись. Да і ранок вечора мудріший буде.
Шановне товариство квапливо роз'їхалось по своїм куреням, а отаман Сірко зі своїм небожем стали
готуватися до вилазки у місто майбутнєго, в якому їм треба було знайти обізнану людину, для того шоби взяти її в полон і отримати вкрай необхідні їм відомості. На тему - шо то за халепа встала на їх дорозіі.
2
Звечоріло. Звідкись по степу потягнуло вечірньою прохолодою. Вовче сонечко, місяць, вийшов на небо і тут же сховався за невелику хмару, яка самотньо пливла по небу. Дощу в ночі не передбачалося, а він би не завадив. За цей час степової міраж нікуди не подівся, яким був примарним, таким і залишився на своєму місці. Здається, що навіть став виглядати більшим і ще більш реалістичнім.
Отаман Сірко у невеликій балці роздягнувся сам догола, та роздягнув свого небожа, потім дістав з дорожньої мішка штоф зеленого скла почав сипати з нього собі в руку сірий порошок, схожий на порох. Додавши трохи води він отримав мазь, якою спочатку обмазав свого небожа, а потім і самого себе. Через деякий час їх тіла огорнув туман, а коли він розсіявся на тому місці вже сиділо два великих сірих вовка. Вони отряхнулись і неквапливо побігли у сторона міража. Через деякий час вони щезли в ковилі.
Подолати кордон, який відділяв примарне місто від реального світу не склало ніяких труднощів. Вовки пірнули в туман, і пробігши по ньому кілька метрів, вийшли на околицю міста. Воно буле величезне. Великі, багатоповерхові будівлі упиралися своїми дахами в небо, по якому літали рокітливі блискучі металеві птиці. Але найбільше прийшлих гостей з реального світу, вразили вулиці міста, по яких зрідка рухалися гуркотливі і димлячі вози без коней і волів. Людей на вулицях видно не було, чи то вони вже спали, чи то місто було безлюдне. А це вже була проблемма. Без полоненого, який би їм міг розповісти про це місто, повертатися додому не було ніякого сенсу, його треба було будь-що-будь знайти, захопити в полон і вдумливо, за допомогою мотузки і палиці, допитати. Як висловився отаман Сірко, який знов прийняв людську подобу: "Попитати люблячи"..
Першу людину жебрака вони відшукали біля сміттєвих баків - він щось в них шукав. Біля нього стояв напівпорожній мішок, в який він складав свої знахідки. Поруч з ним лежала купа ношеного одягу. Козаки оглушили жебрачка і вибравши відповідний одяг - переодяглися в нього. Вид був огидний, але вибирати особливо було не із чого.
Полоненого зв'язали і кинули за сміттєвий бак і вирішили озирнутися, погуляти по місту. Неподалік в провулку виявили кабак, у вікнах якого горіло світло, його двері були відчинені. "Гам-брі-нус", прочитав по складах Сірко, то що було написано на вивісці.
Давай зайдемо. Подивимося, що це за хрень така цей Гамбрінус, - рішуче сказав Сірко і увійшов до кабака, в якому було багато танцюючих і сидячих за столиками людей.
-Тьфу ти, ганьба, - сплюнув його небіж побачивши на жердині танцюючу голу дівчину.
-Багато ти розумієшь, хлоп, - це є еротика, розштовхуючи танцюючий люд, - сказав Сірко. - Мені доводилося бачити таке у Франції. А мені тут якось починає подобатися. Треба тільки немного грошенят роздобить ...
-Для чого?
-Щоб влаштувати свято душі, ну і спробувати чим тут чесний люд пригощають.
-Оце, дядьку, діло. Я за. Якби знати, як ще ці гроші виглядають ...
-Пішли небоже до шинкаря, у нього і дізнаємося.
Але не встигли вони пробратися через натовп до того місця, де людям наливали спиртні напої, як, несподівано вхідні двері відчинилися і в кабак увірвалося п'ятеро осіб з масками на обличчях. Один з них вистрілив з пістолета в стелю і спокійним голосом промовив:
-Всім відійти до стіни. Я батько Лісовик. Це пограбування. Якщо ви всі будете виконувати мої накази, то тоді ніхто з вас не постраждає. Зараз мої хлопчики обійдуть вас і ви віддасте їм всі ваші гроші і коштовності. Всім все зрозуміло? Починай братва косовицю.
Його подільники почали підштовхувати людей до стіни. Один виявився поруч з отаманом Сірком, той зробив швидкий рух рукою і бандит схватівшісьза горло став повільно падати на підлогу.
-Людина погано! - закричав Сірко і рвонув по звільненному простору до остовпівшего ватажка. Поки той блимал очима, міркуючи що відбувається, отаман встиг добігти до нього. Одним могутнім ударом він вибив з його руки пістоля і придавивши за горло загрозливо промовив:
-Я Сірко. Чув про мене? Накажи, упир, своєй братве залишити гроші, скласти зброю і валити звідси по-доброму, поки я добрий, не те я зламаю тобі шию, а мій хлоп, все одно проб'є їм бошки.
Ватажок бандитів почувши ім'я отамана, тремтячи від страху підкорився. Сірко отримавши зброю і гроші відпустив його і його братву. Але не встиг він пробратися до свого небожа, як його оточили якісь люди і стали запрошувати зайти до господаря шинку. Довелося пройти з ними. Благо його кімната знаходилась недалеко від залу.
У кімнаті в кріслі за великим столом сиділа жінка, досить приємної зовнішності. Побачивши отамана, вона відклала в сторону книгу, яку читала і не встаючи з крісла сказала:
-Ласкаво просимо, гості дорогі, в мої скромні апартаменти. Сідайте. Що будете пити: коньяк, віскі, горілку або просто пиво?
-Мені пива, люльку з тютюном, а моєму небожу молока. Ти хто така, паночка? Господар цього шинку скоро прийде? - сівши в зручне шкіряне крісло, закидав питаннями отаман Сірко жінку.
-Господар? З господарем проблема, він прийде нескоро, закрили його менти в буцегарню - я його дочка і співвласниця. А ви хто такий, чоловіче добрий? Що тут робите?
-Хто я такий? Так я ніби як себе вже назвав. Що не зрозуміло?
-Якщо врахувати те, що отаман Сірко помер чотири століття тому, то багато чого не зрозуміло.
-Чотири століття тому кажеш? А зараз який рік?
-2018. Ви що з неба впали?
-Звідки ми впали це наша справа ... А от мені цікаво, як ваше місто виявився в наших степах в 1640 році?
-Ви, що шановний отаман, хочете сказати, що ми зараз знаходимося в позначеному вами часу в якихось степах?
-Саме так, паночка. Але не в якихось, а в степах України. Чули за нас?
-Звичайно, ми теж донедавна входили до складу України ...
-Що значить входили, - перебив її отаман, - а зараз же що?
-Зараз ... зараз ми входимо до складу Росії ... - сумно сказала співвласниця шинку.
-А як же це вашому місту так "пощастило"? - насупився отаман.
-Якщо б тільки одному місту, всьому півострову Криму.
-Не зрозумів ... Це що турки віддали Крим Україні, а ви перейшли до росіян?
-Ні, не зовсім добровільно віддали, Спочатку московіти його відвоювали у кримского хана. А потім розвалили свою Російської імперії і на уламках самодержавья виникла нова держава робітників і селян ...
Яких таких робітників селян? - здивувався отаман. - А хто ж там за отамана був?
-Це довга історія і я боюся, що ви, шановний отаман, не все зрозумієте. Скажу, тільки, що виборні отамани в тій країні Рад називалися генеральними секретарями.
-Разкудріть твою в кучері ... Це що ж писарчука стали отаманами і роздавали поради? - ахнув отаман
-В принципі, ви мене правильно зрозуміли. Так ось в тій країні Україна стала однією з п'ятнадцяти братніх республік і їй віддали Крим.
-Що так даром взяли і віддали? - не повірив отаман.
-Де ви бачили, шановний отаман, щоб в світі щось робилося даром? Ні Росія підсунула Україні посушливі землі Криму, натомість забрала собі родючі землі Кубані, Бєлгородщини, Ставропілля і більшу частину
Північної Слобожанщини
-Ловко писарчуки впоралися з державою ... І що далі?
-А далі народ України побудував там канал і пустив в посушливий Крим дніпровську воду. Посушлівий край перетворився в місто-сад. Іпочалось будівництво баз відпочинків, піонер таборів та іншої курортної інфраструктури. Крим перетворився на всесоюзну кузню здоров'я. Все було добре, але ... Через деякий час і та країна Рад розвалилася ...
-Що і слід було від писарчуків очікувати, - хмикнув атман Сірко.
-Країна розвалилася, Україна стала самостійною державою і Крим залишився на її території, разом з військовими базами росіян.
-Це ж треба таке придумати, залишить москалів на своїй землі ... Схоже, що Україна продовжували правити писарчуки і друга наволоч ...
-Уви, так і було. Вони і здали потім Крим росіянам без бою. Росіяни тут же провели незаконний референдум, ввели свої війська і забираючи землю у місцевого населення, почали розбудовувати там свою військово-морську базу.
-Що і слід було очікувати від тих зрадником московитів. Ну і як вам живеться під ними?
-Погано, нам живеться пан отаман. Чи не могли б ви нам допомогти ...
-Чим же це я вам можу допомогти зі свого часу? ...
-Ось саме, що зі свого часу.
-Що-то ви, паночка, незрозумілими загадками розмовляєте ...
-Так які там загадки, Прибрали б Ви кілька людей, щоб розвиток історії пішло іншим шляхом ... А я б вам щедро заплатила. Вам же треба гроші?
-Від грошей я, паночка, ніколи не відмовлявся. Так, що треба конкретно зробити?
-Возле Мурома в одному з хуторів живе такий селянин на прізвисько роздоріжжі, приберіть його і весь його приплід.
-Хм ... добра ви ... - хмикнув отаман потягуючи пиво.
-На війні як на війні...
-À la guerre comme à la guerre. Згоден. Золото при вас?
-Ста монет вистачить?
-Хіба, що на дорожні витрати. Але заради такої справи, додам ще і свої гроші.
-Спасибі, пан отаман.
-Та не за що ... І до речі, Ви не бажаєте, паночка, переспати зі мною, скріпивши таким чином наш союз? - несподівано запитав отаман.
-Я думала, що Ви мені це не запропонуєте. З моїм великим задоволенням. Чур я зверху.
-А ось це вже, як карта ляже. Воруши, курва, батонами. Я тобі покажу як козаки-характерники баб ебут.
-А як же я, дядьку, - несподівано пролунав голос небожа.
-Тьху ти ... Про тебе-то я і забув. - сплюнув з досади отаман, і звертаючись до паночко, запитав. - Двох, курва, потягнеш?
-Легко. Пішли до спальні. Тільки в ліжку не курити. Не люблю, коли гасять недопалки об мою голу дупу.
-Ух ти, яка жартівниця-пустунка, пожартував Сірко і смачно ляснув, паночку по її пишной дупі. Від отаманського ляпаса жіноча дупа затряслася дрібним тремтінням і пішла брижами, а панночка опустила руку і взяла отамана за причинне місце, яке відразу здибилось бугром.
Так вони і вийшли з кабінету, майже бігом пройшли по коридору, піднялися вузькими сходами на другий поверх. Темний коридор привів їх до дверей, за якими і була спальня. Якщо не брати до уваги вікна, великому ліжку і дзеркального трюмо з пуфом - в тій спальні нічого більше не було. Спартанська обстановка для занять сексом на великому траходромі.
-Ну і чого ти чекаєш, курва, особливого запрошення? - скидаючи сорочку, знайдену біля смітника, запитав Сірко
-Вам би, пане отамане, не завадило б прийняти баню. Аж надто від вас міцним кінським духом тхне. Двері навпроти. А я поки зроблю на швидку руку невелику випивку-закуску. Малець, тебе це теж стосується.
-Не розслаблюйся, ми швидко, - сказав Сірко виходячи з небожем зі спальні.
Баня виявилася невеликою кімнатою в якій знаходилася якась ємкість з водою. Нашвидку обмившись в ній, вони витерлися якоюсь ганчіркою яка висіла на стіні і вже хотіли повертатися до спальні, як раптом по коридору хтось затупотів і пролунали чиїсь гучні голоси. Потім почувся грохот вибітої двері і жіночий вереск.
-Валім звідси по швидкому - це по нашу душу, - прошепотів Сірко своєму небоже і відкривши вікно м'яко стрибнув з другого поверху.
-Ось і под'ебнулісь, - похмуро пожартував небоже приземлившись поруч зі своїм дядьком отаманом.
-Не скулі. Все що нам треба ми дізналися. Пора повертатися. Світає.
-А як же господиня шинку? Ми їй, що не допоможемо?
-Це не наше час, а значить і не наша війна. Та й цей часовий портал може в будь-який час закритися.
Побігли швиденько до дому.
Часто озираючись назад, остерігаючись погоні, козаки дотримуючись темних місць побігли по вулиці на околицю міста, на якій, як пам'ятав отаман, стояв ліхтарний стовп з бляклою лампою. Добігши до нього вони пірнули в рятівну темряву і через мить опинилися в степу. Пробігши ще за інерцією кілька метрів отаман Сірко зупинився і озирнувся назад. Місто-примара зник.
3
На наступний ранок козацькі полковники зібралися в коло і з великою увагою слухали свого кошового отамана Сірка, який після безсонної ночі, був похмурий і неговіркий. Покурюючи свою трубочку він неквапливо розповілав про те, шо побачив:
-Усі ви, браття, знаєте, що я зі своїм небожем ходив вночі в розвідку в примарне місто. Повинен вам сказати, браття, що багато чого цікавого ми там побачили. Але ще більше ми отримали інформації, про те місто-примару, якої я і хочу поділитися зараз з вами. Потрапили ми з моїм небожем в майбутнє, бачили там величезні багатоповерхові будівлі, вулиці освітлені холодним світлом, за якими їздили саморушні візки ...
-Як саморушні, що так і їздили без волів? - перебив хтось із полковників свого отамана.
-А ось так і їздили без коней і волів, тільки гуркотіли і диміли вони дуже сильно. А по небу літали залізні, блискучі птахи, що не махали крилами, а у деяких, так їх взагалі не було і були вони схожі на стрекозлів-метеликів.
-Святий, свят, свят, витівки нечистого, - захрестилася полковники.
-Та які там витівки нечистого, кажу ж я вам - це механізми майбутнього, в якому будуть жити наші нащадки. Що ні зрозумілого?
-Ти, батьку, не сердься, але нам з нашим розумом - цього не зрозуміти. Розповідай далі.
-Та шо там далі розповідать...? Ті запроданці и засранці живут без вери та честі Жага до грошей им усе застіла. Христопродавці - воюют не з турком басурманом і ляхами, а сами з собою. Тьху на них. Збирайтеь швиденько, шановнэ товариство, до походу. Нас чекають дома жінки та дітлахи. Треба більш часу приделять їх вихованю. Шоб не переродився наш славний рід казачий в торгаші в жидів, без роду та племені. По конях. А мені ще треба на один хутір заїхати до Распути ... Ех і рубану я там юд та запроданців.