Ти ж нікому нічого не розповіси - він прошепотів мені на вухо ... тремтіння пройшло по моєму тілу ... страх скував мене настільки, що я змогла тільки несміливо кивнути головою ...
Молодець хороша дівчинка-з тихим сміхом він відпустив мої плечі.
Я розвернулась і натрапила на гострий як крижані голки погляд ... усмішка зміїлася по його губах ...
Страшна людина. А я в його полоні, добровільно... я виконую його волю. Його будь-яку забаганку. Я покірно виконую всі його вказівки.
Чому? У мене є сім'я та друзі і він мені пообіцяв їх знищити, якщо я не слухатимусь. Ні він не вбивця! Він вважає за краще, щоб за нього всю брудну роботу робили інші. О так. А він з посмішкою спостерігає, як його ляльки виконують його волю. А він тільки смикає за ниточки. Він майстерний лялькар.
Що відбувається!? Як я потрапила до лап цієї людини? Хто він і що взагалі тут відбувається?
Давайте про все по порядку.
Мене звуть, а втім я й не пам'ятаю свого справжнього імені, а він кличе мене лялечкою. Своєю лялечкою. Спочатку мені це навіть подобалося. Я думала, це він так виявляє своє кохання до мене. Він у подробицях цікавився де я і з ким проводжу час. Щодня питав, що я роблю і де буваю. Він розпитував про моє дитинство, друзів сім'ю. Я раділа думала що ось він той чоловік якому я цікава, як особистість. А насправді, він збирав інформацію. Вивчав мене, препарував, як жабу на лабораторному столі.
Я і не помітила як загрузла в його липкому павутинні.
Він знає кожен мій крок, кожну дрібницю. Мені іноді здається, що він читає мої думки.
І згодом я усвідомила страшну правду. Насправді для нього я лялька, він грає мною як йому заманеться. Не важливо, що я хочу і ким я є, в його руках я просто звичайнісінька лялька.
Найстрашніше, що для нього взагалі не існує людей лише маріонетки, ляльки. Його ляльки, з якими він грається. Він великий лялькар – сценарист цілого лялькового театру. Його нитки тягнуться звідусіль, він смикає за них упиваючись своєю владою.
Він смикає за ниточки то тут, то там. І ось хтось уже вийшов з вікна, а інший побив свою кохану дівчину.
Він сміється насолоджуючись цими шоу. Адже він є головним режисером у цьому театрі жорстокого абсурду.
Ось йому знову стало нудно і він смикає за іншу ниточку і великий бізнесмен руйнується прямо на очах, втрачаючи все, свій бізнес, сім'ю та друзів. Він починає вживати алкоголь і поступово спиваючись втрачає людську подобу.
А мій ляльковод знову задоволено регоче, його ляльки слухняні як ніколи.
Вони не наважаться підняти бунт проти свого господаря. О ні, ніколи вони будуть йому слухняні аж до смерті своєї. І тільки мій лялькар вирішує кому помирати на сцені цього театру під софітами, а кому тихо продовжувати мучитися доставляючи ще більше задоволення своєму господареві.
Як він цього досяг? Такої покірності? Такої влади? І такого становища у суспільстві та грошей звичайно?
О, це в нього тягнеться із самого дитинства. Він мені розповідав смакуючи кожну деталь свого сходження на трон так би мовити.
Він змалку розумів, що не такий як інші, особливий. Йому не зрозумілі і зовсім не характерні емоції та почуття, лише голий розрахунок та холодний розум.
З самого дитинства він навчався маніпулювати людьми. Він вивчав їх досконало, дізнавався секрети та слабкості, а потім змушував робити те, чого йому хотілося.
У нього є компромат на кожного з ким він хоч раз перетинався в житті.
Його не чіпає чужий біль. Він не здатний кохати чи співчувати. Він взагалі нічого не відчуває.
Чудовисько!? Так!
Але він навчився вдавати. Він великий актор та режисер в одній особі. Він здатний плакати як дитина, а через хвилину холоднокровно вирішувати кому належить померти, через його забаганки або тому що йому просто стало нудно.
Я якось набравшись хоробрості запитала навіщо йому це все? Ці ігри? Ці маніпуляції? Навіщо він мучить людей? Що йому це дає?
Адже він дуже розумний і страшенно привабливий у нього і так є все. Навіщо він ламає долі людей?
Вони ж нічого йому не зробили. З багатьма він ледве знайомий.
Відповідь вразила мене. Він глянув на мене з усмішкою, як на нерозумне дитя і промовив - мила моя лялечка, мені просто нудно. Мене не приваблює театр чи кіно. Мені там страшенно нудно. Там усе штучне.
А от коли я граюся з живими людьми, як ті з ким я граю страждають і просять пощади. Як вони повзають на колінах благаючи не чіпати їхню родину. О, це так чудово! Це справжнє мистецтво! Я отримую щось типу насолоди, але це дуже слабке відчуття і воно швидко минає, саме тому мені потрібно все більше і більше…
І він усміхнувся своєю фірмовою зміїною усмішкою. Моя кров застигла у жилах.
Ти чудовисько! Гори в пеклі! - прокричала я у нестямі.
О моя дорога лялечка, - він вишкірився. Ти теж будеш там!
Я ще тоді навіть не здогадувалася, що мене чекає попереду. Якби я тільки знала, чим все обернеться для мене...
Ах якби...
Одного разу мій лялькар вирішив, що я маю брати участь у його іграх. Йому стало надто нудно одному грати у своїх маріонеток. А ще він плекав таємну надію, що я стану його спадкоємицею, успадкую так би мовити імперію ляльок…
І він почав мене вчити. Він розповідав, як збирає інформацію про них. Як знаходить компромат. Як виявляє їх болючі точки.
Ти розумієш лялечко – говорив він затягуючись черговою дорогою сигарою і роблячи ковток коньяку з келиха, дивлячись на мене зверху вниз. А я покірно сиділа на колінах перед його кріслом у якому він розслабившись ділився зі мною своїм досвідом. Готував собі помічницю.
- Так ось моя дорога лялечко у всіх є слабкі місця, болючі точки, натиснувши на які можна зламати і зробити покірним абсолютно будь-кого. В одних це самолюбство, вони бояться здатися гіршими за інших, в інших це сім'я - діти і кохана дружина і за їхню безпеку вони зробить все, що я скажу. Для деяких і я їх навіть десь поважаю це помста за те, що їх колись образили. У кожного є слабкості, які стають ниточками управління в моїх руках.
Я підняла погляд і несміливо запитала – а в тебе теж є слабкі місця?
Що!? В його очах спалахнула лють. Та як ти смієш так думати! У мене немає слабких місць! Я ідеальний! - люто прогарчав він.
У той самий момент я раптом зрозуміла, що в нього теж є слабкі місця, що я можу знайти їх і переграти свого лялькаря і тоді, нарешті стати вільною.
Саме в той момент у мене з'явилася надія закінчити все це. Саме тоді почав дозрівати мій план, план як прибрати ниточки та перестати бути його лялькою.
Мені знадобилося кілька років пильних спостережень, щоб знайти його слабкі місця. О, так я досягла успіху в цьому. Я гарна учениця. Мій учитель пишатиметься мною.
І сьогодні я зрозуміла ось він той самий день, для рішучого кроку.
Я готувала святкову вечерю. О, так мій вчитель має певну слабкість до смачної їжі, але особливо він любить гарне вино. Це допоможе мені в моєму маленькому шоу. Шоу для двох. Тільки він і я. Більше жодних глядачів. Камерне виконання. Лише один раз на сцені. Ця вистава більше не повториться. Я беззвучно засміялася.
Час прийшов...
Ну як тобі вечеря!? - Запитала дівчина дивлячись йому в очі?
Дуже незвичайно, такий смак дивний. Але мені подобається...- Відповів чоловік продовжуючи орудувати виделкою.
А як тобі вино? Правда, я добре підібрала? До сьогоднішньої вечері?- Ніжно посміхаючись, вимовила дівчина.
Так чудове поєднання. Ти добре навчилася. Я задоволений тобою. -Промовив чоловік роблячи ковток із келиха.
А ти знаєш любий, що я маю для тебе сюрприз? Ти буквально за п'ять хвилин відчуєш силу мого кохання до тебе. - Раптом оскалилася дівчина.
Ти вже відчуваєш правда любий? У тебе трохи паморочиться в голові? А в очах зникла чіткість? Так? І ти раптово відчув слабкість?
О, що ти так дивишся на мене? А... не можеш розмовляти? Тобі раптом відняло мову? Так?
Губишся у здогадах, що з тобою відбувається? Все просто ти вмираєш ... так так ...- вона заплескала в долоні ...
Адже правда я в тебе розумниця? Ну! Я так старалася готувала вечерю! А приправою стала отрута. Пам’ятаєш, як ти захоплювався моїм садочком і травами, що я там ростила? Так от саме деякі рослинки з мого садочку і стали спеціями для твоєї вечері… Я трохи попрацювала над деякими рослинами в лабораторії. Цю комбінацію рослинних компонентів не зможуть визначити. Будуть вважати, що ти помер від серцевого нападу...а я не встигла викликати швидку... вірніше вони приїхали надто пізно...
Ну, як тобі любий? Правда, ти мене добре навчив? Шаленство спалахнуло в її блакитних очах.
Ти перевершила мене - прохрипів він, б’ючись в смертельних судомах. Моя лялька, моє найкраще творіння! Видихнув він з останнім подихом.
Дівчина встала із-за столу витерла губи серветкою і підійшла перевірити пульс.
Відмінно пульсу немає, він мертвий. Час телефонувати у швидку.
У найближчій лікарні пролунав дзвінок - мій чоловік йому погано, він впав втративши свідомість, я не знаю що мені робити допоможіть, будьласка -плакала дівчина в трубку...
Нарешті вони всі пішли ... як же я втомилася ... сьогодні був такий важкий день ... треба відпочити гарненько ... мене чекають великі справи ...
Дівчина у дзеркалі посміхнулася хижою усмішкою, а в її очах палало божевілля. О так! Давайте гратися! Мені нудно! Я хочу гратися! – вигукувала вона захлинаючись у нападі істеричного сміху ... А ви знали що ляльки без господаря божеволіють? Ні!? Ви скоро дізнаєтеся, що буває в таких випадках! Світ дізнається про цю ляльку скоро... дуже скоро...ляльці нудно без свого лялькаря вона хоче гратися...