ЮВІЛЕЙ

Повернутись назад

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ЮВІЛЕЙ

 

 

Роман Магрук

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Умань, Україна


[email protected]

 

ІНТ. МАГАЗИН – РАНОК

 

Залою невеликого продуктово маркету, дивлячись на полиці, йде миловидна жінка в червоному спортивному костюмі. Це - ГАЛЯ (38) Балага. В руках в неї майже порожня корзина, в яку вона кладе коробку з полиці. Галя підходить до каси, де КАСИРКА (30), повнувата жінка в уніформі, обслуговує ПОКУПЧИНЮ (35), теж повнувату молодиця в домашньому халаті. Поряд викладає на полиці товар інша продавчиня, дівчина років 25-ти.

 

КАСИРКА

(покупчині)

А Коля, такий високий, худий, в очках, з десятого будинку – це не ваш чоловік?

 

ПОКУПЧИНЯ

Мій.

 

КАСИРКА

Він завжди  такий вєжлівий. І заботлівий, видно, - постійно стільки солодкого бере. В сім'ю, в сім'ю. Ці подорожчали.

 

Покупчиня махає, щоб касирка пробивала товар, що подорожчав.

 

ПОКУПЧИНЯ

Це він собі стільки бере.

 

КАСИРКА

А, да? Я думала, шо це для всіх.

 

Покупчиня мугикає. Обидві продавчині  іжінка в халаті сміються.

 

КАСИРКА

Оце, такі чоловіки у нас – аби водилося. Все? Чотириста дванадцять. Карточка?

 

Касирка бере у жінки картку, проводить платіж.

 

 КАСИРКА

А мій тоже – тільки спати, їсти, робота і рибалка. Ну, і ше, якщо шось в зачешеться, то може підлізти... 

 

Касирка декілька разів злегка припіднімає великі груди передпліччям.

 

КАСИРКА

Але, тоже ж, такий – тільки, коли йому хочеться. І не питає – чи я хочу, чи не хочу. А, коли мені, то не дождешся. Це при тому, що, вони ж, в принципі, тільки для цього й треба, якщо подумати.

 

Жінки сміються, Галя посміхається, продавчиня протягує покупчині чек.

 

ПОКУПЧИНЯ

Да, в принципі. Дякую.

 

Перша покупчиня йде до виходу, касирка бере до рук Галін товар.

 

КАСИРКА

Дякую вам, приходьте ще. Вам пакет?

 

 

ІНТ. КВАРТИРА БАЛАГ – ПЕРЕДПОКІЙ - ДЕНЬ

 

В акуратний передпокій квартири з під'їзду входить Галя. На звук зачинених дверей в коридор виходять її чоловік, ПАША (47) – середнього зросту, з густою шевелюрою майже до плечей, та донька, АЛЛОЧКА (10), висока для свого віку, на вид примхлива дівчинка. Метушливо чоловік бере у Галі пакет з продуктами. Галя дивиться на нього з якоюсь відразою, певно, під впливом від почутого в магазині. Жінка знімає й вішає олімпійку.

 

ГАЛЯ

Жарко вже.

 

ПАША (З/К)

Галинка, Галин, Галинка, це куди – в холодільнік чи з собою?

 

Паша говорить скоромовкою.

 

ГАЛЯ

З собою, Паша.

 

У дівчинки на голові картонна корона. Галя йде до ванної кімнати.

 

АЛЛОЧКА

Мамас, як тобі корона?

 

ГАЛЯ

Яка корона, Алла? Ти зібралася?

 

Дівчинка забігає поперед неї, очікуючи реакції на прикрасу.

 

АЛЛОЧКА

Зібралася. Ну, мамас!

 

ГАЛЯ

Гарна. Вмийся тільки.

 

АЛЛОЧКА

Потом.

 

Радісна дівчинка біжить в свою кімнату.

 

 

ІНТ. КВАРТИРА БАЛАГ – ВАННА КІМНАТА - ДЕНЬ

 

Галя миє руки, дивлячись в дзеркало. В дверях встає Паша.

 

ПАША

Галинка.

 

ГАЛЯ

Шо таке? Ти, кстаті, не знаєш Колю з десятого дома, високий такий, в очках? Вийди.

 

 

ІНТ. КВАРТИРА БАЛАГ – КОРИДОР - ДЕНЬ

 

Паша робить крок в коридор, Галя зачиняє двері.

 

ПАША

Знаю Миколу, Зайчук, водітєль в поліклініці.

 

ГАЛЯ (З/К)

Взрослій чи дитячій.

 

ПАША

Взрослій, здається. Нормальний мужик. А шо?

 

ГАЛЯ (З/К)

Всі ви нормальні.

 

Чути звук злитого унітазу. Галя виходить з ванної кімнати, і, злегка відштовхнувши чоловіка в сторону, проходить на кухню.

 

ПАША

Ні, ні, Галинка, Галин, Галинка, а чого ти питала? Чого?

 

Паша стає в дверному пройомі на кухню.

 

ГАЛЯ

Ой, все, нічого. Іди в свою кімнату. І ти, хоть, не в цьому зібрався їхать? Як дікарь, Паша.

 

Паша дивиться на себе, гриммаснічає. На ньому простора картата сорочка, заправлена в широкі джинсові шорти. Паша йде до кімнати.

 

 

ІНТ. КВАРТИРА БАЛАГ – КУХНЯ - ДЕНЬ

 

Галя протирає столешню біля мийки, з коридору доноситься звук барабану. В кухню заходить Паша з маленьким там-тамом, в який завзято барабанить, щось співає, кривляючись і пританцьовуючи.

 

ГАЛЯ

Дурачок.

 

На гуркіт прибігає Алочка і весело хлопає в долоні. Паша і Алочка пританцьовують навколо Галі і та, з рештою, теж розвеселяється.

 

 

НАТ. ВОКЗАЛ – РАНОК

 

Ясний літній ранок. Затишна площа перед залізничним вокзалом. Через площу пробігає собака, проїзджає автомобіль. Поряд з будівлею вокзалу в невеликому сквері стоїть малоприваблива хибарка з металопрофілю та гнутої арматури, – літнє кафе, - з якого голосно лунає «шансон». За столиком закладу шумно сидить декілька чоловіків та жінка.
Площу перетинає, про щось сперечаючись, сім'я Балаг. Паша, з рюкзаком за плечима, несе невелику сумку та котить валізу на коліщатах. Галя тримає лише свою сумочку. Вона вдягнена в жовте літнє плаття, Паша - в тій же картатій сорочці, тепер заправленій в джинси, Аллочка – в рожевому костюмчику. На голові у дівчинки обруч з такими ж рожевими гострими вушками котика. Вона знімає батьків на телефон, але необорежно – апарат падає на землю. Аллочка підіймає його, розглядає екран, витирає об костюмчик, знову дивиться на екран, плює на нього і витирає об себе ще раз. Батьки цього не бачать, так як сперечаються. Паша, приставивши руку до грудей, щось каже, потім підіймає сумку і йде до входу у вокзал. Та Галя рухається спритніше і заходить до вокзалу попереду Паші.

 

Перед будівлею вокзалу зупиняється мотоцикл з коляскою. Водій злізає з мотоциклу, дивиться на наручний годинник, закурює. По дорозі проноситься новесенький позашляховик, за ним неспішно проїзджає пошарпана радянська вантажівка.

З вокзалу виходить молодий військовий з рюкзаком й сумкою. Мотоцикліст дивиться на нього й, напевно, гукає його, так як військовий зупиняється. Мотоцикліст підбігає до військового. Між ними відбувається коротка розмова, після якої військовий йде через площу, а мотоцикліст неспішно повертається до мотоциклу.

 

 

ІНТ. ВОКЗАЛ – РАНОК

 

Галя й Аллочка сидять в кріслах пустої зали очікування. Галя читає книгу з написаним крупно «ЖІНКА» на обкладинці. Алла - в телефоні, в навушниках. Галя піднімає очі від книги й задумливо дивиться перед собою, потім у вікно, потім - на доньку.

 

ГАЛЯ

Алла.

 

Дівчинка ніяк не реагує. Через зал швидко проходять двоє поліцейських.

 

ГАЛЯ

Ти про очі думаєш?!

 

Алла швидко дивиться на маму й робить кислу гримасу.

 

АЛЛОЧКА

Мамас, не мішай, я дивлюся.

 

ГАЛЯ

І шо це ще за «мамас»? Хвате мене так називати. Ти чула, чи нє, з цим тєлєфоном?! Ану!

 

Галя безрезультатно тягнеться до телефону доньки.

 

ГАЛЯ

Дай мені сюди.

 

АЛЛОЧКА

Я їсти хочу!

 

ГАЛЯ

Правда? А де ж ти дома була, коли я насипала? Так, і я про телефон сказала, кажеця. Дай сюди! Ти будеш слухати?!

 

АЛЛОЧКА

А ти будеш кормити дитину?!

 

Галя встає і вириває з рук доньки телефон і дивиться на екран.

 

АЛЛОЧКА

Дай сюди!

 

ГАЛЯ

Це ше шо таке?! Ти взагалі вже, Алла?! Ужас. Як це видалити?  

 

АЛЛОЧКА

Ти зашкварилась?! Сюди дай!

 

ГАЛЯ

Шо?! Зара як дам! Як це видалити, питаю?!

  

АЛЛОЧКА

Нічо не удаляй! Сюди дала, я сказала!

 

Галя озирається. В залі нікого немає.

 

ГАЛЯ

(напівпошепки)

Ану, не кричи! Тихо, хвате. Це шо таке, взагалі? Так, тєлєфон всьо! Книжку читай. Ти взяла книжку?

 

АЛЛОЧКА

Яку ше книжку? Рофл. Дай тєлєфон. Мамас!

 

Алллочка нахабно протягує до матері руку в очікуванні телефону. Галя безвольно віддає телефон доньці.

 

АЛЛОЧКА

Вобщє вже, крейзі! Шо хочу, то дивлюсь. Тоже мені, началка.

 

ГАЛЯ

Ужас, Алла. Видали, шоб я не бачила. Чого він так довго?

 

Галя підходить до вікна, дивиться на вулицю. У вікно видно, як біля літнього кафе перед двома п'янчужками танцює п'яненька ж жінка. В залу входить Паша.

 

ПАША

Галинка, Галин, Галинка, там технічна перерва.

 

Паша сідає біля доньки й обіймає її, та тиснеться до батька.

 

ГАЛЯ

Яка ще перерва?! Ти ж там стояв, Паша!  

 

ПАША

Та взяв, Галинка, взяв. Ну, ти одразу така, сваритися.

 

Чоловік протягує квитки, Галя бере їх, розглядає.

 

ПАША

Тільки в різних вагонах, Галинка. 

 

ГАЛЯ

Паша, хвате цих см́ішків. Це ше скільки тоді?… Сорок пять хвилин.

 

Галя ховає квитки до сумочки.

 

АЛЛОЧКА

Аллочка їсти хоче, папуся. Ам-ам.

ПАША

Аллочка, то в сумці візьми, доця. Галинка, Галин, Галинка, ми їжу брали, Галинка?

 

ГАЛЯ

Якщо ти клав, то брали.

 

ПАША

Галинка, ну що значить «якщо ти клав»? В мене, хіба, є… хіба я можу шось класти? Ти мені і туди не йди, сюди не йди, сиди в своїй кімнаті. В мене же ж взагалі з тобою тільки можна, шо сміття виносити, посуду мити і пилісос.

 

ГАЛЯ

Який пилісос, Паша? Ти ж, йолки, інтєлігєнт, поет, наче. Пилісос. Нормально можеш говорити? Пи-ло-сос. Пилосос, а не пилісос.

 

АЛЛОЧКА

Порохотяг, вобще-то.

 

ГАЛЯ

Ше одна. І взагалі, Паша, хто тобі винний? Якшо, шось не нравиця, пожалуста – на всі чотири сторони. Ми в розводі, Пашенька. Забув? І так спасіба скажи.

 

ПАША

Галинка, Галин, Галинка, ну шо ти… ну шо ти знов? Ну куди ти пропонуєш мені… от куди мені піти, Галинка?

 

АЛЛОЧКА

Чо ви такі крінжові, бліна? Па, ти чув, шо я їсти хочу?

 

ПАША

Зара, Алочка, щось... зара.

 

ГАЛЯ

Я тобі нічо не пропоную. Просто, не треба цих питань – «зібрали сумку?», «не зібрали сумку?». Тошнить уже, Паша.

 

ПАША

Важко, Галинка. От, чесне слово, важко.

 

ГАЛЯ

Мовчи, Паша, мовчи. Іди, краще, купи шось їй, давай.

 

ПАША

Галинка, я ж, як раз, і збирався.

 

Паша йде з зали. Аллочка позіхає, закидає ноги на поручень крісла. Галя задумливо дивиться у вікно.

 

 

НАТ. ВОКЗАЛ – РАНОК

 

Паша виходить з будівлі, розмовляючи по телефону. Він йде спочатку в одну сторону, потім – різко в протилежну. З літнього кафе доноситься лайка – жінка махає рукою в сторону приятелів за столиком.  

 

ПАША

(в телефон)

Олєчка Михайлівна, я все… Олєчка, я всю цю комбінацію розумію, але і ви ж мене… Слухаю… Я слухаю… Так, слухаю ваш дружній монотон… Так.

 

Паша підходить до кіоску, стукає у віконце, говорить прикривши трубку рукою.

 

ПАША

(у віконце)

Мисливський багєт є?... О. Мисливський, да, і…

(пошепки, показує пальцями)

Стопісят… Да, да, да. І нагріти. Мда, мда.

(в телефон)

Я слухаю, Олєнька… Ой, Михайлівна, розверзлась прірва поміж нами. Я ж… Добре, так… Так, я всенький у… Так, всенький увага.

 

Паша кладе у віконце гроші, бере звідте пластиковий стаканчик і випиває його залпом, повільно видихає, прикашлює.

 

ПАША

(у телєфон)

Ні, Олєнька, нормально, нормально все. Воздухом поперхнувся… Ні, не асфексія, не чекайте… Я все розумію, але… Згоден, та, якщо там буде Сахно, - а він же там буде, так же?.. О, а я про що?.. Що? Верлібри Сахна?..

(сміється)

І заслужено. Бо ви мене вибачте, але коли я таке чую., то в мене спрацьовує рефлекс… Тому, Олєнька, що спочатку форма, а тоді лише верлібри... Так йому і передайте.

 

Паша спльовує, пьяненько посміхається, дивиться, як на площадці літнього кафе двоє п'янчужок штовхають один одного. Їх компаньйонка намагається розборогити чоловіків.

 

ПАША

(у телєфон)

Ні, сам ні… Тому що, не хочу. Не хочу, щоб там був цирк… Кан-кан можна, а цирк – ні… Точно. А, тим більше, щось читати на одному полі з ним, з цим… І, навіть, всупереч йому я не буду… І нівєлюючи не буду… Не я… Бо в ме… Бо в мене присутнє  достоінство… Ні, навпаки - є… І благородство є… Нічо не інфєрнальний, є в мене благородство.

(у віконечко)

Спасіба, мерсі.

 

Паша, забираючи упаковку з булкою, впускає її на землю.

 

ПАША

Ямбічєский размєр!

 

Паша, причмокнувши, підіймає булку, потім театрально кланяється продавчині, йде до вокзалу, дуючи на упаковку і витираючи її об себе.

 

ПАША

(у телєфон)

О-о-ой. Ні,  то не вам, Олєнька… Не відхаркував я ніяких прикметників, вам почулося… Абсолютно… Не передумаю… Бо він затятий ворог мій іспоконвічний… Останнє… Ні, ніякої корпорації немає… Моя?.. Або я, або – Сірко… пардон, Сахно.

 

 

ІНТ. ВОКЗАЛ – РАНОК

 

Аллочка лежить в кріслі. Галя читаю книжку, сидячи на підвіконні. До зали заходить Паша.

 

ПАША

(у телєфон)

Все, Олєнька Міхаловна, апофеоз. Вибачайте, бонжур-пока.

 

Паша віддає доньці булку, ховає телефон.

 

ПАША

 (Галі)

Не дають продихнути. Макарова.

 

АЛЛОЧКА

М-м, багєтік. Пасібкі.

 

ПАША

Нормально? Мисливський.

 

АЛЛОЧКА

Чікібамбоні.

 

Паша дещо натужно вимовляє «мисливський». Галя дивиться на нього.

 

ГАЛЯ

Вже, да? От, маладєц.

 

ПАША

Що, Галинка?

 

Паша сідає біля доньки, яка з апетитом їсть булку.

 

ГАЛЯ

Нічо, нічо.

 

ПАША

Нє, та що, Галинка?

 

ГАЛЯ

Нічого, я ж сказала, Паша.

 

Через зал знову швидко проходять ті ж двоє поліцейських. Паша дивиться на них і опускає очі, обіймає доньку.  

 

АЛЛОЧКА

Пап, обнімашки не айс, я їм. А пити, не взяв?

 

ПАША

А? Ой, йошкін-кошкін.

 

Паша встає, метушливо озирається навкруги.

 

ГАЛЯ

Не тільки взяв, вже й випив.

 

ПАША

Галинка, Галин, Галинка, ну що ти зразу починаєш?

 

АЛЛОЧКА

З вами, бумєри, вєчно крінж якийсь.

 

ГАЛЯ

Нє, ти чуєш, як вона говорить?

 

АЛЛОЧКА

А шо опять я?

 

ПАША

Агонь.

 

Паша дивиться на доньку, причмокує, п'яненько шкіриться. Аллочка закочує очі в сторону матері, дістає зі свого маленького рюкзака пляшку соку. Паша зводить плечима, полегшено сідає в крісло. В Галі дзвонить телефон. Вона дивиться на екран, усміхається, виходить з зали. Паша здивовано дивиться на дії дружини, хмикає, витягуючи підборіддя вперед, опирається щокою на долоню.

 

 

НАТ. ВОКЗАЛ – РАНОК

 

Галя, розмовляючи по телефону, виходить з вокзалу. На паркуванні все ще стоїть мотоцикліст. Галя дивиться на нього, відвертається.

 

ГАЛЯ

(у телєфон)

Взяли, Зойка, взяла… Да, тільки, поки, на електричку, бо, не було… Да, а там вже… а там вже візьмем до тебе… Подзвоню, канєшно… Да, да, вибач,  звичайно… Пока, пока.

 

Дещо зніяковіла Галя поправляє волосся, йде у будівлю вокзалу. На літній площадці привокзального кафе декілька перехожих дивляться, як, п'яний чоловік довгою та товстою сучкуватою палицею відмахується від чотирьох поліціянтів, що оточили його. Чутно звук декількох невдалих спроб завести мотоцикл, який, врешті, все ж заводиться. Мотоцикліст сідає за кермо, від'їзджає.

  

 

ІНТ. ВОКЗАЛ – ДЕНЬ

 

Паша розмовляє по телефону, ходить перед кріслами зали очікування. Аллочка, дивлячись в телефон, знову напівлежить, закинувши ноги на поручень крісла

 

ПАША

(у телефон)

У своячки… сво-яч-ки!.. Сестра дружини… Дружини сестра! В неї ювілей!... Так… Ви вірно зрозуміли... Це ж не остання… Річниця не остання! Сто десять було, ще сто десять буде, я встигну.

 (сміється)

Буде, кажу, ще сто десять років!..  Як кому? Клубу!.. Поетів, якому ж ще, Пантєлєєвна?!.. Так, на мій вік стане… Стане!... Так! Саме так і більш ніяк!.. Так, римами, я ж поет.

 

До зали очікування входить Галя. Паша дивиться на дружину.

 

ПАША

(в телефон)

Ну, все, бувайте… До побачення… До побачення, кажу!.. Ні, не передумаю… Ні, ніякий це не борг!.. Ні. На все добре! Бонжур-пока!

 

Галя підходить, бере валізу.

 

ГАЛЯ

Алла, йдем.

 

ПАША

От вже глуха. Пантєлєєвна.

 

ГАЛЯ

Паша, мене твій цей мірок не цікавить.

 

ПАША

А шо я зроблю, як не можуть без мене.

 

ГАЛЯ

Ну, то залишайся, як не можуть. Мені воно нашо?

 

ПАША

Галинка, Галин, Галинка, ну що ти зразу?.. То що, хто звонив?

 

ГАЛЯ

Хто треба. Бери сумки, пішли. Алла!

 

Аллочка все так і лежить в кріслі, дивлячись в телефон, піднімає погляд на матір.

 

АЛЛОЧКА

Шо, вже їхати?

 

ГАЛЯ

Да, пішли.

 

Дівчинка потягується, неспішно встає. Паша з сумками вже пішов до виходу на перон. Галя кисло дивиться на чоловіка, на доньку, йде до виходу на перон.

 

 

ІНТ. ЕЛЕКТРИЧКА – РАНОК

 

В вагоні приміської електрички, крім сім'ї Балаг, більше нікого немає. Алочка сидить окремо від батьків, в телефоні і навушниках. Галя і Паша на протилежних лавках.

 

ПАША

І, зрозуміло, я таке не потерплю.

 

ГАЛЯ

Ну да, куди там: ти ж видатний український поет, сам Павло Тичина. Ой, нє, ти ж не Тичина, ти – Павлушка Балага, широковідомий в узких кругах поет-самоучка і він же інженер по техніці безпеки в срачконторі.

 

ПАША

Галинка, ну, навіщо це?

 

ГАЛЯ

Бо так хочу. Ясно тобі? Стидно, да?

 

ПАША

А чо встидно? Нічо не встидно, Галинка. Просто, кожному дано свій талант: комусь – кервати, комусь – гроші заробляти…

 

ГАЛЯ

А комусь – похєр, як тобі.

 

ПАША

Ні, Галинка, краще я, мабуть, все-таки…

 

Паша встає, йде в кінець вагону, сідає там. Галя за якусь мить йде до нього.

 

ГАЛЯ

 (зло сміється)

Ні, рідненький, ти послухай! Бо мені це вже надоїло. Ясно? Замість того, щоб шось полєзне, чимось чєловєческим заніматися, як всі нормальні мужики, то він поет, пісатєль, ой, богема мєсна. Ага. Та, ти даже ж і поет такий, як і работнік. Бо сцикло. Не нравиця? І мені не нравиться.

 

Паша знову пересідає. Галя за ним.

 

ГАЛЯ

Нє, ти не тікай. Ти послухай, печінки мої.

Збираються вони. Придумали ж таке, юбілєй літературного клубу. Поети.  

 

Галя сідає навпроти чоловіка.

 

ГАЛЯ

От ти, навіть, на той свій юбілєй цього дурнуватого клубу боїшся йти. Бо сцикло. Того шо тебе там розтопчуть! І скинуть!

 

ПАША

Галинка.

 

ГАЛЯ

Скинуть, скинуть. З твого «п'єдесталу»! Га?

 

ПАША

Галинка!

 

Паша поривається встати, Галя штовхає його назад, на лавку.

 

ГАЛЯ

Сідєть! Скинуть. Приїде й тебе просто розквасить той Едік. Як його там?.. Сахно. Ото поет. Настоящий. Не то, шо ти, мурзілка.

 

ПАША

Замовчи.

 

ГАЛЯ

Не затикай мене. Розітре! Візьме ось так (шморгає, плює) і на очах у цих твоїх… шкап старих… бо вони шкапи, -  і розітре! І, і…

 

Паша схвильований, встає. 

 

ПАША

 

Дура.

 

Чоловік йде до дверей в інший вагон.

 

ГАЛЯ

Алкаш!

 

Паша затравлено озирається на Галю.

 

ПАША

 

Я не алкаш. Я просто вільна людина.

 

Чоловік залишає вагон.

 

 ГАЛЯ

Давай, давай, вільна людина.

 

 

НАТ. СТАНЦІЯ – ДЕНЬ

 

На платформу прибуває пуста електричка. З вагону виходить Паша. Він допомагає жінці, яка сідає у вагон – подає їй клунки, потім йде до вікна електрички, за яким видно голову Аллочки. Паша стукає у вікно.

 

 

ІНТ. ВАГОН ЕЛЕКТРИЧКИ – ДЕНЬ

 

В вагон заходить тітка, якій щойно допомагав Паша. Аллочка звертає увагу на батька, що стукає у вікно, стоячи на платформі. Електричка від'їзджає.

 

АЛЛОЧКА

Папа! Мамас, дивись, папа! Чо він там?

 

Аллочка встає й, притулившись до скла, стукає по ньому долонями. Галя й тітка дивляться у вікно. На пероні, що віддаляється, махає руками Паша.

 

ЖІНКА

Шо, спізнився? Він не чує, доця. Наступною дожене.

 

Аллочка все ще стукає у вікно і дивиться в сторону давно облишеної станції, плаче, злобно дивиться на Галю.

 

АЛЛОЧКА

Ненавіжу тебе!

 

ЖІНКА

Ой, дитино, не можна так. Розстроїлась.  Ой, молодьож.

 

За вікном, розбита на кадри електроопорами, монотонна безкінечність рівнинного пейзажу.

 

 

НАТ. ВОКЗАЛ – РАНОК

 

Галя й Аллочка йдуть з чемоданом й сумкою по перону вздовж двох стоячих потягів. З деяких вагонів виходять пасажири. Аллочка сідає зав'язати шнурівку на кросівках. Галя не помічає цього, йде далі.

 

АЛЛОЧКА

Ей, альо! Мамас!

 

Галя злякано озирається, повертається до доньки.

 

АЛЛОЧКА

Ти шо, мене забути хотіла?!

 

ГАЛЯ

Хотіла. Швидше, давай.

 

АЛЛОЧКА

Рофл.

 

Аллочка неквапливо зав'язує шнурівку, дивлячись на матір насмішливим поглядом.

 

ГАЛЯ

Алла, давай швидше.

 

Аллочка підводиться, вони йдуть пероном далі – Галя з купою сумок і Аллочка зі своїм рюкзачком.

 

АЛЛОЧКА

Мамас, тьоть Зоя нас на машині забере?

 

ГАЛЯ

Да, для принцеси буде кортеж.

 

АЛЛОЧКА

Шо за картеш? 

 

ГАЛЯ

Га-га. От безграмотне. Картеш. Кортеж. Лімузін з мотоциклістами по боках. Хоть би чимось цікавилась, крім Тік Току свого.

 

АЛЛОЧКА

Токсік. Хватіт, мамас. Ти така вже умна… Кортеж якийсь придумала. Я тебе серйозно спитала: тьоть Зоя машиной буде?

 

Галя дивиться на годинник на пероні.

 

ГАЛЯ

Не знаю.

 

Саме в цей час з вагону під годинником виходить чоловік з валізою. Галя дивиться на нього й посміхається.

 

ГАЛЯ

О, це ж…

 

З того ж вагону за чоловіком виходить молода білявка, якій той подає руку, допомагаючи спустистися, а потім, обійнявши, цілує. Аллочка повертається в сторону, куди дивиться Галя.

 

АЛЛОЧКА

Шо там? Папа? Це ж дядя Юра! Крикни! Давай доженем!

 

Аллочка робить рух в сторону чоловіка з білявкою.

 

ГАЛЯ

Так, ану, стій! Це не дядя Юра.

 

АЛЛОЧКА

А хто? Мамас, ти шо, сліпа?

 

ГАЛЯ

Зара дам «сліпа». Я тобі ше раз кажу: це не дядя Юра! Просто схожий дядя. Зрозуміла?

 

Чоловік з білявкою вже зник з поля зору.

 

АЛЛОЧКА

Сама ти дядя. Куда він пішов? Ти крінжова, мамас. Це дядя Юра був. Я удівляюсь тупізні, бліна. Це шо, в тебе социалка якась?

 

ГАЛЯ

Яка ше социалка, Алла? Шо ти мелеш, вєчно? Просто чоловік з дівчиною якісь.

 

АЛЛОЧКА

А, бліна, мамас, та ти шіпєрша! Рофл. То ж просто тьотка якась, а не його краш. Абобус. Пішли, ше доженем. Може, дядь Юра на машині.

 

Аллочка, пришвидшивши крок, йде вперед.

 

 

ГАЛЯ

Так, Алла, ану, стій! Йди сюди, я сказала!

 

Аллочка стає, обертається, підходить до матері.

 

ГАЛЯ

Це шо таке? Ти була в великому місті хоть раз?

 

АЛЛОЧКА

При чьом тут? Рофл.

 

ГАЛЯ

При том. Була? Нє. От і слухай мене. Це просто схожий на дядю Юру мужик, і все. Таке в великому місті сплош і рядом.

 

АЛЛОЧКА

Абобус.

 

ЗОЯ (З/К)

Га-ля!

 

Галя й Аллочка озираються на оклик. По перону до них йде стильна, доглянута жінка. Це сетра Галі ЗОЯ (39).

 

АЛЛОЧКА

Тьотя Зоя.

 

Аллочка поривається бігти, Галя встигає вхопити її за руку.

 

АЛЛОЧКА

Пусти!

 

ГАЛЯ

Так, ні про якого дядю Юру нічо не кажи. Чула?

 

АЛЛОЧКА

Отстань вже від мене. Пусти.

 

ГАЛЯ

Не кажи, тьоть Зоя обідиться.

 

Аллочка недовірливо дивиться на матір.

 

АЛЛОЧКА

Не скажу.

 

Галя відпускає доньку, та біжить до тітки, вони обіймаються. Галя щвидко озирається в сторону, куди пішла пара з потягу, йде в сторону сестри. Обійми, поцілунки.

 

 

НАТ. ВОКЗАЛ – РАНОК

 

Галя, Аллочка й Зоя виходять з будівлі вокзалу. Попереду йдуть Зоя з валізою та Аллочкою за руку.

 

ЗОЯ

Машина там. Так що Павлік, не бажає мене бачити?

 

Зоя специифічно промовляє «щ», сухо розділяючи на «ш» та «ч». Та і взагалі розмовляє дещо манерно.

 

ГАЛЯ

Та ні, він збирався…

 

У Зої дзвонить телефон.  

 

ЗОЯ

Збирався? Зачекай, будь ласка.

 (в телефон)

Слухаю… Так, в шлюбі, звичайно… Добре, дякую.

(вимикає слухавку)

Алка, чому тато не приїхав?

 

АЛЛОЧКА

Та він, цево...


Аллочка збирається відповісти, але спотикається на пошкодженому тротуарі.

 

ЗОЯ

Обережно.

 

ГАЛЯ

Алла, під ноги дивись.

 

АЛЛОЧКА

Сама дивись.

 

ЗОЯ

Алка, маму поважати потрібно. Зрозуміла?


Аллочка слухняно киває.

 

ЗОЯ

То що, тато не зміг?

 

АЛЛОЧКА

Ні, не зміг.

 

ГАЛЯ

Його з роботи не відпустили.

 

ЗОЯ

Зрозуміло, Галя, дякую. А віршики він ще пише, Алка?

 

АЛЛОЧКА

Пише, канєшно. Він там топчик, тьоть Зоя, самий  крутий поет. Його всі баби в них просто обожнюют, в поетичном клубі.

 

ГАЛЯ

Алла! Зоя.

 

ЗОЯ

(сміючись)

Прямо баби обожнюють?

 

АЛЛОЧКА

Да, правда. Я там тоже була. Тьоть Зой, у них тож юбілєй, як у вас.

 

ГАЛЯ

Алла, я ж просила! Зоя, припини.

 

ЗОЯ

(сміючись, Аллі)

Ювілей? Що за ювілей?

 

АЛЛОЧКА

В літературном клубі. Сто десять років.

 

ГАЛЯ

Алла, ти замовкнеш?!

 

АЛЛОЧКА

Токсік.

 

Зоя голосно сміється. Аллочка сміється разом з нею.

 

ЗОЯ

(сміючись)

Що, правда, Галь? Ювілей?

 

ГАЛЯ

Зой, ну, перестань. На роботу його викликали, щось там в них… прорвало.

 

ЗОЯ

Ясненько. Добре, Галь.  Хоча, міг би й приїхати. Але, ж мені не сто десять, все-таки, - так, Алка? – маю поступитися, звичайно.

 

АЛЛОЧКА

Да, вам же тільки сорок буде, тьоть Зоя.

 

ЗОЯ

Алка, не можна, тихенько. Нікому не кажи про це. Це – секрет. Зрозуміла?

 

Аллочка активно киває. Зоя натискає на пульт автосигналізації. Серед припаркованих автомобілів мерехтінням фар відгукується великий коричневий «паркетник». Галя й Аллочка дивляться заворожено.

 

АЛЛОЧКА

Ауф! Тьоть Зоя, ващє!

 

Зоя йде до багажника, що автоматично відчинився.

 

ЗОЯ

Подобається, Алка?

 

 АЛЛОЧКА

Агонь!

 

ГАЛЯ

Алла, що за слова? Зой, круто як! Супер! І цвєт такий. Ну, колір, в смислі.

 

Задоволено усміхнена Зоя бере у Галі валізу й кладе до багажника.

 

ЗОЯ

Галя, в тебе така сама може бути. І це не просто слова. Алка, сідай ззаду.

 

ГАЛЯ

В мене? Та ну, Зой, це не реально.

 

ЗОЯ

Галя, роботи навалом, і вона на тебе чекає. Я з ректором про все домовилася. Так що, залишаєшся і зможеш мати не гірше. Не зразу, але… Реально.

 

Стукає долонею по автівці. Галя кладе в багажник сумку.

 

ГАЛЯ

Та, Зой, я ше, якось…

 

ЗОЯ

Галя, скільки тебе пам'ятаю – весь час в тебе ці сумніви, нікому не нужні. Я домовилася. Рішуче потрібно, сестра, потрібні зміни. Рух, рух. Галка, час, нарешті, взяти життя в свої руки. Чула?

 

ГАЛЯ

Та я понімаю.

 

ЗОЯ

Рішення потрібно. І мова, галя.

 

ГАЛЯ

Ой, вибач. Вибач, я буду слідкувати.

 

ЗОЯ

Ну, все, як розумієш - вперед, до перемоги. Роботи, просто до горизонту, і мені твоя допомога реально дуже потрібна, сестра. Всьо на мазі, слово за тобою. Думай, Галя, думай.

 

ГАЛЯ

Та, думаю. Тут ше Паша почав пити.

 

ЗОЯ

Не причини придумуй, а думай. Що, сильно п'є?

 

ГАЛЯ

Ну, так - кожен день.

 

ЗОЯ

Розберемося з твоїм Пашою. Сідай, їдем. Вперед сідай.

 

Жінки сідають в авто.

 

 

ІНТ. АВТО ЗОЇ – РАНОК

 

За вікном панорама великого міста – висотні будівлі, торговельні центри, безліч машин. Аллочка «прилипла» до вікна - розглядає місто, періодично шепочучи «ауф». Зоя рулить вальяжно, однією рукою тримаючи за верхню частину керма.

 

ЗОЯ

Юра? Нічого, нормально, наскільки я можу судити. Людина-відрядження – вічно він поза домом. Декілька днів на тиждень якщо його бачу, то це – свято. Але, мені, знаєш, якось цього і досить.

(напівпошепки)

Я взагалі думаю останнім часом, якби не ці його відрядження, набрид би вже давно. Що дивишся? Я тобі кажу, мене так більше влаштовує.

 

ГАЛЯ

А Лєжик як?

 

АЛЛОЧКА

Тьоть Зоя, а чого ви Олєга Лєжиком називаєте?

 

ЗОЯ

Тому що він нічого робити не хоче, лежить весь час в планшеті чи в компі сидить.

 

ГАЛЯ

Зовсім, як у нас. Да, Алла?

 

АЛЛОЧКА

Токсік. Я в компі не сижу. І я, мєждук прочім, в своїй комнаті убираю.

 

ЗОЯ

Дівчатка, не сваріться. Алка,  і мама - не «токсік», поважай її.

 

АЛЛОЧКА

Вона перша начинає.

 

ЗОЯ

Алка, ми домовилися.

 

ГАЛЯ

Це Тік Тока свого надивиться, і, як скаже – нічого не понімаю… не розумію.

 

ЗОЯ

(Галі, з усмішкою)

Токсік – це токсична.

 

Галя дивиться на сестру, піднявши брови, тикає себе в груди. Та киває, сміються.

 

ГАЛЯ

То що, як малий?

 

ЗОЯ

Росте. Тринадцять років – це вже не жарти, сама чуєш. Вимахав. Алка, морозиво яке любиш?

 

АЛЛОЧКА

Я? Шикаладне, канєшно.

 

ЗОЯ

Значить, буде шоколадне. Тільки, замість «канєшно» кажи звичайно.

 

АЛЛОЧКА

Харашо, тьоть Зоя.

 

ЗОЯ

Зрозуміло, попрацюємо.

 

За вікном чудовий краєвид.

 

 

ІНТ. КВАРТИРА ЗОЇ – КУХНЯ - РАНОК

 

З перепачканим морозивом обличчям до кухонної тумби підходить Аллочка, ставить на столешню вазочку й накладає в неї з великої коробки столовою ложкою шоколадне морозиво. На кухню заходить по-домашньому одягнена Галя.

 

ГАЛЯ

Ти все за раз рішила з'їсти? Залиш хоч шось іншим, і на завтра.

 

АЛЛОЧКА

Мамас, нє ламі. Тьотя Зоя сказала, що купить ще. Зрозуміла?

 

ГАЛЯ

Я-то зрозуміла. «Тьотя

Зоя сказала». Маму слухай більше і менше ляпай. Таке зрозуміла? А то все вже розказала – треба-не треба.

 

АЛЛОЧКА

Токсік.

 

ГАЛЯ

Щас дам «токсік».

 

АЛЛОЧКА

Бо, вобщє-то, не все. Не тра придумувати.

 

ГАЛЯ

Не все, то, давай, щоб все. Тримай язик за зубами.

 

АЛЛОЧКА

Це булінг! Сама тримай.

 

ГАЛЯ

Хамка.

 

АЛЛОЧКА

Сама хамка.

 

Аллочка сердито показує матері язика й продовжує їсти морозиво.

 

АЛЛОЧКА

Так вкусно. А ти чого не їсиш?  

 

ГАЛЯ

Не хочу.

 

Чутно звук дверей, що зачинилися.

 

ГАЛЯ

Це Лєжик, мабуть. Вмийся, об'їлась вся, як свинюка.

 

Галя йде з кухні.

 

АЛЛОЧКА

Я не свинюка, сама свинюшка.

 

Аллочка з'їдає ложечку морозива, дивиться на двері, підходить до коробки й набирає з неї чергову столову ложку морозива собі до вазочки.

 

ЛЄЖИК (З/К)

Добрий день. 

 

ГАЛЯ (З/К)

Ну, зовсім не впізнати – вимахав. Привіт, красунчик. Алла, йди з Лєжиком поздоровкаєшся!

 

ЛЄЖИК (З/К)

Я Олег. 

 

ГАЛЯ (З/К)

Вибач, мама твоя так каже, то...

 

Галя заглядає до кухні.

 

ГАЛЯ

Іди, з Олєгом привітайся.

 

Аллочка неохоче відставляє вазочку з морозивом, йде до мийки й вмивається.

 

ЛЄЖИК (З/К)

Мені уроки потрібно робити.

 

Зпантеличена Галя заходить на кухню, махає Аллі рукою, що не потрібно йти.

 

ГАЛЯ

Чого ти не вмилася?

 

На обличчі Аллочки залишилися сліди від морозива. Галя бере з коробки столову ложку з морозивом і їсть з неї.

 

АЛЛОЧКА

Ти ж сказала, що так не можна, а сама… Вобщє. Ти всігда так.

 

Галя дивиться на доньку, киває їй. Аллочка бере свою вазочку й, дивлячись на матір, накладає морозиво з коробки у вазочку своєю маленькою ложкою.

 

 

НАТ. РЕСТОРАН – ВЕЧІР

 

Середмістя. Велика будівля з розміщеним на першому поверсі рестораном.

 

ГАЛЯ (З/К)

Та відстань ти від хлопця.

 

Галя, Зоя, Аллочка і син Зої ЛЄЖИК (13), високий худорлявий хлопчина, перед входом до ресторану.

 

ЗОЯ

Вибішує вже. І, Галь, не потрібно його захищати, будь ласка. Нехай сам відповідає. Давайте, Галь, заходьте, ми зараз. Так, синок?

 

ГАЛЯ

Заходити, Зой? Алла, руку дай.

 

АЛЛОЧКА

Яку руку? Чо це вдруг?

 

ЗОЯ

Так, туди, заходьте.

 

Лєжик ображено дивиться в сторону. Галя й Аллочка заходять до ресторану.

 

ЗОЯ

(крізь зуби)

Ти уймешся сьогодні, чуділа? Забийся. Ти мене зрозумів?

 

Галя повертається. Зоя киває Галі, щоб проходили далі.

 

ЗОЯ

(Галі)

Іди, чого ти? Там наш столик, я бронювала. Скажи, від мене.

 

Галя знову зникає в приміщенні. Лєжик стоїть зляканий, як по стійці «смирно».

 

ЗОЯ

Я тобі останній роаз повторюю – ти будеш з усіма. І будеш робити, так, як я кажу. Ти мене зрозумів, придурок?

 

Лєжик щось бурмоче.

 

ЗОЯ

Що? Внятно кажи!

 

ЛЄЖИК

Зрозумів.

 

ЗОЯ

То-то. Топай, блін, чувирло.

 

Лєжик підходить до дверей ресторану.

 

ЗОЯ

Матір пропустити потрібно. Не вчили?

 

Лєжик притримує двері, щоб Зоя увійшла. Одночасно з ресторану виходять трохи старші за Лєжика підлітки – дві дівчини й хлопець. Лєжик пропускає й їх. Зоя проходить далі, в зал. Одна з дівчат дивиться на майку Лєжика, на якій зображено яскравий принт з портретом Шевченка, на самого хлопця.

 

ДІВЧИНА

Прикольний мєрч.

 

Юнак, що зупинився в дверях, та інша дівчина дивляться на Лєжика.

 

ХЛОПЕЦЬ

Педік якийсь.

 

Лежик розгублено дивиться на хлопця.

 

ЗОЯ (З/К)

Зараз ти в мене пєдіком станеш!

(Лєжику)

Заходь, давай.

 

Підлітки озираються на Зою, що повернулася до входу. Лєжик проходить повз хлопця та злегка штовхає його плечем. Зоя дивиться на сина, а потім на хлопця, що вже відійшов від дверей до дівчат. Хлопець виглядає самовпевненим.

 

ЗОЯ

(хлопцеві)

Хочеш щось сказати?

 

Підліток хмикає, відвертається, кладе руку на плече однієї з дівчат. На що та, сміючись, спритно вивернтається і йде вперед. Та хлопець наздоганяє її, хапає за капюшон кофти й знову намагається обійняти. Цього разу йому це вдається. Інша дівчина йде за ними, та в якийсь момент озирається на Зою.

 

ЗОЯ

(дівчині)

Що ти зиркаєш? Дебілоїди.

(Лєжику)

А ти чого цю майку нап'ялив? Весь час з тобою одні проблеми. Заходь, швидко, обсос.

 

Лєжик поривається зайти.

 

ГАЛЯ

То ж маму пропусти! Що за дитина?

 

Лєжик пропускає матір до зали й входить за нею сам, встигнувши скорчити в її сторону гримасу і махнувши в привітання рукою в сторону дівчини.

 

 

ІНТ. РЕСТОРАН – ВЕЧІР

 

Зала китайського ресторану. За столиком сидять Галя, Зоя,  Аллочка та Лєжик. Галя і Зоя розмовляють, не зважаючи на дітей. Аллочка ковиряється паличками в тарілці, марно намагаючись піднести їжу до рота – шматочки напівшляху падають в тарілку. Лежик не їсть, сидить байдужий, скептично поглядає на марні намагання Аллочки. Після чергової спроби дівчинки, підліток показує, як тримати палички і їсти ними. Аллочка пробує повторити, в неї виходить з першого разу. Лєжик посміхається, теж починає їсти.

 

 

НАТ. ВУЛИЦЯ - НІЧ

 

Місячна ніч. У дворі багатоповерхівок, під світлом ліхтаря, стоячи на сидушці гойдалки, катається одинока дівчинка. В більшості вікон будинків горить світло.

 

ЗОЯ (З/К)

Давай, Галка, за любов.

 

ГАЛЯ (З/К)

Ще? Зой, я більше не можу.

 

ЗОЯ (З/К)

Давай, давай, привикай. Пий, кажу.

 

ГАЛЯ (З/К)

І що, так постоянно прийдеться?

 

ЗОЯ (З/К)

Не постоянно, но зачастую. Давай, давай.

 

Дзвенять бокали. Від Зоїної манерності в мові, як і від штучного «щ» не залишилося і сліду.

 

 

ІНТ. КВАРТИРА ЗОЇ – КУХНЯ - НІЧ

 

Галя й Зоя сидять за столом. Зоя добре відпиває з бокалу, протягує його нахиленим до сестри.

 

ЗОЯ

Пи-ий. Ти чого сюди приїхала?

 

Зоя допиває вміст бокалу. Галя тримає свій, дивиться на сестру, трохи надпиває. Зоя, на відміну від Галі, виглядає п'яною. Перед жінками стоїть пів пляшки вина. Зоя бере пляшку, підливає сестрі і наливає повний собі.

 

ГАЛЯ

Ну, не бухати ж. До тебе, на юбілєй.

 

ЗОЯ

Шо?! Який ще юбілей-бібілєй? Юбілєй. Не кажи мені більше про це. Чула? Нє нужна грязі. Ювілєй. Просто пам'ятна дата.

 

Галя киває, посміхаєтьться. Зоя бере зі столу телефон й, не вмикаючи, підставляє його до обличчя Галі, іншою рукою проводить по своєму обличчю.

 

ЗОЯ

От, подивись, кому з нас тут ювілєй. Нє, без одід, Галка. Просто прямо, сестра, без абіняков. А? Ну, ти поняла. Живу повними грудями. А, кстаті, грудь я б тобі, підкачала. Нє, сєрьйозно, Галка.

 

Зоя тягне руку до грудей сестри. Галя відсторонюється, сміється. Зоя усміхається й відпиває вина. Галя відпиває й ставить бокал на стіл.

 

ГАЛЯ

Не можу більше, Зой. За вас, хіба що, з Юркою. Щоб у вас все було добре.

 

ЗОЯ

Чуєш… Яким Юркою? Він мені, знаєш як надоїв, Юрка твій? Полностю.

 

ГАЛЯ

Як це?

 

ЗОЯ

А так це. Думаєш, він в мене один такий – «чоловік»? Я тебе, знаєш, попрошу не абіжать - я гаспажа горда. Нє, подивись на мене, Галя. Бачиш мене? Ти бачила колись таку женщіну в сорак лєт?

А ти така проста – Юрка.

(голосно шепочучи)

От зараз, прямо зараз, от крім нього (відпиває) в мене ще два. М-м? Двоє. Я двох, поняла? Я-а-а.

 

ГАЛЯ

Шо, Зой?

 

ЗОЯ

(сміється)

Блін, шо, ача-ача. Любовніка, шо, Гальо. А ти думала. Зрозуміла тепер? Поняла ти? А то «ювілєй». Я дєвочка в соку. Мені он, вобщє, сороковнік, а я ше в зад ні разу.

 

ГАЛЯ

(скривившись)

Зойка, шо ти?..

 

ЗОЯ

Нє, а шо. Нормально. А то Юрка, Юрка. Шо тот Юрка. Я те умаляю. В мене двоє любовніків, коханців. Га-га. Юрка. І йому до них, до моїх, до всіх, знаєш, як? Як до… Да пофіг. Далеко. Та, ладно, Галка, то всьо… Мені главне… Ой, язик шо-то. Нє, ну він, взагалі-то нічого, способний. Але, надоїв, так надоїв. Ну, є він, і шо – і нормально. Знаєш? Нормально. Лєжик, тєм болєє. Папа нужен, папа нужен. Ну, тато, тато. Мало лі… Вобщє, чоловік в хаті – полєзна вєщь… Я так задумалася. А немає, то і…

(відпиває вино)

 

 ГАЛЯ

Зой, а ти не думала, якщо і в нього хтось… ну, є?

 

ЗОЯ

Шо? Хто? Шо ти?

 

ГАЛЯ

В Юри хтось.

 

ЗОЯ

В нього? Хто? О-ой, я тебе умоляю. Є. Нема. Та яка разніца. Тудам-сюдам, хтось да попаде. Про що… А. Та немає в нього нікого. Зуб… Нє, зуби нє. Бачила які зуби в мене? (скалиться). Перлини.  Зубки, а. А-а! Слово даю, честі. Нє, Галка, фігня. Ой, блін. Нє, ти бачила які в мене зуби? Ляля.   

 

Широка посмішка на лиці Зої.

 

 

ІНТ. КВАРТИРА ЗОЇ – КОРИДОР - НІЧ

 

В дверях із темної кімнати в освітлений коридор стоїть Аллочка й прислухається. В руках в неї гральні карти і телефон.

 

 

ІНТ. КВАРТИРА ЗОЇ – КУХНЯ – НІЧ

 

Сестри сидять за столом. Зоя сидить розвалившись, спершись на спинку стільця.

 

ЗОЯ

Хоча, ні… Ну, припустимо… ісключітєльно-виключітєльно, теоретічно, уявімо. Шановні студенти, уявляємо. М-м? Ну і є в нього там якась сцикуха. А хто там ще може бути, Галь? Тільки сцикуха. Ну, якшо. І шо? А нічого. Так, всьо, досить вже за нього, цього. Давай, Галчонок, за нас, лучше. По факту тільки працюєм. Не нада цьої квазі фантазі.

 

ГАЛЯ

Зой, може, вже хвате вина?

 

ЗОЯ

Пий, пий, давай. О, Галь, а що з Павлушкою твоїм? Може він там не на творчий вечір, га, клуба поетів?

 

 

ІНТ. КВАРТИРА ЗОЇ – КОРИДОР - НІЧ

 

Перед дверима на кухню, Аллочка, сидячи на підлозі, розкладає перед собою в плямі світла пасьянс. Чути, як сміється Зоя.

 

ГАЛЯ  (З/К)

Зойка, нє, він не такий.

 

ЗОЯ (З/К)

Як це «не такий»? В нього шо там, гладко? Чи євнух? Наівна ти, Галка.

 

Галя хмикає. Аллочка прислухається.

 

ЗОЯ (З/К)

Шо ти?

 

ГАЛЯ (З/К)

Нічого, не хочу даже думати про таке. Та й в нього вобще ше дєтство. Майже п'ятдесят, а він он біноколя купив.

 

ЗОЯ

Бінокль?

 

Сміх Зої. Аллочка теж сміється, хитає головою. Пасьянс склався. Дівчинка збирає карти, тасує їх.

 

ЗОЯ (З/К)

А, може, він на сусідні вікна дивиться в нього? А?

 

 

ІНТ. КВАРТИРА ЗОЇ – КУХНЯ – НІЧ

 

Жінки все ще за столом. Зоя стоїть біля відкритого вікна й курить. Галя позіхає.

 

ГАЛЯ

Та, хотя би.

 

ЗОЯ

Так, ладно, тоді - відвертість за відвертість. От я сказала, а ти? Ти як сама-то, Галка? А? Дж-дж-дж?

 

ГАЛЯ

Зой, припини. Що я? Ну… так, нічого серйозного.

 

ЗОЯ

І що, я його знаю? Знов поет якийсь?

 

ГАЛЯ

Не знаєш. Все, я йду спати, а то зараз договорюся… Ще й провоняюсь сігарєтами.

 

ЗОЯ

Ой-йой-йой.

 

Галя підходить до мийки, миє бокал.

 

ЗОЯ

Остав те все. То, давай, калісь, сєстра. Я ж тобі розказала. Не чесно. З роботи хтось?

 

ГАЛЯ

Нє, звідси.

 

ЗОЯ

Отсюда? Ой, слушай. Хто?

 

ГАЛЯ

Може ти пам'ятаєш, на моєму потоці вчився, Вітя Журавльов.  

 

ЗОЯ

Вчився? Де, в унівєрі ще? Це шо, ретро якесь? Ладно, ладно, не дуйся. Журавльов, Журавльов… Це шо, маленький той - шо тобі квітки постоянно приносив?

 

ГАЛЯ

Да.

 

Галя зніяковіла. Зоя допиває вино, знову наповнює бокал.

 

ЗОЯ

І він ще живий? Нє, ну, просто, я б подумала, що його моль вже з'їла, такий він сіренький-маленький був.

 

ГАЛЯ

Зоя.

 

ЗОЯ

Вибач, сестра, це я так. То це в тебе задавнене, значить. Та й шо, та й що там - були вже шпілі-вілі?

 

ГАЛЯ

Зойка, ти п'яна.  Так, іду я спати.

 

ЗОЯ

Нє, подожди, галка. Ізвіні. Давай, розказуй. Ну, Галчонок. Він до тебе приїзджав, да? М-м-м, отака ти, тіхоня.

 

ГАЛЯ

Та нічого не було. В Фейсбуці переписуємось. 

 

ЗОЯ

Як?! В Фейсбуці? І все?!

 

ГАЛЯ

Не кричи.

 

 

ІНТ. КВАРТИРА ЗОЇ – КОРИДОР - ВЕЧІР

 

Аллочка там же, під дверима на кухню, повзе по-пластунськи, зупиняється, лягає на бік, думає якусь мить.  

 

ГАЛЯ (З/К)

Ну, то я ж сказала, що нічого.

 

ЗОЯ (З/К)

Нічого? Ой, ржунімагу. Це ноль, полний. Тотожне нулю. Так, я за тебе візьмуся.

 

ГАЛЯ (З/К)

(весело)

Що ти вже придумала, Зойка? В мене Паша є.

 

Аллочка робить «берізку», потім сідає і нудиться.

 

ЗОЯ (З/К)

Який Паша?

(сміється)

Ви ж розведені. Ну, насмішила: Паша є.

 

Аллочка лягая на спину, сперши ноги на стіну, і починає підсовуватися до стіни так, щоб ноги піднімалися вище.

 

ЗОЯ (З/К)

Тим більше, коли він розказує,  що він вільна людина. І ти будь вільна людина. А Паша – добре, шо є, на запасном путі нехай стоїть. Хотя, я б його провчила, цього Пашу твого. В рідної людини ювілєй, - кошмар який, сорок років мені, йо-майо…

 

ГАЛЯ (З/К)

Ну, Зой, на роботі в нього там шось.

 

Аллочка високо підняла ноги і лежить майже на зігнутій шиї.

 

 

 

ІНТ. КВАРТИРА ЗОЇ – КУХНЯ - НІЧ

 

В усій квартирі раптово гасне світло. Кухня занурюється в темряву, добре розбавлену місячним світлом. В вікно видно, як в дворі на гойдалці, сильно розхитуючись, все ще катається дівчинка-підліток.  

 

ЗОЯ

І світло вирубили. От, блін.

 

ГАЛЯ

Що, часто у вас вимикають?

 

Зоя вмикає ліхтарик на телефоні, підходить до вікна.

 

 ЗОЯ

Откуда я знаю? Не знаю. В усьому районі немає. Не знаю, інколи, може. А, може, всєгда.

 

ГАЛЯ

А в нас часто.

 

АЛЛОЧКА (З/К)

Ма-ам.

 

ГАЛЯ

Алла! Ти чого не спиш?!

 

Аллочка входить до кухні.

 

АЛЛОЧКА

Мені страшно. Можна до вас?

 

ЗОЯ

(пошепки)

Вона все чула?

 

АЛЛОЧКА (З/К)

Я нічого не чула, тьоть Зоя.

 

Зоя сміється.

 

ГАЛЯ

Давно ти тут стоїш? Ми з тьоть Зоєю просто так говорили. Зрозуміла?

 

АЛЛОЧКА

Ага.

 

ГАЛЯ

Йди, сідай.

 

Аллочка сідає Галі на коліна, бере цукерку з вази на столі.

 

ГАЛЯ

Алла, вночі канфєти не можна.

 

ГАЛЯ

Можна, Алка, їж. Цукерки – це вкусно.

 

АЛЛОЧКА

Чула? Можна. Мамас, а з ким ти в Фейсбуці переписуєшся?

 

Зоя пирскає зі сміху.

 

ГАЛЯ

Ні з ким.

 

ЗОЯ

Алка, жіночі секрети тримаєм в секреті. Зрозуміла?

 

З'являється світло. Зоя дивиться на родичок, посміхається.

 

АЛЛОЧКА

Да, тьоть Зоя. А можна мені вина?

 

ГАЛЯ

Ти зовсім вже?! Ще чого не хватало! Так, пішли спати.

 

Галя встає, підштовхує доньку.

 

АЛЛОЧКА

Чого сразу спати?

 

ГАЛЯ

Бо ти дитина.

 

АЛЛОЧКА

Сама ти дитина.

 

ГАЛЯ

Невозможно з нею.

 

ЗОЯ

Алка, да, час спати. Пізня вже годинка. Чом не спиш, дитинка? Обійміть мене, дівчатка. Заплачу. Сорок років, який ужас.

 

Зоя шмигає, обіймаються.

 

 

ІНТ. КВАРТИРА ЗОЇ – СПАЛЬНЯ – НІЧ.

 

Кімната ледь освітлена від екрану телефону. Галя з донькою на двоспальному ліжку. Аллочка спить, Галя в телефоні, з навушниками в вухах. На екрані телефону порнографічна сцена. На лиці Галі змішані шок та цікавість.

Чути, як закрилися вхідні двері в коридорі.

 

ЗОЯ (З/К)

А ось і хазяїн.

 

ЧОЛОВІК (З/К)

Привіт. Не спиш?

 

Галя прикриває рот рукою від здивування, витріщає очі. В телефоні все те ж порно.

 

ЗОЯ (З/К)

Ну давай, давай обнімемося, коханий.

 

ЧОЛОВІК (З/К)

Знову п'яна? Зоя. Шо ти робиш? Галя приїхала?

 

ЗОЯ (З/К)

Приїхала. І ти приїхав. Всі приїхали. Ну, дай. Цілий з'їзд на юбілєй. Їсти будеш? О, який.

 

Галя позіхає, хитає головою, вибирає на телефоні нове відео.

 

ЧОЛОВІК (З/К)

А, легше. Не хочу, в потязі поїв. Що, Лєжик як?

 

ЗОЯ (З/К)

М-г.

 

ЧОЛОВІК (З/К)

Ну, блін, там же гості.

 

ЗОЯ (З/К)

Вони сплять.

 

ЧОЛОВІК (З/К)

Я теж, так спати хочу.

 

Галя витягає з-під ковдри руку, нюхає кінчики пальців, ховає руку назад, продовжує дивитися відео, хитає головою, закушує губу, округляє очі. З коридору доноситься приглушений чоловічий стогін.

 

ЗОЯ (З/К)

Ти хоч, щоб я ковтала?

 

ЧОЛОВІК (З/К)

А-а. Як хочеш. Дякую. Все, я спати, так вхляв. 

 

Чутно кроки в коридорі, двері, що зачинилися, потім, як щось впало, п'яний сміх Зої, її ж всхлипи.

 

ЗОЯ (З/К)

Казьол.

 

Галя затуляє очі долонею, різко відкидає телефон в сторону, кривиться, здригається, як наче побачила щось огидне. Вона якусь мить лежитть, не рухаючись, потім виймає з вух навушники і разом з телефоном кладе їх на тумбочку поряд. В квартирі тиша. Галя лягає на спині зручніше, дивиться на стелю, знову, певно, від неприємності побаченого, здригається і кривиться, хмикає, поправляє ковдру на Аллочці і, повернувшись на сторону, закриває очі.  

 

 

ІНТ. КВАРТИРА ЗОЇ – КОРИДОР - РАНОК

 

В коридорі перед великим дзеркалом зі скляною кружкою зеленого чаю стоїть Зоя. Вона свіжа і приваблива, наче вчора й не пила. Жінка, повертаючись то однією, то іншою стороною до дзеркала, розглядає себе, потім стає ближче, приглядається до обличчя.

 

ЗОЯ

Привіт, біжу.

 

ГАЛЯ (З/К)

Доброго ранку. Так зраня?

 

ЗОЯ

Робота, Галюнька. Там дєнюжку на кухні вам залишила – розважайтеся. Знайдете куди піти?

 

ГАЛЯ

Зой, не потрібно.

 

Зоя знизує плечима, допиває чай, ставить кружку біля дзеркала та йде до ванної кімнати.

 

ЗОЯ (З/К)

Якщо тобі не потрібно – справа твоя. А малу прогуляй.

 

До Зої повернулися манерність в розмові та суха «щ». Зоя виходить, кладе щось до сумочки і знову йде до ванної кімнати.

 

ЗОЯ (З/К)

Не хочеш сама – дай хоч іншим жити.

 

Галя дивиться в дзеркало.

 

ГАЛЯ

Зой, я хотіла тобі дещо…

 

Зоя виходить з ванної й підходить до дзеркала, злегка відтіснивши сестру, поправляє зачіску.

 

ЗОЯ

Ти щось казала?

 

Зоя бере сумку, відчиняє вхідні двері.  

 

ГАЛЯ

Та ні, так. Гарного дня тобі.

 

Зоя виходить в тамбур. 

 

ЗОЯ

Хотілося б, стільки задач. Вам теж гарного, Галка. Все, бай. Подзвоню. Закривайся.

 

ГАЛЯ

(в двері)

Добре. Пока, Зойка.

 

Галя зачиняє двері й підходить до дзеркала, дивиться на себе, проводить по обличчю. Потім бере склянку від чаю і йде на кухню.

В іншому кінці квартири звучить голосне чоловіе позіхання. Галя виглядає з кухні в коридор. В коридорі з'являється заспаний чоловік, той самий, що цілувався на вокзалі з білявкою. Це - ЮРА (37), чоловік Зої. Галя зникає на кухні.

 

 

ІНТ. КВАРТИРА ЗОЇ – КУХНЯ - РАНОК

 

Галя миє склянку. Заходить Юра. Галя розгублено дивиться на нього.

 

ЮРА

Привіт, з приїздом. Шо, як справи?

 

ГАЛЯ

Привіт, дякую, нормально.

 

ЮРА

Паша що, не зміг, робота?

 

ГАЛЯ

Не зміг.

 

ЮРА

Ти чого така сердита? Зоя давно пішла?

 

ГАЛЯ

Ні, твоя дружина вирушила на роботу щойно.

 

Галя розвертається до Юри й схрещує на грудях руки. Юра йде до холодильника.

 

ЮРА

Моя дружина? Галь, ти чого така строга – погано спала? Так, що тут в нас? Молоко, молоко. О. Йогурт будеш?

 

ГАЛЯ

Ні, дякую.

 

Юра дивиться на Галю, збовтує пляшку йогурту й п'є з пляшки.

 

ГАЛЯ

А в тебе все добре?

 

Юра спирається на стіл, п'є йогурт.

 

ЮРА

Нормуль, як би. Що так дивишся - об'ївся? Чи щось сталося, Галь? З Пашою щось?

 

ГАЛЯ

Юра, я тебе… я тебе на вокзалі бачила.

 

ЮРА

(веселий подив)

Мене? Коли? А чому не покликала?

 

ГАЛЯ

Вас.

 

ЮРА

(весело)

Вас? Це що, ми на «ви» переходимо, Галь? Що сталося? Ти якась така, як би, дивна, трохи.

 

ГАЛЯ

Дивна. Імєнно вас, Юра – тебе і твою блондинку.

 

Юра, хмикає, не подає виду, посміхається, п'є йогурт.

 

ЮРА

(весело)

Блондинка? Галя, ти?..

 

ГАЛЯ

Нє, все, Юра, кінець развєдчіка.

 

ЮРА

Галь, якого развєдчіка? Ти щось… Ви що, щось курили з нею? Я не розумію. Чи це ти так розважаєшся? Нудно тобі, скучаєш? Ти сідай, чого ти?

 

ГАЛЯ

Юра… Ти думаєш, що це мені нудно чи обкурилася? Ну ти, Юрочка, красавєц. Як ні в чому не бувало.

 

ЮРА

Галя, я взалі не розумію тебе. Що сталося? Я, чесно… Блондинка якась.

 

Галя підходить до дверей, виглядає в коридор, закриває їх.

 

ГАЛЯ

Я все бачила. І не тільки я, Алла тоже.

 

ЮРА

Галь, ну, я ж не знаю, що ви там бачили, з дитиною.

 

 ГАЛЯ

Бачили.  Цілуватися з іншою у всіх на глазах, це як, Юр? Воно?

 

ЮРА

Зачекай, Галь. Ти щось не те… Як би… З ким цілуватися? Щось ти, Галь, з кимось мене, плутаєш. В скільки це було? 

 

ГАЛЯ

Юра, не треба. Хотя, нє, добре, видумую, вибач. Це, мабуть, точно, шо не моя справа.

 

Звучить дверний дзвінок. Галя й Юра переглядаються. Галя розвертається до мийки.

 

ГАЛЯ

Ти ж хазяїн – йди, відчини.

 

Юра залишає кухню. Галя йде до чайника й вмикає його, дивиться у вікно. З-за дверей доноситься якесь бубоніння. Галя дістає хліб, розпаковує його, сідає, різко встає.

 

ГАЛЯ

Нашо я лізу?

 

ЮРА (З/К)

Ми, як би, весь час на роботі і, зрозуміло, що нічого на бачили.

 

Знову звучить бубоніння. 

 

ЮРА (З/К)

Та я ж вам чесно кажу: нас дома не буває… Чесно, не бачили… На все добре.

 

Звук зачинених дверей. Галя встає й ставить скибки хлібу до тостера. Юра входить на кухню.

 

ЮРА

Дільничний. Галь, слухай, ну, ти все не так, як би, зрозуміла.

 

ГАЛЯ

Юра, я так скажу: Зоя - моя сестра. А тебе я вчора бачила з блондинкою – як ви виходили з вагону і як ти її цілував.  І ви пішли разом. Десь, після дев'яти, ранком. Оце я бачила. Сам рішай. І радій, що Зойка пришла пізніше, не бачила!

 

ЮРА

(усміхається)

Тихіше, Галь. Добре, добре, що не бачила, сестра твоя. Галь, ти…

(серйозний, пошепки)

Ну, так, ну, цілував. І що тепер? Блондинка. А ти, може, спитай «чому»? Не цікаво, ні, Галь? Про сестру, не хочеш знати? Не я це, як би, почав, Галя. Зрозуміла? Не я. І маю право. Бо вона перша, сестра твоя. Вона всім розказує, що в неї двоє коханців. Всім підряд. Ось так, Галя. Як би… А ти «цілувався». Да, цілувався. Ти їй сказала?

 

ГАЛЯ

Нічого я їй не казала.

 

ЮРА

Ну, то, давай, так, як би, ну… ну, так і залишимо. М-м? Ладушки, Галь?

 

Закипає чайник й вимикається.

 

ГАЛЯ

(пошепки)

Я, просто, не розумію – як можна ось так ось жити, як ви?

 

ЮРА

Як, Галь? Як всі. У всіх так. Ні? Всі ж задоволені. Ніхто ж не страждає, начебто. Не плаче ніхто.

 

ГАЛЯ

А Лєжик? Про дитину подумали? Я не розумію. Якась така ігра у вас.

 

ЮРА

Галя, ти ж сама з Пашою в розлученні. Про що мова?

 

Юра переможно дивиться на Галю, знову йде до холодильника. Помітно, що він, все ж, втомився від цієї розмови. На кухню заходить заспана Аллочка й одразу йде до цукерок.

 

ГАЛЯ

Ну, не з канфєт же ж, Алла!

 

 АЛЛОЧКА

Чо ти кричиш?!

 

ЮРА

Привіт, Алка.

 

АЛЛОЧКА

Здрастє, дядь Юра. Мамас, я їсти хочу.

 

Галя цілує доньку в голову й йде до дверей.

 

ГАЛЯ

(відсторонено)

Їсти? Зараз, зачекай.

 

Галя виходить з кухні.

 

ЮРА

Алка, йогурт будеш? Ти бери цукерки. Всі забирай, поки мама не бачить. Який йогурт любиш?

 

Аллочка бере жменю цукерок. Юра відчиняє холодильник й кивком голови підзиває Аллочку.  Вони разом заглядають до холодильника.

 

АЛЛОЧКА

Такий.

 

 

НАТ. ВУЛИЦЯ - ДЕНЬ

 

Галя й Аллочка йдуть жвавою вулицею. Аллочка, тримаючись за мамину руку, часто забігає перед нею, заважаючи йти. Вони підходять до пішоходного переходу, загоряється зелений сигнал й Галя, без особливої потреби, пришвидшує рух, майже біжить, тягнучи за собою доньку.

 

 

НАТ. ВУЛИЦЯ - ДЕНЬ

 

Галя й Аллочка підходять до фонтану. Аллочка намагається лізти в воду, Галя відтягує її за комір одягу. Аллочка тут же вказує на лоток з морозивом, смикає Галю за руку в його сторону. Галя пручається, Аллочка щось каже їй і Галя, видихнувши, плентається за донькою.

 

 

НАТ. ВУЛИЦЯ - ДЕНЬ

 

Галя підходить до дверей магазину й чекає, доки підійде Аллочка. Але та стоїть метрах в десяти, насуплено схрестивши руки на грудях. Галя щось говорить доньці, та розвертається, але, коли Галя все ж входить до магазину, Аллочка шкидко йде за нею.

 

 

НАТ. ВУЛИЦЯ - ДЕНЬ

 

Галя й Аллочка розглядають міську скульптуру. Галя в сонцезахисних окулярах. Поряд проходять двоє військових – з великими рюкзаками за спиною. Галя фотографує доньку на телефон. Аллочка махає рукою.

 

АЛЛОЧКА

Мамас, зніми ці крінжові очки – ти ж в них нічого не бачиш.

 

Галя знімає окуляри, фотографує доньку. Біля них проходять три дівчини-поліцейських. Галя дивиться на них.

 

 

НАТ. ТОРГІВЕЛЬНИЙ ЦЕНТР - ДЕНЬ

 

Перед великим торгівельним центром Аллочка тягне Галю за руку до дверей, що обертаються. Галя йде за донькою, але перед самими дверима Аллочка відпускає руку і входить у двері сама. Галя входить вже в наступний сектор дверей з іншими людьми. Аллочка притуляється до скла й щось вигукує матері, пропонуючи зробити ще декілька кругів всередині дверей. Галя киває, але виходить в зал торгівельного центру. Аллочка робить круг і виходить на вулицю. Вона знову притуляється до скла й показує стривоженій Галі язика. Галя знову заходить в двері, до яких в той же час ззовні заходить Аллочка. Галя вказує Аллочці на залу торгівельного центру.  Коли мати й донька опиняються в залі, Галя дає доньці по попі. На що Аллочка відповідає матері тим же.

 

 

ІНТ. ТОРГІВЕЛЬНИЙ ЦЕНТР - ДЕНЬ

 

На вигляд втомлена Галя сидить одна на м'якому дивані й говорить по телефону, в той час, як Аллочка завзято лазить по канату в багатоповреховому дитячому атракціоні. Поряд з Галею на дивані декілька великих фірмових пакетів. Галя закінчує розмову, дивиться на телефон, встає, повертається до атракціону й махає рукою, а потім щось вказує Аллочці, яка відповідає матері скептичною гримасою.

 

 

НАТ. ВУЛИЦЯ - ДЕНЬ

 

Галя й Аллочка йдуть по тротуару вузької, затисненої між дореволюційними будівлями, тихої вулички.

 

АЛЛОЧКА

Мамас, ну куди ми йдем? Мамас! Ти чуєш?! Тебе питають! Дитина тебе питає! Шо за крінж? Я вхляла! В мене шнурок, мамас! Шнурок розв’язався!

 

Аллочка вказує на шнурівку, що розв'язалася. Галя озирається й знизує плечима, дивиться в телефон.

 

ГАЛЯ

Ти забула, як зав'язувати? І, давай, заспокойся вже, токсік.

 

АЛЛОЧКА

Це ти токсік, бумєрша. Все я сама должна.

(зав'язує шнурівку)

Ти бач, шо ми заблудилися, чи нє? Абобус.

 

ГАЛЯ

Нічого не заблудились. Просто… Тут раніше, якось…

 

АЛЛОЧКА

Мамас, давай назад, я вхляла. Ти бач, шо дитина вхляла?

 

Аллочка ниє, сердито дивиться на Галю та, все ж, йде за нею, потім пришвидшується й обганяє матір. Вони звертають за ріг будинку й одразу ж натикаються на вантажівку, що майже повністю перекрила вуличку. У відчиненій та повній упаковок з напоями будці стоїть ЧОЛОВІК (50) і смалить.

 

АЛЛОЧКА

Здрастє. А ви не знаєте, де тут… Мамас, як воно називається?

 

ЧОЛОВІК У БУДЦІ

/рос./

Чо?

 

ГАЛЯ

Я тобі що сказала не говорити з чужими?! Добрий день. Ви не підкажете, як нам до Парку Героїв пройти?

 

Чоловік на вантажівці не відповідає, розглядає Галю, посміхається.

 

ЧОЛОВІК У БУДЦІ

/рос./

Может, и подскажу. А чо мне за это буит?

 

До вантажівки підходить ще один чоловік, ВАНТАЖНИК (30). Галя звертається до нього.

 

ГАЛЯ

Парк Героїв нє подкажєтє?

 

ВАНТАЖНИК

Парк Героїв в кінці цієї вулиці, тут вліво і прямо. На парк вийдете.

 

 АЛЛОЧКА

Мамас, прямо?

 

ВАНТАЖНИК

Так, прямо, прямо.

 

ГАЛЯ

Дякую.

 

ЧОЛОВІК У БУДЦІ

/рос./

По спине ломакою. Только идите и не оборачивайтесь.

(сміється)

 

АЛЛОЧКА

А чого це?

 

Вантажник бере дві упаковки і йде до магазину.

 

ЧОЛОВІК У БУДЦІ

/рос./

В столб превратишься.

 

ГАЛЯ

Не лякайте дитину.

 

Водій посміхається. Галя і Аллочка йдуть. Біля повороту вулиці Аллочка озирається. Чоловік на вантажівці грозить їй пальцем.

 

ЧОЛОВІК У БУДЦІ

/рос./

Нельзя!

 

Аллочка показує йому язика. Галя теж озирається. Чоловік на вантажівці сплигує на землю, бере дві упаковки й йде з ними до магазину.

 

 

ІНТ. АВТО ЗОЇ – ДЕНЬ

 

За вікном жвава міська вулиця. Зоя вмикає поворотник, вирулую й зупиняє авто.

 

ЗОЯ

Ти, хоч, зараз не заблукаєш?

 

ГАЛЯ

Та ну, Зой. Наче ж скільки разів там була, а, так. Ну, все… Нє, чекай, Зой, я не можу.

 

ЗОЯ

Галка, не видумуй. Давай, виходь.

 

ГАЛЯ

Думаєш? Ладно. Алла, слухайся тьотю Зою. Зрозуміла?

 

АЛЛОЧКА

Канєшно, мамас. Рофл. Ой, тьоть Зоя, вибачте, звичайно.

 

ГАЛЯ

Я не знаю, Зойка. Якось…

 

ЗОЯ

Ну, от і дізнайся. Все, на вихід.

 

Зоя вказує Галі на двері. Галя виходить з автівки, зачиняє дверцята. Зоя тієї ж миті вирулює на полосу руху.

 

ЗОЯ

Ну, що, Аллуха, їдемо разважатися? Давай, сідай вперед.

 

Радісна Аллочка перебирається на переднє сидіння. В заднє вікно видно, як Галя йде спочатку в одну сторону, потім озирається по сторонам і йде в протилежну. 

 

 

НАТ. ТЕАТР – ДЕНЬ

 

Велична будівля театру. Галя стоїть біля його зачинених дверей, за склом яких висить аркуш паперу з надрукованим «БУФЕТ ПРАЦЮЄ», й дивиться на проїзджу частину. Там паркується старенький «Форд». З авта виходить скромно одягнений бадьорий чоловік з букетом ромашок в руці. Це – ВІТЯ(36), Журавльов.  Галя невпевнено посміхається. Він підходить до Галі й протягує їй букет. Галя приймає квіти, нюхає їх й щось каже чоловікові. Той вимушено сміється, щось каже у відповідь. Галя пальцем вказує на театр, Вітя дещо злякано негативно хитає головою й показує Галі в іншу сторону. Галя ще раз нюхає квіти, морщиться. Вітя зненацька підставляє жінці лікоть. Галя посміхається й невимушено опускає руку чоловіка, але потім, все ж, бере його під руку. Вони йдуть вздовж будівлі театру, розглядаючи фото в його вітринах.    

 

 

ІНТ. КАФЕ – ДЕНЬ

 

Простеньке, з залишками радянського в інтер'єрі, кафе. Галя й Вітя сидять за столиком, перед ними декілька видів непретензійних тістечок, дві чашки з кавою.

 

ГАЛЯ

Вітя, ну що ти так?.. Ну, не засмучуйся. Прогулялися, зато.

 

ВІТЯ

Я не готовий, Галочка, бачиш. Я не готовий. Можна ж було зразу, зразу додуматися, що потрібно резервувати. Віктор, Віктор. Там таке ж місце, що все, ну, зрозуміло, що… звичайно, звичайно, звичайно, все зайняте. Звичайно, Віктор. А я… Ти ж бачила, Галочка. А я не… не готовий. Ех, Віктор, Віктор, Віктор, бач, як, бач. Ой-йой-йой-йой. Галочка, я не заслуговую на тебе. Ти це бачиш? Ти це бачиш. Ти маєш це зрозуміти і ти це розумієш.

 

ГАЛЯ

Вітя, заспокойся. Я ж тобі нічого не кажу, все нормально. І ти нормальний… хароший.

 

ВІТЯ

Справді? Справді, Галочка? Ти справді так думаєш? В тебе таке серце, Галочка. Я… Я завжди тішився від твого серця. Ти маєш осердитися тепер, а ти не сердишся. Це багато для мене… це все, це для мене стільки значить. Ти ж не сердишся на мене, Галочка?  

 

ГАЛЯ

Вітя, Віть, ну, звичайно, ні. Все вже, дивись, нормально ж, Вітюш. Сидимо, кава така, піроженки. Не хвилюйся, Вітюшка. І я не буду. Мені тутечки і більше подобається – по-домашньому так, тихо, людей нема.

 

ВІТЯ

Галочка. Але ж, ти бачила, як там, Галочка? Там просто… Може, в театр, Галочка? Ти ж хотіла в буфет?

 

ГАЛЯ

Вітя, давай вже тут, нормально.

 

ВІТЯ

Ой, Віктор, Віктор. Такий шанс, стільки планів. Ну от весь час так, Галочка, уяви тільки. Весь час. Ой, Віктор. Може, вина, Галочка? Давай вина, з тобою? На брудершафт можна.  

 

ГАЛЯ

Ти ж за кермом, Вітя.

 

ВІТЯ

Точно, Галочка. Зовсім, щось. Ну, але ж, якось…  Завжди так. Немає уваги. Галочка, вилючно заспокоїтися, щоб.

(відсторонено)

Ти знаєш,  Галочка, знаєш, не так, це, не так уявляв. Я собі це зовсім інакше уявляв. Зовсім. Там так було, знаєш, інакше, велично так. Віктор. Все як… Завжди. Потрібно вина.  

(барменші)

Дівчинко! Дівчинко, два вина… бокали нам, два, будь ласка.

 

БАРМЕНША (З/К)

У нас самообслуговування – підходьте, платіть і - будь ласка. Яке вам там вино?

 

ВІТЯ

Галочка, яке ти нам вино?

 

ГАЛЯ

Ой, Вітя, я з тобою... Давай, біле. 

 

Звучить смішок барменші. Вітя встає, йде від столу. Галя дістає телефон й дивиться на нього, щось набирає. До столу з двома коньячними бокалами з червонним вином повертається Вітя. Галя ховає телефон до сумочки. Вітя дає їй бокал

 

ВІТЯ

Білого немає, Галочка. Тільки, кажуть, - дівчинка каже, - червоне. Ну червоне ж теж… корисне, пишуть.

   

Галя пригубляє, відставляє бокал й дивиться, як Вітя випиває половину, а потім і до дна. Галя знову бере вино, й робить ще декілька ковтків, морщиться від кислого. Вітя  посміхається, дивлячись на Галю. 

 

ВІТЯ

На брудершафт збирались, Галочка.

 

Вітя підіймає пустий бокал. 

 

ВІТЯ

А що ж, як я все випив. Віктор, Віктор. Ще візьму, Галочка. Треба ж, якщо домовилися, брудершафт. Для підрядних організацій договор дороже дєнєг.

 

Вітя знову йде до бару, Галя одними губами каже «бля», видихає через стиснені зуби і посміхається в сторону чоловіка.

 

 

ІНТ. КВАРТИРА ЗОЇ – КОРИДОР - ВЕЧІР

 

В освітленому коридорі нікого немає. Як і на кухні, де теж горить світло. Звучить дверний дзвінок.

 

АЛЛОЧКА (З/К)

Тьотя Зоя, це мама! Тьоть Зоя!

 

 ЗОЯ (З/К)

Думаєш? Зараз подивимося.

 

До дверей підходять, тримаючись за руки, Аллочка та Зоя. Дзвінок звучить ще раз. Зоя відчиняє двері. На порозі стоїть Галя.

 

ЗОЯ

Алка, та це ж твоя мамас!

 

Дещо стурбова Галя натягнуто посміхається, входить до квартири, й одразу ж присідає перед Аллочкою, обіймає її, цілує. Аллочка відповідає матері обіймами.  

 

ЗОЯ

Оце скучила. Ну що там, Галка, як?

 

АЛЛОЧКА

Ма, а де ти була?

 

ЗОЯ

Алка, я ж тобі казала, мама по роботі їздила.

 

ГАЛЯ

(Зої)

Не питай, краще.

(Аллочці)

Ну, давай, пусти, Алла.

 

Галя йде до ванної кімнати.

 

ЗОЯ

Що, провал? Їсти будеш?

 

ГАЛЯ(З/К)

Буду, така голодна.

 

ЗОЯ

Я, чогось, так і думала.

 

Зоя йде на кухню.   

 

АЛЛОЧКА

Мамас, а ми стільки разного морожка з'їли, ващє. І вати. І вафлі такі класні. А потом ще лазялки. Супер, просто. Мамас, виходь, давай.

 

Галя виходить з ванної кімнати.

 

АЛЛОЧКА

Мамас, дивися! Тьотя Зоя подарила.

 

Аллочка показує великий планшет. Галя дивиться на планшет, торкається його, але в руки не бере.

 

ГАЛЯ

Зой, ну нашо. Такий дорогий подарунок.

(Аллочці)

Ти подякувала?

 

ЗОЯ (З/К)

Перестань. Іди, їж.

 

АЛЛОЧКА

Звичайно, мамас. За кого ти мене принімаєш?.

 

 

Галя, а за нею й Аллочка йдуть на кухню.

 

АЛЛОЧКА (З/К)

І браслєти. І ще футболки, дивись, мамас, і ще там багато, носочки. Рєзінок ціла коробка.

 

 

ІНТ. КВАРТИРА ЗОЇ – КУХНЯ - ВЕЧІР

 

Галя сідає за стіл, на якому декілька тарілок та мисок зі стравами. Зоя ставить перед Галею чисту тарілку і столовий прибор. Аллочка сідає Галі на руки.

 

ГАЛЯ

Стільки подарків, Зоя. Таке все гарне. Спасіба тобі. Алла, дай я поїм.

 

Аллочка не реагує.

 

ЗОЯ

Немає за що. Дитині потрібно.

 

АЛЛОЧКА

Дитині потрібно. Зрозуміла?

 

ГАЛЯ

Зрозуміла. Ну, встань, я голодна.

 

Зоя показує очима, що Аллочці потрібно встати. Дівчинка встає.

 

ЗОЯ

Алка, піди, на планшеті пограйся – нам з мамою потрібно серйозно посудачити.

 

 АЛЛОЧКА

Тьоть Зоя, я ж тоже серйозна і хочу судачити.

 

ЗОЯ

Алка, без розмов.

 

АЛЛОЧКА

Ну, ладно. Я пока нові ігри скачаю.  

 

Дивлячись в планшет, Аллочка виходить, Зоя зачиняє двері, сідає біля Галі, яка з апетитом їсть.

 

ЗОЯ

І що, і що?

 

ГАЛЯ

А ти не їсиш? Зойка, шось не хочу я навіть говорити про це.

 

ЗОЯ

Давай.

 

Галя невпевнено посміхається.   

 

ГАЛЯ

Смішно просто. Він такий став, якийсь… нєрвний.

 

ЗОЯ

Вони всі такі в цьому віці.

 

ГАЛЯ

І весь час себе по імені називає – Віктор, Віктор.

 

 ЗОЯ

Може, він хворий, Галь? Кидався на тебе?

 

ГАЛЯ

Та нє, не настільки.

 

ЗОЯ

То, розказуй.

 

ГАЛЯ

Ну шо, ромашки подарив, Вонючі такі. В кафе сходили, Потім, машина в нього не заводилася, штовхала.

 

 Зоя сміється.    

 

ЗОЯ

То це квест, прям. А ти кажеш. В нього були?

 

ГАЛЯ

Нє, ти шо? Я ж не…

 

ЗОЯ

Але ж, і не… М-да, такі собі пригоди, Галка. Вино будеш?

 

Зоя відчиняє шкафчик і дістає бокали.

  

ГАЛЯ

Я з ним пила. Зойка, а ти - не часто?

 

Зоя дивиться на сестру, чесе носа і ховає бокали назад.

 

ЗОЯ

Та так, для настрою, щось.

 

 

ІНТ. КВАРТИРА ЗОЇ – ВІТАЛЬНЯ - РАНОК

 

У великій, претензійно обставленій кімнаті в кріслі, листаючи журнал, сидить Галя. Аллочка лежить поряд на дивані й грається в планшеті. Працює телевізор.

 

ТЕЛЕДИКТОР (З/К)

Якщо ви самець богомола, дуже легко залишитися без голови. У деяких з видів богомолів, одразу після початку спарювання, самка відкушує самцю голову.  

 

Аллочка повертається в сторону телевізора.

 

АЛЛОЧКА

Мамас, а добре, що ти папі голову не відкусила.

 

ГАЛЯ

Думай, шо ти говориш. Я ж не комаха якась. Алла, і ти ж його не дивишся. Нашо воно робить?

 

АЛЛОЧКА

Мамас, це ж про природу? Ти ж сама казала, що про природу полєзне.

 

ТЕЛЕДИКТОРА (З/К)

Самка богомола здатна відкласти до чотирьохсот яєць. Справа зроблена. Тепер можна доїсти свого незадачливого партнера.

 

АЛЛОЧКА

Мамас, а ти папі звонила?

 

Галя не відповідає.

 

АЛЛОЧКА

Мамас! Папі звонила?! Я ж тобі казала, він просив.

 

ГАЛЯ

Чо ти кричиш? Йому треба, то хай дзвоне.

 

АЛЛОЧКА

Папа каже, шо він дзвоне, а ти трубку не береш. Чо ти не береш трубку?

 

ГАЛЯ

Бо так хочу. Де пульт? Виключи цю єрунду чи переключи на шось нормальне.

 

Звучить сигнал визову на Галиному телефоні, що лежить на журнальному столику поряд.

 

АЛЛОЧКА

Це папа?

 

Аллочка встає й тягнеться до телефону матері. Галя бере слухавку.

 

ГАЛЯ

Який ще папа? Успокойся. Це тьотя Зоя. Ясно?

(в трубку)

Алло, привіт.

 

Аллочка повертається до планшету. Галя йде з кімнати.

 

ТЕЛЕДИКТОР (З/К)

Є й більш делікатні відносини пар у комах - шлюбна прогулянка самки й самця терміта. Вусиками самець, не відриваючись, торкається черевця самки. І так декілька годин. Залишається знайти підходяще житло. 

 

Аллочка дивиться на екран телевізора, де комаха невідв'язно слідує за іншою комахою.

 

 

ІНТ. КВАРТИРА ВІТІ – КОРИДОР - ДЕНЬ

 

Давно не ремонтована радянська квартира – старі, брудні навколо вимикачів, шпалери, набита поверх стін електропроводка, давно не лакований і де-інде здутий паркет, розтріскана дерматинова обивка вхідних дверей. Але при цьому чисто і акуратно.

 

ВІТЯ (З/К)

Галочка, тільки, тільки, тільки не лякайся.Де ж вони?.. Ага. Я розумію, що ти звикла до іншого – до краси, до величного. Але ж… Галочка, прошу тебе, вибач? Вибачиш? Вибач.

 

Звучить  один, а потім і інший дверний замок, що відчиняються.

 

ГАЛЯ (З/К)

(сміючись)

Вітя, заспокойся. Я в гуртожитку жила, і…

 

Двері відчиняються. На порогзі стоїть Вітя, притримує двері, пропускаючи вперед Галю з великим букетом дзвіночків. Галя входить й оглядає квартиру. За нею входить і одразу ж озирається на під'їзд Вітя, зачиняє двері, прокашлюється.

 

ВІТЯ

Вибач, Галочка. Проходь, проходь. Тільки не роззувайся, тільки не роззувайся, ні в якому разі. Я тебе попередив. Бач, по-холостяцьки – скромно, чисто, акуратно. Все, все, все. Зовсім, зовсім все просто. Що ти, як, Галочка? Ні, ні, Галочка? Ой, Віктор.

 

Галя вказує на кімнату.

 

ГАЛЯ

Можна?

 

Вітя запрошує своєрідним жестом. Галя заходить до кімнати. Вітя зупиняється, дивиться на Галю, потім на скло дверей скрізь яке просвічується її силует.   

 

ВІТЯ

Так, так, так. Галочка, відчувай себе господинею.

 

Галя стає в дверях, оправляє кофту на поясі.

 

ГАЛЯ

Дякую, Вітя, в тебе добре.

 

ВІТЯ

Правда? Це ж правда, Галочка? Ну, що ж, Галочка. Галочка... Г-м-м… Я стільки маю тобі… сказати, Галочка. Фу-ух. Страшно. Будеш шампанське, Галочка?

В мене таке шампанське. «Фрешене», іспанське.

 

Вітя швидко, протиснувшись між Галею і дверною коробкою, проходить в кімнату. Галя видихає.

 

ГАЛЯ

Ні, Віть, не треба. Я, все таки, мабуть, піду. Невдобно.

 

 

ІНТ. КВАРТИРА ВІТІ – ВІТАЛЬНЯ - ДЕНЬ

 

Обставлена старими, але акуратними меблями кімната. На стінах висять старовинний годиннник і багато акварелей з вилинялими паспарту в таких же, побляклих, рамках. Галя сидить на старенькому дивані. Вітя стоїть на колінах перед нею й цілує їй руки. Перед ними столик на трьох ніжках, на якому букет дзвіночків у вазі, пляшка шампанського, два старих, зеленого скла фужери, коробка цукерок. Галя дивиться на Вітю. Однією рукою вона гладить голову чоловіка, а іншою прикриває нижню частину свого лиця, злешка хитаючи головою.  

 

ВИТЯ

Галочка, ти знаєш, як я тебе кохаю. Як я тебе кохаю, Галиночка. Я тобі вже це казав. М-м-м. Віктор, зберися, Віктор. Казав, казав, казав. Але, так хочеться чогось більшого, якоїсь… якоїсь… Віктор, як це висловити? Записувати потрібно. Постійного такого. Знаєш, Галочка? Знаєш, таке?.. Впевненості. Впевненості, Галочка, впевненості. Це слово!

 

Хлопнули вхідні двері. Вітя злякано і швидко встає. Галя, не ворушачись, з прикритим уже двома долонями ротом великими очима дивиться на двері, потім – на Вітю.

 

ГАЛЯ

(пошепки)

Хто це? Ти жонатий?! Вітя! Шо ми робим?!

 

Вітя видихає. Відкриваються двері до кімнати. На порозі стоїть літня, гарно одягнена жінка – МАТИ ВІТІ (65). Вона посміхається, швидким поглядом дивиться на Галю, оглядає кімнату.

 

МАТИ ВІТІ

Добрий день. Гуляєте? А чому ж дома? На вулиці так гарно, Вітюша.

 

ГАЛЯ

Добрий день. Галя. Вітя, я піду.

 

Галя встає.

 

МАТИ ВІТІ

Чому? Залишайтеся, відпочивайте. Я не заважатиму. Вітюша, можна тебе? На секунду. І ти мав би нас представити.

 

Галя сідає і знову встає.

 

ВІТЯ

Мама, це Галочка. Галина. Балага. Ну, Вербицька, Вербицька, тобто. Вона…

(вказує рукою)

Мама. Галочка. Віктор.

 

Вітя хапає зі столика майже повний бокал й залпом випиває його. 

 

МАТИ ВІТІ

Уже п'єш. А я так і знала, Вітюша.

 

Мати посміхається, й залишає кімнату. Вітя йде за нею.

 

ВІТЯ (З/К)

Ну, трохи випив. Може… може людина випити шампанскього в сорок років?

 

МАТИ ВІТІ (З/К)

Не приписуй – тобі тридцять шість. А їй – сорок..

 

ВІТЯ (З/К)

Мама! От я п'ю і ще буду пити! І що, і що, і що-о ти зробиш?!

 

Галя сидить зніяковіла.

 

МАТИ ВІТІ (З/К)

Віктор, не скандаль, будь ласка. Не скандаль. Ти ж знаєш, що я не люблю. І ти маєш знати, що мені не хотілося, щоб ти пив.

 

ВІТЯ (З/К)

Ну, це ж шампанське! Що за життя?!

 

МАТИ ВІТІ (З/К)

Вітюша, будь ласка. І чому ви тут? Ти ж казав ресторан, я погодилася.

 

ВІТЯ (З/К)

Чому? Мама!

 

Вітя повертається до кімнати.

 

МАТИ ВІТІ(З/К)

(наказово)

Вітюша!

 

ГАЛЯ

Віть, я піду. Невдобно.

 

ВІТЯ (З/К)

Галочка, ні, Галочка, ні. Це ні, це - мама. Моя мама. Посидь. Добре, Галочка? Мама. Посидь. Я зараз, я зараз, Галочка… Дуже. Віктор! Віктор, Віктор, Віктор. Я зараз.

(ниє)

Ой, Віктор, Віктор. Що буде?

 

Вітя йде з кімнати, в яку тут же заглядає усміхнена мати Віті.

 

МАТИ ВІТІ

А ми з вами ще подивимося, Валя.

 

Мати знову посміхається. Галя злякано посміхається у відповідь. Літня жінка йде з кімнати. Галя бере свою сумку й підходить до дверей, прислухається.

 

МАТИ ВІТІ (З/К)

Ти не казав, що це вдень буде, ці зустрічі. І мене більше турбує, чому ти не на роботі?

 

 

ІНТ. КВАРТИРА ВІТІ – КУХНЯ - ДЕНЬ

 

Примітивна радянська кухонька – фарбовані панелі, квадратна сталева мийка на вмонтованих в стіну трубах, тумба, заставлена майже повністю старим кухонним мотлохом, навісні полиці з тарілками, приправами і книгами, старюща двокомфорна газова плита, стіл, вкритий кольоровою плівкою,  табурети, «горбатий» холодильник. Мати, повна достоїнства, стоїть посеред приміщення, в той час як Вітя, вставши на табурет, щось шукає на полиці з приправами і книгами.  

 

МАТИ ВІТІ

Вітя злізь, ти впадеш.

 

ВІТЯ

Я на роботі. Ти ж знаєш, в мене така робота. Ти не знаєш? Ти ж знаєш, мама.

 

МАТИ ВІТІ

Вітюша, ти такий грубіян став. Не груби. Ти ж знаеш, в мене серце. Вітя, і ти бачиш, хто вона?

 

ВІТЯ

Вона?! Вона?! Навіщо ти прийшла, мама? Я ж казав: ми разом навчалися. Навчалися, в університеті. Разом. Я закінчив педагогічний університет. Я дипломований педагог. Я не розумію: чому, чому, чому, чому?..

 

МАТИ ВІТІ (З/К)

Вітюша, ти себе руйнуєш. Заспокойся. Віктор, я тебе благаю, заспокойся. Давай, вдих, видих. Глибоко: вдих, видих.

 

Вітя голосно вдихає і видихає. До дихальної гімнастики приєднується і мати.

 

 

ІНТ. КВАРТИРА ВІТІ – КОРИДОР - ДЕНЬ

 

Галя давиться сміхом, одночасно намагаючись відкрити вхідний замок – один з чотирьох.

 

МАТИ ВІТІ (З/К)

Я спокійна. Я знаю, що мій син не дасть себе окрутити. Глибоко – вдих, видих.

 

Галя, прикривги рот рукою, тихо сміється.

 

ВІТЯ (З/К)

Мама, ну це, в кінці кінців, смішно.

 

МАТИ ВІТІ (З/К)

Смішно? Я не бачу нікого, хто б тут сміявся. Хіба що, вона.

 

Галя злякано серйознішає.

 

ВІТЯ (З/К)

Мама, я тобі цього… Галочка!

 

Чути гучні кроки. Галя відходить від дверей. Вітя стрімко виходить в коридор.

 

ГАЛЯ

Віктор, я піду.

 

Вітя підходить до Галі, стає на коліна, цілує їй руки. Галя намагається його підняти.

 

ГАЛЯ

(шепоче)

Вітя, встань!

 

Чоловік слухняно, схиливши голову, встає.

 

МАТИ ВІТІ (З/К)

Вітюша, я лише прийшла прибратися. Ти ж знаєш, що я приходжу прибиратися. В тебе завжди так брудно.

 

Мати Віті виходить в коридор, посміхається.

 

МАТИ ВІТІ

Звеш гостей, а в самого… Вже йдете, Валюша? Заходьте до нас, не забувайте.

 

ГАЛЯ

Дякую. На все добре. Як тут у вас відкривається?

 

Галя береться за замок.

 

ВІТЯ

Давай, я, Галочка. Вибач, вибач, вибач. Бачиш, тут, немає нічого. Нічого! Свободи, немає. Немає. Тут нічого немає. Це каземати. Мої каземати!

 

Вітя нервово відчиняє двері, випускає Галю.

 

 

ІНТ. ПІД'ЇЗД – ДЕНЬ

 

Галя йде площадкою до сходів. В дверях власної квартири стоїть Вітя.

 

ВІТЯ

Я зателефоную, Галочка. Добре, дозволиш, Галочка?

 

Галя посміхається, киває.

 

ГАЛЯ

Добре.

 

ВІТЯ

Дякую, Галочка, дякую! Твоє серце, твоє дорогоцінне серце.

 

МАТИ ВІТІ (З/К)

Вітюша!

 

ВІТЯ

Ой, Віктор.

р.

 

Вітя повільно, трагічно зачиняє двері. Галя спускається сходами, кашляючи не то сміхом, не то сльозами. Двері Вітіної квартири знову відчиняються і на порозі з'являється його мати. Вона фальшиво-доброзичливо усміхнена. Галя дивиться на неї.

 

МАТИ ВІТІ

Прощавайте, Галіна.

 

ГАЛЯ

Прощавайте.

 

Стара жінка киває, усміхається ще ширше і зачиняє двері. Галя прикриває долонею рота.

 

ГАЛЯ

Шо я роблю?

 

 

ІНТ. КВАРТИРА ЗОЇ – КУХНЯ - ДЕНЬ

 

Галя щось смажить на кухні, підливає до пательні олію. Дзвонить її мобільний. Вона дивиться на екран телефону, міняється обличчям. Телефонує Вітя.

 

ГАЛЯ

Надоїв.

 

Галя ставить пляшку з олією, якийсь час дивиться на телефон, витирає руки й бере слухавку. Потім оглядається на зачинені двері кухні.

 

ГАЛЯ

(в трубку)

Да, Вітюша… Привіт, привіт… Все нормально, все нормально, Вітюша. Ти щось хотів? А то я за…

 

Відчиняються двері і до кухні зазирає Аллочка. Галя стоїть до дверей спиною і, певно, не бачить доньку.

 

АЛЛОЧКА

Мамас! А нашо ти мою футболку постірала?!

 

ГАЛЯ

(в трубку)

Я передзвоню.

(Аллочці)

Шо? Я нічо не робила.

 

АЛЛОЧКА

Тьотя Зоя, навєрно. Я їсти хочу.

 

ГАЛЯ

Чекай, скоро буде.

 

АЛЛОЧКА

Ага, а сама їсиш. Аж об'їлась.

 

Галя втирає рота.

 

ГАЛЯ

Де?

 

АЛЛОЧКА

Ага, брехло.

 

Дзвонить телефон Галі.

 

ГАЛЯ

Ладно, візьми канфєту. І йди туди, поки - тут запах, провоняєшся.

 

Аллочка бере три цукерки, встигає подивитися на телефон матері, йде з кухні.

 

ГАЛЯ

Майже готове, скоро будем їсти.

 

Галя зачиняє двері, бере трубку.

 

 ГАЛЯ

(в трубку)

Вітюш, шо ти?.. Все нормально, все нормально. Мен… Мені просто… Ага. А ти чого так тяжко дихаєш?.. Дома, в сестри. А шо?.. Зої? Вербицька, вона не міняла. А чого ти питаєш?.. Да? Ну, добре. Пока. 

 

Галя незадоволено дивиться на телефон. За скляними дверима кухні видно обриси Аллочки, яка, певно, підслуховує. Дитина йде. Галя перевіряє лопаткою готовність, вимикає на панелі конфорку, сідає на стілець, зітхає. Знову дзвонить її мобільний.

 

ГАЛЯ

Та скільки можна, Вітя?

 

Галя встає, дивиться на телефон і, після невеликої паузи, бере слухавку. 

 

ГАЛЯ

(в трубку)

Згадав, нарешті?..

(гмикає)

Я?!.. Чого це мені не брати трубку. Дзвони, та й буду брати... А шо, ти ревнуєш?.. Скажу, розведені. Шо, хіба, не так?… Я-то, Пашенька, в сестри, а, от, може це ти мені розкажеш, де ти, га?.. Нє, нє, ти розкажи.

(в сторону)

Паша! Паша! Нє, щось нема тебе тут, не бачу. А-а! То ти ж на юбілєй клубу свого дурного остався. Шкапів своїй порадувати… Да, я… Да, бо довів мене. І ще і я винна?.. Спеціально, звичайно спеціально – щоб остатися віршиками мірятись… Нє, це тобі ті старушенції важливіші за рідних!.. Все, не чіпай мене! І остав нас в покої вже!

(відставляє телефон)

Казьол.

 

Галя швидко йде з кухні. Під скляною кришкой пательні щось булькає.

 

ГАЛЯ (З/К)

Алла! Йди сюди, будь ласка!

(стукіт в двері)

Олєжка, скоро їсти будемо. Алла, ти де?! Це така ти?

 

 

ІНТ. КВАРТИРА ЗОЇ – КУХНЯ – ДЕНЬ

 

Аллочка і Лєжик сидять за столом, їдять. Галя миє посуд. Перед Аллочкою повна тарілка. Лєжик допиває сік,  відносить посуд до мийки. 

 

ЛЄЖИК

Дякую, дуже смачно. Ніколи такого смачного не їв.

 

ГАЛЯ

Ну, в тебе мама теж смачно готує. Будь ласка. А що, солодке не будеш?

 

ЛЄЖИК

Пізніше, дякую.

 

Лєжик виходить з кухні.

 

ГАЛЯ

(Аллочці)

Так, ти будеш їсти? Давай, швидко. Нерви мені мотаєш.

 

АЛЛОЧКА

Це ти мені мотаєш.

 

ГАЛЯ

Поговори ше. Їж, давай, а то сама будеш мити. І, шоб ти йому більше нічого не розказувала, а то понапридумувала вже.

 

Аллочка ковиряється в тарілці. Дзвонять у двері.

 

 ГАЛЯ

Олєжка! Ти не відчиниш?!

 

Галя дивиться на Аллочку.

 

 ГАЛЯ

Не їси, то давай сюди!

 

ЛЄЖИК (З/К)

Кого?.. Тьотя Галя, це вас, мабуть!

 

Аллочка швидко вибігає в коридор.

 

ГАЛЯ

Іду! Хто там?

 

Галя йде з кухні.

 

ГАЛЯ (З/К)

Алла! Ти здурів!

 

 

ІНТ. ПІД'ЇЗД - ДЕНЬ

 

Злякана Галя швидко виходить з Зоїної квартири, зачиняє за собою двері. Перед нею з великим букетом рожевих троянд стоїть Вітя. На ньому блискучий костюм зі сріблястою сорочкою, волосся ретельно зачесане.

 

ГАЛЯ

(пошепки)

Що ти тут робиш, Вітя?!

 

Вітя посміхається, спохвачується, протягує Галі букет.

 

ВІТЯ

Я, Галочка, ось, прийшов.

 

Галя опускає руки Віті разом з букетом.

 

ГАЛЯ

(пошепки)

Вітя!

 

ВІТЯ

Галочка!

 

ГАЛЯ

(пошепки)

Тихіше! Як ти мене знайшов, Вітя? Нашо ти тут?

 

ВІТЯ

Я не можу без тебе, Галочка. Не можу. Якось. Галочка, я…

 

Вітя дістає з внутрішньої кишені піджака папірець, розкладає його, з іншого дістає яскраву оксамитову коробочку, збирається читати з папірця.

 

ГАЛЯ

(пошепки)

Ні, Вітя! Стоп! Який жах! Шо робиться? Ти не те, Вітя! Ти зовсім не те робиш! В мене сім'я!

 

ВІТЯ

Але ж, ти розлучена, Галочка.

 

 

ІНТ. КВАРТИРА ЗОЇ – КАБІНЕТ - ДЕНЬ

 

Аллочка стоїть на колінах, спершись на спинку великого шкіряного крісла. Вона плаче, дивлячись у вікно й одночасно граючись листком вазона. На порозі кімнати з'являється Лєжик. Він дивиться на Аллочку, чухає за вухом.

 

ЛЄЖИК

Чого ти плачеш?

 

АЛЛОЧКА

Отстань!

 

Аллочка не повертається, але перестає плакати, лише все ще шморгаючи носом. Лєжик сідає в сусіднє крісло.

 

ЛЕЖИК

Це коханець твоєї мамки? Ну, цей мужик.

 

Аллочка рве листок з вазону. 

 

АЛЛОЧКА

Хто?

 

ЛЄЖИК

Ну, коханець, - з ким вона сексом займається, коли твій тато не знає.

 

Аллочка з цікавістю повертається до Лєжика, витирає очі, хмикає.

 

АЛЛОЧКА

А ти вже цілувався?

 

ЛЄЖИК

Я? Багато разів. А ти?

 

АЛЛОЧКА

Тоже.

 

ЛЄЖИК

Ти не зважай. У нас те ж саме – у мами також коханець є. А мені, якось...

 

АЛЛОЧКА

У тьоть Зої є мужик, шоб сексом заніматися?!

 

Лєжик знизує плечима. Аллочка хмикає, сідає в крісло.

 

ЛЕЖИК

Я тому й не збираюсь одружуватися. На компі пограти хочеш?

 

АЛЛОЧКА

За рульом? Ауф. Канєшно.

 

 

ІНТ. СХОДОВА КЛІТКА КВАРТИРИ ЗОЇ - ДЕНЬ

 

Вітя знову підіймає букет. Галя різко опускає його руку.

 

ГАЛЯ

(пошепки)

Добре? А зараз іди, будь ласка, Вітя, йди. Я тебе прошу.

 

ВІТЯ

Галочка, але ж я так довго збирався тобі це сказати. Написав.

 

 Вітя показує папірець.

 

ГАЛЯ

Вітя! Ну, шо ж таке?..

 (пошепки)

Я тебе прошу, давай, так, як я тобі сказала. Да? Потім, там, в тебе. Завтра. Добре, Вітюш? Тільки йди.

 

ВІТЯ

Ти правда прийдеш, Галочка? Ти не… Ти не образилася тоді. Я боявся, що ти образилася, мама моя?

 

ГАЛЯ

Все нормально, Віть. Йди, йди.

 

Галя береться за ручку дверей. Вітя стає на коліна, обіймає ноги Галі.

 

ВІТЯ

Так вийшло, я розкаююсь.

 

Галя прикладає до лиця долоні.

 

ГАЛЯ

Блін, Вітя.

(гуде)

Я ображусь. Йди. Завтра, все. Все завтра. І квітки забери.

 

Галя йде к вартиру, зачиняє двері. Вітя встає на коліна перед зачиненими дверима, цілує їх, поправляє волосся.

 

ВІТЯ

Як ти захочеш, Галочка, як ти захочеш. Я впевнений, тепер я впевнений. Віктор, браво. Браво, браво, браво, Віктор.

 

Вітя якийсь час дивиться на двері, підіймає і нюхає букет, блаженно посміхається, потім встає, підіймає руку до кнопки дверного дзвінка, але, не натсинувши кнопки, опускає руку.

 

 ВІТЯ

Сила волі, використовуємо силу волі. Вдих, видих..

 

Радісний Вітя, голосно вдихаючи і видихаючи, йде до ліфту.

 

 

ІНТ. КВАРТИРА ЗОЇ – ПЕРЕДПОКІЙ - ВЕЧІР

 

Відчиняються двері квартири, входять Зоя та Юра. У Зої в руці пакет з супермаркету, у Юри - рюкзак.

 

ЮРА

Що, немає їх?

 

ЗОЯ

Не знаю. Є хто дома?! Ей, наро-од! Галя! Гуляють. Голодний? Щось приготувати?

 

Зоя з пакетом йде на кухню.

 

ЮРА

Ні, дякую, в поїзді перекусив. Спати піду, втомився. Дванадцять об’єктів за день.

 

 

ІНТ. КВАРТИРА ЗОЇ - ВЕЧІР

 

Зоя ставить пакет з покупками на тумбу кухонного гарнітуру. Вона посміхається.  

 

ЗОЯ

Ясно, відпочивай.

 

Жінка дістає з пакету пляшку молока, дивиться на дату на кришці, п'є з пляшки.

 

ГАЛЯ (З/К)

Привіт, ти вже дома.

 

ЮРА (З/К)

Привіт. Ну, як відпочивається?

 

Зоя підходить до дверей кухні, прислухається, п'є молоко.

 

ГАЛЯ (З/К)

Нормально. Зої ще нема?

 

ЗОЯ

Я є, привіт, сестра.

 

ЮРА (З/К)

На кухні. Добре, я спати.

 

Зоя продовжує пити, обливається, змахує краплі з одягу, нервово шепоче. Галя заходить на кухню.

 

ГАЛЯ

Привіт. Ви давно прийшли?

 

ЗОЯ

Тільки що. Будеш?

 

ГАЛЯ

Буду. Так заснула. Журнал читала, вирубилася.

 

Зоя бере склянку й наливає сестрі молоко з тієї ж пляшки, сама продовжу пити, як і пила. Галя бере склянку, дивиться на сестру.

 

ГАЛЯ

Нормально все?

 

ЗОЯ

Нормально, а чого не нормально. Як хазяйка готелю живу: мужик приїхав, пішов в номер спати, проснувся – поїхав. По-моєму, мені це вже починає набридати. Не знаю.

 

Зоя йде до вікна, відчиняє його навстіж, сідає на підвіконня, закурює електронну сигарету, п’є молоко з пляшки. Галя сміється.

 

ЗОЯ

Чого ти ржеш? Я тут страждаю, сім’я, блін, не пойми шо, а вона либиться.

 

ГАЛЯ

Зой, вибач. Просто… Ти б знала, шо тут сьогодні було. Я чуть не здуріла. І смішно, і просто - капєц.

 

ЗОЯ

Що, Лєжик знов?!

 

ГАЛЯ

Та остав ти малого в покої. Він в тебе золота дитина. З Аллою десь пішли гуляти. Вітя приходив.

 

ЗОЯ

Який ще Вітя?

 

Зоя не розуміє, відпиває молоко.  

 

ГАЛЯ

Ну цей, мій, шо квітки дарить. Сюди приходив.

 

Зоя пирскає молоком,   

 

ЗОЯ

Сюди? Що, правда? Ти що, сестра, вобщє вже? Ну ти темп взяла.

(сміється)

Нє, все нормально, користуйся. Просто, я дивуюсь трохи, Галь. То, такий ангєлочок, а це як пішла, як пішла, спринтер, прям.  

 

ГАЛЯ

Та ну, Зой, ладно. Я ж нічого, він сам.

 

ЗОЯ

Звичайно, сам.  Ой, Галка, ти…

 

 Галя посміхається.

 

 

НАТ. МІСЬКИЙ ПАРК - ВЕЧІР

 

Сутінки. По замощеному тротуару парку на електросамокаті їде Аллочка. Навколо неї на велосипеді кружляє Лєжик. Вмикаються ліхтарі.

 

 

ІНТ. КВАРТИРА ВІТІ – КІМНАТА - РАНОК

 

За відкритим вікном шумить місто.

 

ВІТЯ (З/К)

Галочка, ти ковбаску яку будеш - докторську чи копчену? В мене й та, й та є, Галочка. Я готувався. 

 

Галя, прикриваючись простирадлом, встає з розкладеного дивану, підіймає з підлоги бюстгальтер, одягає, застебнувши його спереду і розвертаючи навколо себе.

 

ГАЛЯ

Я не буду, Вітюш. Ти сам їж. Де вони?

 

Галя щось шукає в постілі, зазирає під диван, потім оглядає кімнату.

 

ВІТЯ (З/К)

Так, значить і з тою, і з тою ковбаскою, Галочка. Потрібно сили відновити.

 

Галя в пошуках перетрушує постіль.

 

ГАЛЯ

Я не буду, Віть! Собі роби, я піду! Батьки мають приїхати. Ти не бачив мої?!.. А, ось.

 

Жінка знаходить трусики, одягає їх під простирадлом.

До кімнати входить атлетичний, підкачаний Вітя. Його вигляд всують дурнуваті, майже по щиколотку, шорти з безліччю карманів.

 

ВІТЯ

Зараз, Галочка, зараз -  хлібчик підсушиться. Що ти питала, Галочка, що? Галочка, ти така гарна. А я такий щасливий. Ти гарна, а я – щасливий.

 

Вітя підходить до дивану, сідає біля Галі й цілує її в оголене плече. Галя відсторонюється.

 

ГАЛЯ

Я щось змерзла, Вітюш. Закрий вікно. Да?

 

Вітя йде до вікна, та коли розвертається, Галя стоїть вже повністю одягена. Вітя сплескує перед грудьми в долоні.

 

ВІТЯ

Яка ти чудова, ГалочкаЙ Ой, вибач, вибач, вибач. Підемо на кухню чи я сюди принесу?

 

Галя мотає головою і злегка махає руками.

 

ГАЛЯ

Вітя, Віть, Вітюша, ні, все, я піду. Мені ж батьків ще зустрічати. Добре? Добре, Вітюш? Піду.

 

Галя йде до дверей.

 

ВІТЯ

Галочка, але ж тобі, тобі ж, потрібно сили відновити.

 

ГАЛЯ

Нє, Віть, піду.

 

ВІТЯ

Так?.. Я… Ех, Віктор!

 

 

Вітя виглядає так, наче він зрозумів щось життєво важливе.

 

ГАЛЯ

Вітя, нє! Все нормально. Все було нормально, Вітюша.

 

ВІТЯ

Нормально було, правда? Галинка… Ну, те, ти ж сама так захотіла, Галочка. Я не…

 

Галя дещо зніяковіло посміхається.

 

ГАЛЯ

Вітюш, ну... да, піду. Піду, Вітюш.

 

ВІТЯ

Галочка, я такий щасливий. Віктор щасливий.

 

 

Вітя різко підбігає, підвхачує Галю за стегна і, тримаючи її, робить декілька обертів. Галя шокована.

 

ГАЛЯ

Я боюсь висоти!

 

Вітя ставить її, весело видихає, потім розуміє, що зробив щось не те, падає перед нею на коліна, цілує руки. Галя

якусь мить стоїть, не рухаючись, потім, мало не плачачи, похллопує Вітю по спині.

 

 

НАТ. ПАРК - ДЕНЬ

 

Галя сидить на лавці, розглядає людей – одиноких, пари, поспішаючих та неквапливо прогулюючихся. Біля неї на лавці лежить великий букет з білих троянд. Пара стареньких повільно йде доріжкою парку й про щось розмовляє. Галя дивиться на них. Ось йде молода пара – військовий та його супутниця. Вони тримаються за руки. Військовий з рюкзаком, на його грудях медалі. Його дівчина виглядає щасливою. Чоловік посміхається, але, все ж, дещо стурбований. Галя дивиться на молоду пару, посміхається. Військовий і його супутниця проходять поруч. Дівчина притискається головою до плеча чоловіка. Галя дивиться їм услід, встає та йде. Букет троянд залишається на лавці. Через мить Галя повертається, забирає букет і разом з ним, прискоривши крок і, навіть, збиваючись на біг, наздоганяє молоду пару. Певно, Галя окликнула їх, тому що військовий з дівчиною здивовано оглядаються. Галя підходить й протягує військовому букет троянд. Той приймає букет й вдячно киває, пара дякує. Галя, посміхається, йде. Військовий дає букет дівчині, цілуються, ще раз дивляться на Галю, що вже віддалилася. Дівчина нюхає квіти сама й дає відчути їх аромат військовому. Вони знову обіймаються, йдуть доріжкою парку.

 

 

ІНТ. АВТО – ДЕНЬ

 

За вікном авто жвава вулиця міста. За кермом легкового «Фольксвагену» сидить сивий кремезний чоловік - БАТЬКО (65) Галі та Зої, поряд з ним – коротко стрижена, фарбована в червоне, мініатюрна жінка, їх МАТИ (60). На задньому сидінні сидить Галя, яка весь час поїздки вовтузиться, наче їй незручно. Поряд з нею на сидінні стирчать з пакету два продовгуватих жовтуватих камені– соляні світильники. Ще один такий же світильник в руках у матері Галі.

 

МАТИ

Це, нема тобі на шо гроші тратити, кусок солі.

 

ГАЛЯ

Ма, це для здоров'я полєзно. Коли нагрівається, повітря очищає.

 

МАТИ

Ну, спасіба. От мені більше інтєрєсує, шо це Зоя так? Вона хоч завтра в том ресторані з нами буде чи тож нам самим все? Прямо така вже зайнята, така вже викладачка в том унівєрсітєті літом. От, яка в них робота, коли канікули? Ти ж, ондо, в отпуску.

 

ГАЛЯ

Ма, ну, робота, треба.

 

БАТЬКО

Шо ти все гундиш?

 

МАТИ

Мовчи мені. Нє, а шо, не так? Як наче батьки в неї кожен день приїзджають.

 

БАТЬКО

Так сказали ж тобі: конфенція. Да, чи шо там, Галчонок?

 

ГАЛЯ

Да.

 

БАТЬКО

В неї ж посада – декан. Це ж не шутки.

 

МАТИ

Шо ти ото? Защітнік. За дорогою дивись, краще, декан. Та   й шо, шо декан.

 

БАТЬКО

А то, шо начальство. Відповідальність. Але ж тобі що шити, що пороти – однаково робота.

 

МАТИ

Ой, мовчи вже, ріфмач. І одного он ріфмача хвате.

(Галі)

Шо він там, чого не приїхав? Тоже робота?

 

ГАЛЯ

Робота.

 

МАТИ

Ой, работнік. Такий вже занятий, в тій срачконторі. Чи він тоже декан?

 

Мати сміється.

 

ГАЛЯ

Мама, можна не нагадувать?

 

МАТИ

А шо тут нагадувать, як воно так і є. сім’о’ не можем зібратися. В того срачконтора, в тої -  конференції. Як я, вродє, не знаю її конференції – хвостом десь крутить.

 

ГАЛЯ

Мама, це ж твоя дочка. Шо ти говориш?

 

БАТЬКО

От шо ти мелеш?

 

МАТИ

Зібралися, чистоплюї. А шо, нє? Вєртіхвостка. Од людей узнаю, шо вона всім хвалиться, які в неї два любовніка. Додуматись! Я, думала, провалюсь там на місці.

 

БАТЬКО

Од завісті?

 

МАТИ

Іди. Нє, це таке вже в неї шось дурне, точно, як ота рєклама, вєчно посеред фільму: «адін узбєк, адін узбєк, каманда впєрьод, адін узбєк». Який узбєк? Шо воно таке? Нашо воно? Ну, брєд. В тих удин узбєк, а неї два узбєка. Те саме. Ну, є в тебе полюбовніки, то нашо ти це всім розказувати? Держи собі, тихенько, пользуйся. Нє. І ти ж ні чим не краща, Галя. От я тобі розводитися казала?

 

ГАЛЯ

Ма.

 

МАТИ

Тепер, «ма». Це ж додуматись, дитина ше мала. І ше потом жити в одній квартірі. Дурдом. І це тоже я навчила? А вона мамає мені теперки, одна з другою.

 

БАТЬКО

Одстань ти од них?

 

МАТИ

Займись дорогою. Ше один, узбєк.

(Галі)

Бо я казала, шо він тобі не пара. Що ти мовчиш? Чи не так, може?

 

ГАЛЯ

Ну, хвате, ма. Одне й те саме.

 

МАТИ

Не хвате. Бо, як женилися вже, то жиїт.

 

БАТЬКО

Живіт?

 

МАТИ

Який ше джигіт? То узбєк, то джигіт. Турма народів.

 

Батько голосно сміється.

 

МАТИ

А цьому ліш би гиржати.

(Галі)

Вже всьо, який би він там не був, поет-не поет, інжєнєр там, чи нєудачнік, - лузєр, лузєр, - а як вже розписалися, то, вибачайте, чоловік є чоловік. Твій, половинка. На рябій корові всі плями її. Тєм більше, шо Павлік, же ж, хароший.

 

Батько здивовано дивиться на дружину.  

 

БАТЬКО

Да, хароший.

 

ГАЛЯ

(сміючись)

Мам, ти ж його терпіти не можеш. Він в тебе як не патлате, то дурачок. А тепер – хароший?

 

Батько сміється, показує доньці великий палець.

 

МАТИ

А, бо. Ти кажи, кажи, та зуби бережи. Ну, от нашо ти таке на мене говориш? Як я вас воспітувала? Шоб, я, про  Павлушу таке?

 

БАТЬКО

Павлуша.

 

МАТИ

Тоже, патлате. Коли це я таке казала? Ну, може, раз сказала. А ти, сама? Чоловік, он, вірші, дивися, пише, в історії, може, залишиться, пам’ять якась. Може, й пам’ятник ще буде. В школі будуть вчити. Ну. Це ж  поет, культура.  

(чоловікові)

От шо ти скалишся, зуби ті, вєчно, сушиш?

 

БАТЬКО

Радію за щастя своє. От тебе слухати не переслухати, як з джерела п’єш.

 

МАТИ

Не теренди. Аж голова від вас розболілася.

 

Авто зупиняється на світлофорі. Батько нахиляється до бардачка.

 

МАТИ

Шо тобі там треба?

 

Старий дістає електронну сигарету, випрямляється, закурює.

 

МАТИ

Бо, Льоня! Це ше шо таке?!

 

БАТЬКО

Ти ж сказала, шо можна.

 

МАТИ

То було тоді. Забери, давай. Додумався, дитина в машині. Галя, ти там хоть не бєрємєнна?

 

Батько швидко затягується, видихаючи у відкрите вікно.

 

МАТИ

Нє, з чого ти взяла?

 

Батько затягується ще раз.

 

МАТИ

Шось ти мені блєдна?

(чоловікові)

Льоня, я шо сказала? Ну, подиви на нього.

 

Мати дивиться на чоловіка з відвертою відразою. Той не знає, куди діти пристрій, який, врешті, падає йому десь під ноги.

 

БАТЬКО

Єдрьоні миші.

 

Чоловік в розпачі заглядає вниз. Авто подається трохи вліво.  Поряд, сигналячи, проноситься позашляховик. Старий різко випрямляє машину на смузі.

 

МАТИ

Аяматьіті! Льоня! На дорогу дивися! Повбивай ше нас.

 

Батько дивиться на дорогу, щось шепоче.

 

МАТИ

Помурчи, помурчи. Ну дитина, купив цяцьку. Ше не хватало в’їхать в когось. Мартишка і сігарєта, чесне слово.

 

Батько сміється. Мати повертається до Галі, весело хитає головою. Галя посміхається.

 

 

ІНТ. КВАРТИРА ЗОЇ – КУХНЯ - ДЕНЬ

 

Батьки Галі на кухні: мати ріже помідори, батько, сидячи на барному стільці, п'є пиво і розглядає етикетку на пляшці. Мати йде до холодильника.

 

МАТИ

Шо, сметана чи маноєз?

 

БАТЬКО

Майонез, а не маноєз.

 

Дружина озирається на нього з гримасою, потім заглядає в холодильник. Входить Галя. Батько відкриває другу пляшку пива.

 

МАТИ

А, бо, чого тут тіки нема, в цьом холодільніку. Галя, салат чим мастити?

 

ГАЛЯ

Не знаю, з сметаною можна. Хочу з вами поговорити.

 

МАТИ

Шо таке, случилось шось? З голійом зроблю.

 

ГАЛЯ

Ну, як, случилось. Можна і так сказати.

 

МАТИ

Паша, опять? Скільки я тобі казала, шо він тобі не нужний. Але ж, ти не слухаєш.

 

Батько голосно сміється. Галя, дивлячись на батька, пілнявши брови, скептично хитає головою.

 

ГАЛЯ

То ти ж його хвалила тільки.

 

Батько сміється ще голосніше.

 

МАТИ

(чоловікові)

Ти шо, дурачок?

(Галі)

За шо там хвалити? Хвалила.

Он, Юра, понімаю, і Зойка з ним, як сир в шоколаді, а це.

 

Галя йде до холодильника, дістає пляшку молока. 

 

ГАЛЯ

Родствєнніки, з вами не можна по-серйозному.

 

Галя наливає молоко в склянку. Мати товче картоплю в кастрюлі.

 

МАТИ

Вже ми родстєнніки. Ти чуєш? Благодарность. Оце дітки.

(Галі)

Шо ти п'єш те магазинне на пустий жолудок? Зараз їсти будем. Хвалила, хвалила.

 

БАТЬКО

О, знов згадала.

 

МАТИ

(Галі)

 Було б його за шо хвалити, того Пашу твого. Все Паш, та Паша.

 (чоловікові)

Це ж ти її підначив: серце слухай, серце.

 

БАТЬКО

Чого це підначив? Логіка просто: поети – люди відповідальні. В них ріфма, все чотко, а не шаляй-валяй.

 

МАТИ

Да, да. А тепер, он, дитині ще соплі підтирати, мале, а вона розвелася. От тобі і ріфма. Сама будеш Алуську тащити на свої ті копійки в тій школі?

 

ГАЛЯ

В мене нормальна зарплата. І я, мабуть… до Зої піду, в унівєрсітєт.

 

МАТИ

Робити?

 

ГАЛЯ

Да, вона зве.

 

БАТЬКО

Рішилась?

 

Галя зводить плечима.

 

МАТИ

О, наканєц-то шось нормальне. Молодець.

То це, ж сюди переїзджати?

 

ГАЛЯ

Да.

 

МАТИ

Правильно. Нема що там тобі робити. Чого тебе вобщє туди занесло? Ой, наканєц-то., аж легше. Шо, сідаєм, стигне. Дітей би, канєшно покормити.

 

Батько відставляє пусту пляшку від пива, третю. Звучить дверний дзвінок. Галя йде до виходу з кухні.

 

ГАЛЯ

Діти, мабуть.

 

БАТЬКО

Шо, бабуся, пішли онуків дивитися.

 

Жінка киває чоловікові, щоб той йшов. Батько йде з кухні. З коридору доносяться сміх і розмови. Мати витирає руки рушником, задумливо дивиться на стіл, повний тарілок та мисок з котлетами, салатом, хлібом, дві столові тарілки з вже накладеною картоплею. Жінка шмигаючи носом, протирає тим же рушником очі, викладає картоплю з двох тарілок назад в кастрюлю, щоб не застигла, хмикає, посміхається, йде з кухні.

 

 

ІНТ. КВАРТИРА ЗОЇ – КАБІНЕТ - ДЕНЬ

 

Галя та її батько сидять поряд на дивані кабінету.

 

БАТЬКО

А там, якшо, то…

 

ГАЛЯ

Па, я Паші… Зрадила йому.

 

Веселий до того батько серйознішаї, опускає очі, потім обіймає доньку, цілує в волосся.

 

БАТЬКО

Це… Ми коли з мамою вашою зустрічалися – довго вже, роки два, більше, – вона тоді продавщицьою в сільпо працювала. Літо, оце як зара, було. Почав в магазин до них навідуватися... до неї, один. Стройотряд в нас там працював, студєнти, ферму строїли. Кажне літо, і це тоже. Ну, таке воно - шаромиги ми їх називали, бо всі городи, шо рядом, чистили. І цей парнішка тоже, студєнтік. Ну і так, - скільки там села, - спілкувались, то ми до них, то вони до нас, там, танці- шманці. Ніхто, нічо. Ну, а він ходив в те сільпо до неї, . І, Уля,мати, перед ним, городським не встояла.  

 

ГАЛЯ

Ой, па, шо, таке правда було? Ви ніколи не казали.

 

БАТЬКО

Ну, то… Да. Так і що? Я ж, ревнивий до угару. Природа, шо поробиш, така природа. А тоді так мене це роздирало все… Любив її дуже, так любив, аж до зашпор. Так от, стройка, робили вони там, студєнетіки ці, робили, шось там строїли все літо. Ну, і закончилось - закінчили вони ту ферму, і – по домам. І хлопчина цей поїхав. І вона, паскуда така, за ним.

 

ГАЛЯ

Вона? Ой, па, намучився.

 

 Галя гладить батька по плечу.

 

БАТЬКО

Ну, таке, було трохи. Але ж, в той же день вона й повернулася. Я, даже, й не повірив, думав, з ума схожу. Не вірив, шо вернулась. Потом, думав, приб’ю її.

 

ГАЛЯ

І, шо, бив?

 

БАТЬКО

Нє, ти шо, куди. Руки чесалися, канєшно. Та і без мене баба Галя її так різкою висікла славненько, що мені й перехотілося, така полосата була. Баба Галя їй раду давала. Сказала, що якшо Улька, мати, за мене не вийде, то вона їй більше не дочка. Баба Галя мене любила. Лучші друзя з ней були.

(сміється)

Ну, з матір’ю не розмовляли ми трохи. Ну, я, як заводюся, ьак і отходюся- теє-сеє, зійшлися якось, знову, вобщім, пішло по колії. Вона все там  - обіцянки, цяцянки, розкаялася, плаче. Ну, і я плачу. Ну, все само собою. Потім, якось, поступатєльно все. Та ше й бєрємєнна Зоїчом. Потом весілля, бистро, бо й так вже пузо…

 

ГАЛЯ

(шоковано)

Подожди, па, бєрємєнна. Ти шо, хоч сказать, шо Зойка... не від тебе?

 

БАТЬКО

(шоковано)

Шо, як це? А-а, бляха! Та це ж…

(посміхається)

Та ні, наша вона, наша, моя.

 

Галя полегшено зітхає, дружньо штовхає батька плечу, той сміється.

 

ГАЛЯ

Папа! Шуточки твої.

 

БАТЬКО

Мати ще перед цим була вже нею… тойво.

 

ГАЛЯ

Ну, не смішно.

 

БАТЬКО

Вибач, вибач. Зараз подумав, що студєнт може і прогнав її, що вона бєрємєнна була. А то ше не знати, як би все повернулося. Таке сокровіще б загубив.

 

Батько засміявся, потім задумався. Галя дивиться на нього з лагідною усмішкою. Обіймає, цілує в щоку.

 

ГАЛЯ

Простив.

 

БАТЬКО

Да, а як ше? Я ж любив її. Я ж чого і розказую, Галчонок. Життя воно життя і є, доча, - як воно буде, так і буде, на рівне, все одно, виведе. А ти Паші не кажи. Він хароший, як там не шо. І, не кажи. Разом там-не разом, розділитеся, чи далі купкою, а тримай це при собі. Себе одну цим мучай. Це твоя ноша.

 

ГАЛЯ

Дякую, па.

 

БАТЬКО

До нас-то коли вже виберетеся? 

 

ГАЛЯ

Коли? Приїдемо. В мене ще відпустки є два тижні. Па, і ще… Не знаю, казати?... В Юри любовніца є. Я їх бачила на вокзалі разом.

 

Чоловік серйозно дивиться на доньку, цокає зубами

 

БАТЬКО

Зоїч? 

 

ГАЛЯ

Навєрно, не знає. Я не казала.

 

БАТЬКО

Не кажи. І матері не кажи ні в якому разі. От він мені ніколи не нравився, Юра цей. Не кажи, Галчонок. Тільки хуже буде. Самі, хай.

 

Галя киває. На лиці батька виразне невдоволення.

 

ГАЛЯ

Па, а, думаєш, я правильно тоді зробила, що звідси поїхала?

 

БАТЬКО

Думаю, Галчонок, жаліти себе чи про щось жаліти завжди можна, якщо вільний час на це є. А так… Чи ти думаєш, я відпустив би тебе з Павлушкою, якщо б не бачив, що він тебе любить і ти його? А з милим і рай…

(посміхається)

Мати ось, і Зоїч, кстаті, вся в неї, весь час спішать кудись, все встигнути їм треба, мішура ось ця, давай-давай. Але ж ти в мене не така. А помилки… Ну, їх всі роблять, Галчонок. Головне ж – хто ти і з ким ти, а не де і як. 

(сміючись)

Я тут тобі ту за святошу, лопочу шось, повчаю. Але ж, поки мати з городським хвостом замітала, я ж тож не скучав.

 

ГАЛЯ

(весело)

Ну, це понятно, па. Я тут, чогось, і не сомнівалася.

 

БАТЬКО

Ну, а як? Одлним кремом мазані.

 

Відчиняються двері і в кімнату входить Зоя.

 

ЗОЯ

А ви шепочетесь, як завжди. Галка, поїхали красу наводити. Я записалася.

 

 

ІНТ. АВТО ЗОЇ – ДЕНЬ

 

За вікном жвава вулицяе міста. Зоя за кермом задоволена собою, Галя поряд - чимось стурбована і весь час вовтузиться.

 

ЗОЯ

То що, як там в тебе сьогодні з тим Вітьою твоїм?

 

ГАЛЯ

З Вітьою?.. Та як? Ніяк. А в тебе як – готова до завтрашнього?

 

ЗОЯ

А що мені готуватися? Гроші заплатила – нехай шуршать. Бери, доречі, завтра його з собою.

 

ГАЛЯ

Кого, Вітю?

 

ЗОЯ

Ну а кого. Галь, щось ти… Про що ти думаєш? І що ти йорзаєш, весь час?

 

ГАЛЯ

Та, больно трохи?

 

ЗОЯ

Чого? Що в тебе, в лікарню, може?

 

ГАЛЯ

Та, яку лікарню. Послухала тебе і попробувала… то, шо ти казала… шо ти ще не пробувала.

 

Зоя не розуміючи дивиться на сестру. Та кива і робить гримасу, яка як би говорить «ось так». У Зої округлюються очі.

 

ЗОЯ

Ти?! Галка, блін! Ну ти красава!

 

ГАЛЯ

Зой! Нічо харошого.

 

ЗОЯ

Та ладно. Блін, ну ти маладєц. Оце, значит, «ніяк»! Шикардос. І що, і що?

 

ГАЛЯ

Нічого. Болить і всьо.

 

ЗОЯ

Галка!

 

ГАЛЯ

Зойка, хвате.

 

ЗОЯ

Галя, Галіна. Нє, блін. Сказати, шо я в шоці – нічого не сказати.  

 

ГАЛЯ

Ну, всьо, Зой, не треба більше про це.

 

ЗОЯ

Як скажеш, канєшно. Блін, Галка, ну... Я в шокє. Оце сестра в мене. «Ніяк».

 

Галя розгублено дивиться на сетру, та посміхається у відповідь, грайливо киває.

 

ЖІНКА (З/К)

/рос./

… и, представь, кто? Не угадаешь. Твой Юрочка выходит из парадного. И с такой девушкой эффектной, просто…

 

 

ІНТ. САЛОН КРАСИ – ДЕНЬ

 

У великому залі з дзеркалами Галя й Зоя мовчки напівлежать в кріслах. На їх лиця нанесена якась сіра речовина.

 

ЖІНКА (З/К)

/рос./

… блондинка, где-то метр восемдесят. Немного выше Юрочки, но єто не портит. Ну, прям, девушка с обложки. Просто лакшери.  

 

Біля кожної з сестер займаються їх нігтями манікюрші. Поряд в гостьовому кріслі сидить фарбована блондинка з маленькою собачкою на руках, ПРИЯТЕЛЬКА ЗОЇ (35). Зоя лінивим поглядом дивиться через дзеркало на білявку. Галя спостерігає за жінкою з собачкою широко відкритими очима. Білявка весь час посміхається й заглядає на Зою. 

 

ПРИЯТЕЛЬКА ЗОЇ

/рос./

Я, Зоенька, Алеку и говорю: «Какая у Зоеньки сестра красивая». У тебя же юбилей, сорок лет. Ты говорила, сестра приедет. Я и подумала – сестричка Зоеньки. Я подумала, а Юрочки её раз – и поцеловал. И целуются, представь, на улице. А я Алику сразу говорю: «Это не сестра Зоеньки. Кто же так родственниц целует?». Это было бы страшно подумать, то, что пришлось думать. Я не посмела поверить, Зоенька, я твоя подруга. Но мне так сразу жалко стало, Зоенька. Я Алеку говорю: «У Зоеньки с Юрочкой такая пара хорошая. Так жаль, если они расстанутся теперь». И Алеку тоже стало жаль. Да, Алек?

 

Останню фразу білявка звертає до собачки, яку й цілує. Галя все так же шоковано дивиться в дзеркало то на балакучу білявку, то на спокійний вираз обличчя сестри.

 

ЗОЯ

/рос./

Викусь, так ты там камеры что, не видела?

 

ПРИЯТЕЛЬКА ЗОЇ

/рос./

Камеры? Зоенька, камер не было. Какие камеры? Камер не было. Правда, Алек?

 

ЗОЯ

/рос./

Это они рекламу для своей фирмы снимали. Юра у них там самый фотогеничный, его и взяли. А девушка – из агентства.

 

ЗОЯ

/рос./

Да? Ой. Юрочка у тебя такой.  И артист. Зоенька, я так рада. Все так благополучно получилось.

 

ЗОЯ

/рос./

Вот.

 

Приятелька Зої встає з крісла, поправляє одяг.

 

ПРИЯТЕЛЬКА ЗОЇ

/рос./

Ой, Зоенька, прям гора с плеч. Такая ноша была. Правда, Алек? У Алека, бедненького, ножки подгибались. А я так переживала. Теперь я спокойна, совершенно. Ну, всё, дорогая, я побежала. Из Мюнхена обязательно привезу тебе что-то красивое. Сорок лет. Обязательно. Цём. До всего.

 

ЗОЯ

/рос./

До всего, Викуська. Цём. Пока.

 

 ПРИЯТЕЛЬКА ЗОЇ

/рос./

До свидания, сестра Галя.

 

ГАЛЯ

До побачення.  

 

Білявка карикатурною мілкою частою ходою залишає зал. Галя дивиться на сестру, що спокійно лежить в кріслі, потім – на манікюрш, одна з яких явно стримує сміх.

 

ГАЛЯ

Зой.

 

ЗОЯ

 (манікюрші)

/рос./

Осторожно! Покалечить меня решила, корова?!

 

МАНІКЮРША ЗОЇ

(злякано)

Вибачте.

 

Галя відкидаються в кріслі й дивиться на стелю. Потім повертає голову в сторону сестри, що з вдаваною безтурботністю лежить у кріслі.

 

 

ІНТ. АВТО ЗОЇ – ДЕНЬ

 

Галя й Зоя сідають в авто. Зоя нервово кусає нижнюю губу.

 

ГАЛЯ

Зой, вона ж ідіотка якась. Що її слухати?

 

ЗОЯ

Це правда. Всьо.

 

Зоя закриває очі, різко видихає.

 

ГАЛЯ

Зой.

 

ЗОЯ

Всьо нормально, я сказала.

 

ГАЛЯ

Вибач.

 

Зоя вскрикує, б'є по керму.

 

ЗОЯ

(крізь сльози)

Я зовсім одна, б!

 

Галя здивовано дивиться на сестру, в якої так різко змінився тон.

 

ГАЛЯ

Зойка, Зой, Зоєчка. Зой, ну чого ж одна? Ти ж казала, в тебе… двоє мужчин.

 

ЗОЯ

(крізь сльози)

Які, б, двоє мужчин? Двоє мужчин. Були. Десять років назад. Одна, б, одна-а-а.

 

Зоя починає заливисто плакати, Галя обіймає сестру. Зоя різко заспокоюється, долонею протирає очі.

 

ЗОЯ

Так, всьо, нєльзя плакати. Нєльзя плакати! Фу-у-у. Не можна, все.

 

Зоя сильно видихає, кулаком втирає носа. Галя, піджавши губи, дивиться на сестру, як та відхиливши до себе дзеркало, підтирає під очима.

  

ЗОЯ

Пішли, вип'єм щось.

 

Галя киває. Жінки виходять з авта.

 

 

ІНТ. КВАРТИРА ЗОЇ – ВІТАЛЬНЯ - ВЕЧІР

 

На великих диванах розмістилося все сімейство – сестри, їх батьки, діти. Батько Галі грає з дітьми в карти, емоційно, як й Аллочка, реагуючи на кожен хід. Галя, Зоя й мати складають окремий кружок.

 

МАТИ

(Зої)

Ти, давай, слухай,Зоя, бо тут двох бути не пдолжно: або робиш, або – нема чо про завтра й думати. Понятно? Де я була, шо це так воно вийшло? Взагалі б тобі забпрєтила юбілєй цей. Це ж не можна, не відмічають сорок. Не шуточки, дівчата. Галя, тебе ше це жде.

 

ЗОЯ

Ма, та всі відмічають і ніяких проблем.

 

МАТИ

А, прямо, вони тобі розкажуть про свої проблеми.

 

Стара встає з дивану, робить обертальні рухи плечима.

БАТЬКО

Зойка, мати наша – людина розумна. ЇЇ треба слухати і  все, що вона каже, в шкатулочку складати. Здавай, Алка.

 

Аллочка тасує колоду карт.

 

МАТИ

(чоловікові)

Не мели там.

(Зої)

Зря це, Зоя?

 

Мати махає руками. Батько посміхається, дивлячись на дружину. 

 

ЛЄЖИК

(читає з планшету)

Не відмічається: чоловіки – сорокаріччя, для жінок – п’ятдесят три роки, для дитини – тринадцять років. А мені тринадцять святкували.

 

БАТЬКО

Напилися тоді. Помню, помню.

 

Дідусь і онуки сміються. Всі дивляться на Лєжика. Лєжик дивиться на Зою, яка скептично розводить руками.

 

ГАЛЯ

Олежка, чепуха це все.

 

АЛЛОЧКА

Дєдушка, бий.

 

БАТЬКО

Бабуся твоя теж мені так постійно каже. Але мені її жалко. Так, з кавалерії.

 

АЛЛОЧКА

Це ж валєти, дєдушка. Рофл.

 

БАТЬКО

Канєшно, вальти – кавалєри. В тебе є кавалєр?

 

АЛЛОЧКА

Який кавалєр, дєдушка? Не кавалєр, а шаг. Ше нема, але скоро буде.

 

Дідусь сміється. Бабуся продовжує розминатись – піднімає коліна, повертається з руками на боках, Зоя поряд злегка повторює її рухи.

 

МАТИ

(Зої)

Давай, давай. Про синє я тобі сказала…

 

БАТЬКО

(співає)

Червоне – то любов, а синє...

 

ЛЄЖИК

То - ганьба.

 

БАТЬКО

(сміється)

Точнісінько. Наша школа.

 

МАТИ

От, умніки.

 

АЛЛОЧКА

Рофл.

 

БАТЬКО

Ти чого рохкаєш, Алка?

 

АЛЛОЧКА

Я не рохкаю, дєдушка. Я не свинка.

 

ЛЄЖИК

«Рофл» - це, коли смішно.

 

 БАТЬКО

А-а, рофл.

 

АЛЛОЧКА

Поняв, дєдушка?

 

БАТЬКО

А то, рофл, забираю.

 

Дідусь і онуки сміються.

 

БАТЬКО

Рофл - це як колись «лопата». Алка, з козирів.

 

АЛЛОЧКА

(ховає карти)

Дєдушка, ти чітєр, не підглядай!

 

МАТИ

(Зої)

Ага, я ще тобі… назад, назад…

 

Бабуся заводить ноги назад. Зоя повторює за нею.

 

МАТИ

Нє, вперед, потім – назад. Нагадаєш, щоб сказала, що взавтра зраня треба там… вперед, назад… Молитву там одну, прочитати. Чула, нагадаєш?

(відходить)

Дивись. Дивишся?

 

Зоя киває. Мати, вийшовши на вільний простір, стає, спершись на ліктях, на четвереньки й починає робити достатньо відверті рухи якогось дикуватого танку.

 

МАТИ

Це слов'янський, ще той-той.

 

ГАЛЯ

(стидливо посміхаючись)

Мама. Мама, тут діти! Алла, не дивися! Мам, ну нашо ці дурнина?

(Зої)

І ти будеш це робити?

 

БАТЬКО

Повний рофл.

 

Старий і діти, дивлячись на «танок» бабусі сміються.

 

МАТИ

Так, мовчи, Галя.

 

ЗОЯ

А шо, прикольно.

 

МАТИ

(піднімаючи ногу)

Це, як гімнастика. Такі вже, прямо…

(Зої)

Дивись, дивись. Кому я це показую?

 

Мати робить відверті рухи тазом. Батько сміється. Аллочка підтанцьовує з картами в руках.

 

ГАЛЯ

Мама! Па, скажи їй!

 

БАТЬКО

Мати, ну ти точно. Не на базарі ж в себе. Рофл.

 

Дід і онуки покочуються від сміху.

 

МАТИ

Ой, які ви занудні.

 

Стара, а за нею і Зоя, роблять вже занадто відверті рухи.

 

 ГАЛЯ

Мама! Зоя! Алла, я що сказала не дивитися!

 

Аллочка з розкритим ротом дивиться на бабусю і тітку. Зоя і дідусь заливисто сміються. Мати не звертає уваги на претензії дочки, продовжує танок. Лєжик, злегка посміхаючись, знімає це на планшет.

 

МАТИ

Не подобається – відверніться.

 

ГАЛЯ

Алла, грай в карти. Мам, а що це в тебе на спині?

 

БАТЬКО

Татуіровка, що ж ще. З макітрою зовсім вже не дружить.

 

МАТИ

Не татуіровка, а тату.

 

АЛЛОЧКА

В тебе, бабушка?

 

Ма, ти, все-таки, це зробила?!

 

БАТЬКО

Ту-ту. Рофл.

 

Дідусь і Лєжик сміються. Аллочка підбігає до жінок. Галя теж халивисто сміється, вказуючи пальцем на спину матері. Зоя шльопає сестру по руці. Мати встає, припідіймає футболку, показуючи широкий візерунок тату на поясниці. Лєжик теж підходить, знімає на планшет. Батько всміхається, хитаючи головою.

 

АЛЛОЧКА

Ауф! Бабушка, агонь! Мамас, я тоже собі зроблю таку!

 

ГАЛЯ

(Аллочці)

Я тобі зроблю! Ше не хватало.

 

ЗОЯ

(Галі)

Ви з батьою такі ханжі, аж тошнить.

 

МАТИ

Так, всьо, конкурс красоти закінчили. Сядьте, не мішайте. Зоя, ше раз давай.

 

Сестри і діти повертаються на свої місця.

 

АЛЛОЧКА

Тьотя Зоя, а хто такі ханжі?

 

ЗОЯ

Такі хейтери, як твоя мама й дід. Ма, а яка музика до цього?

 

БАТЬКО

Стільки гарних слів.

 

МАТИ

Яка, слов’янська. На тєлєфоні в мене десь є, потім. Як нє, то в Інтернеті. Давай, ще раз.

 

Зоя стає поряд з матір’ю, та ще раз показує Зої початкові, відверті рухи танка. Галя посміхається тому, як Лєжик знімає танок  на планшет. Аллочка знову дивиться на рухи родичок з відкритим ротом. Дідусь підбіиває дівчинці підборіддя, що клацають зуби. Аллочка сміється. Бабуся й Зоя разом, вже майже синхронно, продовжують танок.  Голосно хлопають двері.

 

ЮРА (З/К)

Протяг. Є хто живий?

 

Зоя й мати завмирають на четвереньках, дивлячись в сторону дверей.

 

БАТЬКО

Різні є! Заходь, зятьок!

 

Мати встає. Зоя сідає на коліна, косо посміхається. Галя стревожено дивиться на сестру. Дідусь встає, тре праву руку об штанину. В кімнату заходить веселий, на вигляд ситий й підвипивший Юра.

 

ЮРА

Всім привіт, з приїздом.

 

БАТЬКО

Здоров, здоров, красавєц.

 

Старий тисне руку Юрі, довго і, певно, надто сильно, бо Юра скривився від болю і намагається витягнути руку з лапи тестя. Та тесть, весело підмигуючи, декілька разів розмашисто «дружньо» і, певно, сильно хлопає зятя по плечу. Галя стримує сміх.

 

МАТИ

Ти шо, здурів? Пусти.

 

Теща відштовхує чоловіка, обіймає й розціловує зятя.

 

МАТИ

Поправився.

(Зої)

Добре кормиш.

 

ЗОЯ

Стараюсь.

 

МАТИ

 (Зої)

Бережи чоловіка. Он він в тебе який красавчик.

 

ЗОЯ

Ага.

 

ЮРА

Що, як добралися?

 

БАТЬКО

Нормально, нормально, поки що.

 

МАТИ

(чоловікові)

Йди, з своїми шутками. Шо, Юра прийшов, то вечеряти. Гайда, дівки, накривати.

 

Галя дивиться то на Юру, то на спокійну Зою.

 

ЗОЯ

Чекай, мама, я виступлю.

 

Зоя встає, підходить до чоловіка.

 

МАТИ

Зой, то потім, поїмо.

 

ЗОЯ

Аперитив.

(чоловікові)

Що, втомився, солоденький? 

 

ЮРА

Трохи.

 

МАТИ

Багато їздиш, Юрка?

 

ЗОЯ

Багато.

 

ЮРА

Хватає. Така робота, що...

 

ЗОЯ

Їсти будеш чи в поїзді поїв?

 

МАТИ

Буде, звичайно. Шо це за питання? З усіма.

 

Юра не встигає відповісти, як отримує від Зої добрячого ляпаса.

 

МАТИ

Зоя!

 

Зоя ще декіляка разів б'є спантеличеного чоловіка по лиці. Приголомшена бабуся дивиться на цю неочікувану картину розкривши рота.

 

МАТИ

Зоя, ти шо?

 

ЮРА

Я не зрозумів.

 

ЗОЯ

Нє? А так?

 

Зоя ще декілька разів б'є Юру щосили.

 

ЗОЯ

Пашол вон отсюда, скатіна!

 

Юра посміхається, йде з кімнати.

 

МАТИ

Шо ви робите, Зоя?! Юра!

 

Бабуся поривається йти за зятем, дідусь затримує її, посміхається, киває. Галя сідає на диван. Лєжик дивиться на все байдужо, знімає на планшет. Аллочка встає, тасуючи колоду карт.

 

АЛЛОЧКА

Бабушка, це дяді Юрі за те, що він з якоюсь альтушкою цілувався на вокзалі. Да, тьотя Зоя? Ми з мамой бачили.

 

ГАЛЯ

Алла, замовчи!

 

АЛЛОЧКА

Тьотя Зоя хароша, чо я маю мовчати?

 

Зоя дивиться на сестру, яка закрила очі рукою. Бабуся розбито сідає на диван. Галя підіймає голову, намагається витримати погляж сестри, опускає очі. 

 

МАТИ

(до Юри)

То це ти така падлюка?!  Негідник.

 

Голосно грюкнули вхідні двері.  

 

БАТЬКО

А то хвалила. Отакий тобі Юрочка.

 

МАТИ

І це все, що ти можеш сказати? Кровиночку обіжають, а воно стоїть.

 

ЗОЯ

Мама, не треба, я сама!

 

Зоя, різко схлипнувши, починає голосно плакати, йде з кімнати. Спочатку старші жінки, а за ними й Аллочка, йдуть за нею.

 

БАТЬКО

Оце, Олєжка, юбілєй в мами. Подарок, закачаєшся.

 

ЛЄЖИК

Через це, дєда, я й не хочу заводити жінку.

 

Дідусь всміхаєтться, сідає біля онука, обіймає його.

 

БАТЬКО

Це так кажеться, Олєжка. А, в житті - не встигнеш повернутись, як вона вже сама завелася, як миші на току.

 

В кімнату повертається Галя.

 

БАТЬКО

Шо там, Галчонок?

 

ГАЛЯ

Не хоче зі мной говорити.

 

БАТЬКО

Нічого, помиритеся. Ти все правильно зробила.

 

В двері дзвонять. Старий встає.

 

БАТЬКО

Шось забув, гадьониш.

 

ГАЛЯ

Па, не треба, я розберусь.

 

Галя йде з кімнати. Батько, все ж, підходить до дверей. Лєжик грається в планшеті.

 

 

ІНТ. КВАРТИРА ЗОЇ – КОРИДОР - ВЕЧІР

 

Галя відчиняє вхідні двері. Прямо перед нею в дверному пройомі виникає великий букет жоржин. Галя нервово зойкає. Букет відхиляється в сторону. Його тримає радісний Паша. На ньому костюм, стиснутий шлейками рюкзака, і недоречна спортивна кепка. На грудях висить бінокль.

 

ПАША

Не чекали?! Галинка.

 

Галя ступає до Паші, крепко обіймає його, весело плаче. Той зніяковілий, обіймає дружину. Дідусь киває Паші. В коридор вбігає Аллочка.

 

АЛЛОЧКА

Папа!

 

Дівчинка обіймає бітьків.

 

 

ІНТ. КВАРТИРА ЗОЇ – КУХНЯ - НІЧ

 

Галя й Зоя сидять за пустим столом. Зоя курить, збиваючи попіл в повну недопалків попільничку, яку вона тримає в руці. Галя дивиться у відчинене нічне вікно.

 

ЗОЯ

Ти правильно вирішила. Я б теж зараз в якусь школу пішла, біологію б викладала... Я ж про це і мріяла. Так бездарно. Знаєш, як я втомилася тут – і від цієй роботи, від цього шуму, від цього всього. А тут ще воно, казліна така. От що йому не хватало?

 

Зоя задумлива. Галя дивиться на сестру.

 

ЗОЯ

Тепла хочеться, манної каші. Простої манної каші перед сном, і щоб обійняв хтось, погладив. 

 

Галя обіймає Зою, гладить. Та хмикає, посміхається, злегка відштовхує сестру.

 

ЗОЯ

Та, йди. Я про мужика кажу.

 

Дзвонить телефон. Зоя встає, тушить сигарету й, відставивши попільничку, бере трубку, що лежить на тумбі.

 

ЗОЯ

(в трубку)

Кажи...

(хмикає)

От, падло… Ага, зрозуміло… Ну, не розрахувало трохи, бидло… Так, нехай звільняє… Абсолютно, якщо можна по статті, я тільки за…  Добрєнько, дякую, подружка. З мене причитається… Так, так, дякую. Завтра не запізнюйся, чекаю. Добраніч.

 

Зоя відставляє телефон, відчиняє шкафчик, дістає пляшку алкоголю, наливає собі в стакан, надпиває..

 

ЗОЯ

Соплі запити. В три рази більше получав, сволоч, чим казав. Ось тобі і звідки гроші на квартіру для тої сучки. Метр восімсят. Нічого, тепер звільнять, побачимо. Ладно. Шо, Галчона, спати.

 

Галя встає, засовує стільці. Зоя підходить до сестри, обіймає її.

 

ЗОЯ

Дякую, що не від тебе про всю цю гаидоту дізналася.

 

ГАЛЯ

Зойка, я не змогла… тобі таку біль принести. Ти ж рідненька, сестричка.

 

Сестри посміхаються, обіймаються міцніше.

 

ЗОЯ

Добре, шо ви з Пашой помирилися. Він хароший.

 

Галя посміхається, знизує плечима.

 

ЗОЯ

Все, пішли спать. Завтра стільки всього з цим юбілєєм. Блін, нашо я його затівала? Поїхала б десь, далеко.

 

ГАЛЯ

(жартівливо)

До батьків, наприклад?

 

ЗОЯ

Ше чого. Ні, дякую, якось обійдуся. Ще й на сон, Галка. Тепер воно ще присниться, те село.

(позіхає)

Засинаю.

 

ПАША (З/К)

Але, коли він почав читати, в мене просто мурашки пішли. Талант, все таки, Сахно, талант.

 

ЗОЯ

Так, і щоб мені завтра Вітя був.

 

Зоя самовпевнено дивиться на сестру, та зніяковіло киває. Зоя йде до дверей. На кухню заходить батько жінок, за ним – Паша.

 

БАТЬКО

Як ви тут, малята?

 

ЗОЯ

Спати йдем, па.

 

Зоя обіймає і цілує батька.

 

ЗОЯ

Добраніч.

 

Всі відповідають «добраніч». Зоя виходить, погладивши по плечу Пашу. Батько обіймає Галю.

 

ЗОЯ (З/К)

Дякую, Пашка, шо приїхав.

 

ПАША

Вибачайте, що так - не зразу.

 

ЗОЯ (З/К)

З тебе завтра віршики.

 

ПАША

Поняв, не підведу.

 

БАТЬКО

Ну що, я тож піду. На добраніч, дітки.

 

Тесть цілує Галю, хлопає Пашу по плечу, виходить. Паша все ще стоїть в дверному пройомі. Галя дивиться на нього, лагідно посміхається. 

 

ГАЛЯ

(одними губами)

Йди.

 

Паша киває, йде. Галя оглядає кухню, висипає вміст попільнички в сміття, з тумби бере вазу з жоржинами. Ставить її по центру столу, ще раз оглядається, вимикає світло. За вікном місяць і його сірий блиск тепер лежить на підвіконні й підлозі, розсікаючись навпіл тінню віконної рами. У вікно видно, як дві дівчинки катаються на гойдалках під світлом ліхтаря.

 

 

НАТ. БУДИНОК ЗОЇ – НІЧ

 

Перед зачиненими на кодовий замок дверима до під’їзду стоїть Вітя - в тому ж самому блискучому костюмі, з великим букетом лілій. Він дістає телефон. Двері піл’їзду відчиняються, виходить пара підлітків. Паша користується можливістю і заходить до під’їзду.

 

 

31-10-2022, 21:10