Він казав ночами - я придбаю нам двом той маленький дім,
З білими стінами, відкритими балконами, дахом карминно-червоним,
І поруч буде маленький сад, а десь далі стоятиме млин,
Аби тобі було що замальовувати акварелями до альбому.
Нам у тому домі буде разом тепло, буде солодко так жити вдвох,
А потім втрьох, а може іще вчотирьох, тут як сама захочеш,
Але ти знай, що я кохатиму наших дітей більше ніж міг би кохати сам Бог,
Тому що в них буде твоє темне волосся та мої сіро-блакитні очі.
Я кохатиму тебе, у нашому великому-превеликому домі, кохатиму
Так сильно та ніжно, як ти могла б собі уявляти після книжок та фільмів,
Я цілуватиму твої долоні, гладитиму коліна, і їх теж зрештою цілуватиму,
Тому що я кохатиму тебе до нестями, несамовито так, відчайдушно сильно.
На балконі стоятимуть маленький стіл та стільці для ранкової кави...
Він каже - я берегтиму наш дім, білі стіни, червоний дах, сад біля дому...
Всі наші звички дрібні, прив‘язаності, примхи та ритуали...
Ти тільки обов‘язково приходь до мене, мені так боляче тут самому.