Безупинно повторюю, що відпускаю,
й так тягнеться час в круговерті буденній…
Все частіше краю себе і караю,
сам друг і сам ворог, сам світло і темінь…
За сміхом ховаю печалі і болі,
за блиском в очах буревії і смерчі…
Хто я у твоїй, хто ти у мої долі,
скільки судилося спільних нам звершень…?
Буває гублюся у власнім безсиллі,
й тримаюся лише за пісні і вірші…
Життя не завжди безтурботне й щасливе,
і від того стаю черствішим і іншим…
Дні змінюють в вікнах, відтінки і гами,
усе мчиться вперед від краю до краю…
Я повторюю безупинно те ж саме
та знаю, брешу, що тебе відпускаю…