Хочеш розповім тобі як пахне самотність? Кожен день, торкаючись шкіри, нічого не відчуваєш крім власного дотику. Нервові імпульси приватизуються кожен атом і перепродують на втому... Це неможливо побороти, допоки не вдихнеш хоч раз на ніч зволоження повітря, щоб вранці розділити чай з невмитими

При заході сонця слухала Луцьк, впізнавала себе у кроках перехожих, що повертаються додому з роботи: часто порожні, вичавлені, з посткофеїновим синдромом у погляді

А потім ти скажеш - усе неправда, мовляв ретроградна Венера, вино, карантин... і полетять птахи даремних слів, за кордон кудись, на одвічну обсервацію