Худі руки Гліба зімкнулися, обіймаючи мене і я обіймаю його, але роблю це вкрай обережно. По-перше, через запах. І я навіть не знаю який мені подобався більше, трупний чи ось цей від броколі. По-друге, я боюся, що якась його частина знову відвалиться, і ми будемо всі гуртом гратися в конструктор. В підвалі церкви Петра і Павла зібралися усі: Шум, Злата дочка М'ясника, Андріан Ботко, Карл та Гліб. Ми обіймаємо одне одного та кажемо всякі підбадьорливі фразочки. – Всеее, буууудеее дооообббеее, – тягне Гліб. Цей хлопець робить чудові успіхи.. Ми переконали його, що в цьому світі його ніяк

Він сидів в пустому офісі айтівської компанії. Про те, що вона айтівська вказували комп'ютери, що ніколи не вимикалися, постери на стінах з персонажами гри де напівголі дівчата ламають хребти чотирируким чудовиськам, та розкидані крісла-мішки. – Олю, вибач, будь ласка, сьогодні не вийде, я мушу затриматися на роботі, – хлопець звик виправдовуватися. Його сорочка покрилася складками за довгий робочий день, а на блідих щоках попробивалася щетина. – Знову? – її голос бринів докором, навіть через телефонний динамік. – Сьогодні п'ятниця, якщо я не виправлю проблеми гра багато втратить