РОЗДІЛ ПЕРШИЙ: ПРИСМЕРК ЛЮДСТВА Повітря в Модульі-7 мало присмак іржі та втоми. Влад прокинувся за п’ять хвилин до того як спрацювали реле освітлення. В його каюті, розміром три на два метри, панувала абсолютна темрява, яку порушувало лише слабке зеленувате мерехтіння індикатора на системі очищення повітря. Цей звук — низьке, ледь чутне гудіння вентиляторів — був колисковою для останніх представників людства. Якщо він затихне, через чотири години вони всі стануть частиною вічної мерзлоти. Він спустив ноги на холодну металеву підлогу. Холод тут був не ворогом, а сусідом. Він пробивався крізь

всі сонні міста в передчутті зими в повітрі витає світла мертвотність старенький двірник переписує сни загрібає покров пускає дими їм до весни кружеляти в зенітах вони на весні опадуть пилом змін поглянь як хитаються крони дерев від подиху мряки дотиків світла цілунків морозу і тремору мрев почуй як дорога шумить без перерв туман поглинає ліхтарні вогні воложить матерію вищих джерел o.k.