Мовчиш? Поема в чотирьох актах І коли опаде завіса, і розсиплеться світ із ролей - ти залишишся сам перед безоднею. І тоді вже не треба буде грати. І. Янголи Янголи, небесні творіння. Полають та падають до пекла. Летить в них коміння З людського гнійного жерла. Рвуть свої пір’я, мажуть смолою, Щоб стати над домом грозою. І криком розріжуть безмов’я нічне, І громом озвуться у серці гниле. З очей їх - не світло, а попіл і тінь, І падає з неба забута святинь. Колись їх молили, тепер їх клянуть, Бо правду несуть - і за це їх жбурнуть. Та буря зростає у чорній імлі, І кари не втримають більше