Вчергове не дочекавшись автобуса сіла написати відгук про 62 маршрут, автобус, що курсує наймальовничішими місцями Києва. Серйозно, це, мабуть, один з найгарніших маршрутів міста, виїжджає з Національного ботанічного парка Гришка, через Арсенальну на Хрещатик, Європейську площу і вниз, Володимирською гіркою на Поділ. Йому можна дозволити мати характер, його можна зрозуміти, коли він не хоче їхати вчасно, і просто губиться десь на маршруті. Підозрюю, що десь на Володимирській гірці зрозумівши, що йому набридла одноманітність він може виїхати на Набережну і помилуватись Дніпром, взяти каву на

РОЗДІЛ ПЕРШИЙ: ПРИСМЕРК ЛЮДСТВА Повітря в Модульі-7 мало присмак іржі та втоми. Влад прокинувся за п’ять хвилин до того як спрацювали реле освітлення. В його каюті, розміром три на два метри, панувала абсолютна темрява, яку порушувало лише слабке зеленувате мерехтіння індикатора на системі очищення повітря. Цей звук — низьке, ледь чутне гудіння вентиляторів — був колисковою для останніх представників людства. Якщо він затихне, через чотири години вони всі стануть частиною вічної мерзлоти. Він спустив ноги на холодну металеву підлогу. Холод тут був не ворогом, а сусідом. Він пробивався крізь

Увага! Нецензурна лексика! – Малой! Малой! Ты где?! – В параше! – В магазин идёшь? – Иду! – Ну так вылазь быстрее, уже половина пятого. – Вылажу. Антон продолжает читать газету «Вне закона», хотя брат уже начинает нервно долбить ногою двери туалета. – Вылазь, поц, провоняешь всю квартиру. – Дочитаю статью и выйду. – Блядь, ты заебал. Короче, я ложу деньги около вазы. Купишь бутылку «Живчика», четыре бутылки пива, Бонда три пачки, пачку Мальборо лайтц, три батона и чипсов на остальные деньги. – Блядь, я не донесу столько всего один. – Рюкзак возьмёшь. А, и консерву рыбную бате купишь. Слышишь?