Це сталося в ті далекі часи, коли земля ще пам'ятала дихання льодовиків, коли дуби виростали до небес, а між їхніми коріннями ховалися стежки в інші світи. Тоді боги не цурались землі, а їхні коні залишали на траві срібні сліди, які люди називали росою. Серед небесних вершників найпрекраснішим був Білий Шепіт – кінь самого Дажбога, що возив сонячного бога від світанку до заходу. Копита того коня були викувані з першого зимового інею, що кристалізувався на зорях Великої Ведмедиці. Коли Білий Шепіт ступав небесними шляхами, за ним линув холодок вічності, а грива його сяяла, наче перша

Жив Князь Переп'ят, у князівстві Не мало добра він зробив, За життя своє у суспільстві Військовому шану схопив. Но вже він три роки воює У дальній країні, важко Дружина-ж то серцем горює Не маючи звістки давно. Тож військо збирає, у дворі Словами побуджує йти В походи далекі,- по зорі Знайдемо Князя соколи.. Гніздо покидають, по полю Вбачають великі війська, Всі мужі не в страху, до бою Мечі дістають, а вона - Дарований лук, в Переп'ята Стрілою у серце не зна Що муж це приїхав, завзято Його на колінах трима. Він очі заплющив, у землю Душа відійшла назавжди, Вона без вагань у цю

Там де зараз лежить асфальт По дорозі старій, і не з криці, Проїжджав славнозвісний Скальд На своїй золотій колісниці. Дарував він людям таланти. Виявлав митців і музик, Хто майстерно вправлявся би в танці, Поки хист до навчання не зник. А Земля і прихильна, й родюча За дітей, що зродились на ній Дивувала. І пишний, бундючний Годувала кортеж дорогий. Та дорогу покрили асфальтом, І талант закопали у нім І художники і музиканти Стали слугами в ладі новім. А Землі так хотілося жити! І родити талан для дітей Але ж ходять по ній ворожбити І виманюють волю в людей.