Намагаючись доторкнутися до кожної травинки, я, маленька дівчинка, біжу полем. Вдихаю кожний відтінок запаху вересневого вітру. Переді мною відкривався цілий світ зі своїми загадками та таємницями. Здавалося, пагорби посміхалися мені та запрошували до пригод. Це були коротенькі миті, у які я точно могла сказати: "Так, я вдома". Бабуся відпустила мене саму гуляти селом. Я дійшла до краю і милувалась незрівнянними пейзажами степів сходу. До вечері ще був час, тому ноги вели мене на знайому стежину. Зазвичай, нею ми їздили на велосипедах до тітки, але я вирішила, що достатньо добре

Сонце гралось у переливах гірського струмка, схованого у багряному лісі. Вода хлюпотіла і розсіювала бризками легку прохолоду між камінням, тому в яру було завжди волого і мокро. Так свіжо, після теплих сонячних днів. Тут можна було сховатись між густих кленових крон, листя яких потроху осипалось червоним килимом під ноги. Бйорн озирнувся довкола… Він знав це місце. Вони бігали тут із Алом,будучи ще малими хлопчиськами. Раптом його шарпнули за рукав і він повернувся. Перед ним стояв Ал. Йому було років десять. Рудий, поцяткований ластовинням, без одного переднього зуба. Він випав, бо був