Запах був її єдиним поводирем від самого народження. Мортіша завжди погано бачила, не те щоб для звіра, а навіть і як для звичайної людини. Тож єдине на що вона могла впевнено опиратись – це запах. І він її жодного разу ще не підводив. На відміну від людей… Люди були егоїстичними, пахнули страхом, злобою і брехнею. Люди пахнули підлістю і жагою наживи. Люди пахнули металом і зброєю. І жодна її зустріч із ними не завершувалась мирно. Тому вона трималась осторонь від них. Тому, не потикалась у міста. Міста, наповнені людьми. І лише зараз вона, зустрівши цю маленьку, золотоволосу, кучеряву

Півні кричали ополудні, а сонце добряче пришкварювало у брудні шибки. Люди були в полі, тож трактир зараз був фактично порожній. У маленьких селах завжди так: народ тут починає оживати лише під вечір, коли уся робота зроблена, худоба попорана і можна перехилити кухлика чогось міцного, щоб розслабитися. Ал із Бйорном попивали ель у таверні після перекусу. Не те щоб годували тут не смачно, але трактирник точно пошкодував спецій до їжі. Хоча враховуючи, що сьогодні їх тут приймали безкоштовно – з цим можна було змиритись. Для таких сіл, бродячі барди – це вже розвага, тож на вечір сюди