Залізо у крові нехай - серце все ж не сталеве іржа просочилася просом корозії вен : наскільки з тобою скажи ще нас вистачить ледве до того як стане й на сторони скрізь розірве ? Умиє слізьми жартувать перепадами пульсу на світі забудь що захочеш - оце собі тям : закинеш здоров'я - даремно роками лікуйся шаманом чаклуй над заглушеним серцебиттям . Марнуються кожним потроху безцінні завдатки : назавтра щодня бездіяльністю не відклади в єдиному правильна тактика рухатись такті ще з кимсь - тільки так слід по раю збирати плоди . Баян не баян : зажувало Адама і Єву - у повені неба по вені

Відкрились очі а навколо тільки темрява самотньо-чорна нескінчена порожнечею і треба рухатися в ній настільки впевнено аби не злитися у цілісно приречене . Відкрились двері а за ними вікна з ґратами холодні стіни із підлогою і стелею : захочеш пити - може з неба щось накрапає і тут вже гріх не уявить міраж пустелею . Відкрились землі кораблям за океанами планети зорі різні паралельні виміри і лиш кохання щедро гоїть серце ранами : як вже занурило - ану попробуй винирни . Відкрите серце невгамовне і палаюче знаходить відгук разом з ним втрачає ритміку безмежну темряву крізь себе спопеляючи і

У самісіньке серце поцілила найсильнішою в світі бацилою . Проти цього ніколи й ніде нема ліків : кров втрачаю рікою - лік йде не на літри . Усамітнено вщухне ? Знов дриґати ? Я ж за мить не навчусь мов бобри гатить : Голівуди такі не відновлюють втрати - далі буде . Текти через довбаний кратер

А ти не знаєш що живе у тому серці, Яке за тебе молиться щодня. Яке щоразу відкриває дверці, Коли вертаєшся здалека ізрання. А ти не знаєш що у тому серці, Яке для тебе тільки ожива. Яке вмирає у пекучім перці, Коли образливі в душу летять слова. А ти не знаєш що у серці тому, Що за тобою плаче кожну мить. Що часто зазанає тяжку утому, Від різних хвилювань болить. А ти не знаєш що у тому серці, Що ніжністю коханої палає. Що зігріває лагідним вогнем, І твою душу ніжністю вкриває.