Без образ і без гніву відпускаю Намистини черлені падають у траву Ніби море, що поглинає часом безнадійних, трави вбирають у себе роки життя Намистина як день чи мить, яку я берегла, бо любила чи бажала ятрити свою пам'ять Привіт Тепер можна начисто переписати себе, життя, міста мотиви? Сни, у яких я шукала твоє обличчя і не знаходила Скільки нас, безнадійно хворих, ходитиме колами і поглинатимуть нас моря? Розпускаю намисто черлене, гаряче Наостанок перебираючи пальцями Відпускаю образи (роки) Відпускаю з тобою навзаєм Насаджаємо дерев і вкладемо у них ту любов, що ще ніби-то маємо Що