Безупинно повторюю, що відпускаю, й так тягнеться час в круговерті буденній… Все частіше краю себе і караю, сам друг і сам ворог, сам світло і темінь… За сміхом ховаю печалі і болі, за блиском в очах буревії і смерчі… Хто я у твоїй, хто ти у мої долі, скільки судилося спільних нам звершень…? Буває гублюся у власнім безсиллі, й тримаюся лише за пісні і вірші… Життя не завжди безтурботне й щасливе, і від того стаю черствішим і іншим… Дні змінюють в вікнах, відтінки і гами, усе мчиться вперед від краю до краю… Я повторюю безупинно те ж саме та знаю, брешу, що тебе відпускаю…
