Під зорями спить бездомний старий, Його не гукає готель золотий. Він вулиць герой, загублений слід, Живе на асфальті, безкрайній як лід. Маршрутки мчать повз, знайомі всі лиця, Шофери махнуть - він кожному свій. Ніхто не побачить його блиску чи світла, Та кожен із них йому брат дорогий. Кишені порожні, без грошей і мрії, І світ посміхається, а він же - мовчить. Від холоду стіни, від спраги надії, Та воля - єдине, що варте, щоб жить. Хтось дивиться з жалем, не знаючи хто він, Бездомний у світі, невидима тінь. Та він лиш сміється, мандрує крізь ночі, Як птах, що свободи не бачить межі. Знають
