Під зорями спить бездомний старий,
Його не гукає готель золотий.
Він вулиць герой, загублений слід,
Живе на асфальті, безкрайній як лід.
Маршрутки мчать повз, знайомі всі лиця,
Шофери махнуть - він кожному свій.
Ніхто не побачить його блиску чи світла,
Та кожен із них йому брат дорогий.
Кишені порожні, без грошей і мрії,
І світ посміхається, а він же - мовчить.
Від холоду стіни, від спраги надії,
Та воля - єдине, що варте, щоб жить.
Хтось дивиться з жалем, не знаючи хто він,
Бездомний у світі, невидима тінь.
Та він лиш сміється, мандрує крізь ночі,
Як птах, що свободи не бачить межі.
Знають його на всіх автостанціях,
Шофери привітно махнуть з-за керма.
І хоч у готелі йому не бувати,
Він вільний, мов вітер, без дому і сна...
Вірш про долю бездомного
