Іду... Живу... Гортаю тяжко днини... Хотів, з тобою бачити - життя, тяжкі години! Все думав! - Зараз...ось...сьогодні... Впаде на мене - обличчя твого, промінь..! Засяє твоя постать - з поміж, чорних, днів туман. Та, ці думки - ілюзія... Лиш каторга, й дурман... Я в них ховаюсь - сповнений надій. Хоча вже знаю, що не побачу, тих, своїх мрій! Та, все ж, я раз за разом, в думці повертаюсь - у

Кохання згоріло . Ніхто не шукатиме винних . Загальне ніяк не дорівнювало з половинок . А віра й надія живі надія і віра не щезли : л юбов поділили на дві - дві нові величезні

Мені наснилося кохання, Мені наснилася любов, Що Землю охопили зрання, Як вірус кожному у кров. І полетіла враз геть зброя, — За біль чужий усім болить! І зло ніде не має сили, Завершилися війни вмить. Я вірю — світ Добра існує. Інакше звідки та журба? І так за ним душа сумує, Немов самотня сирота... © Юлія Дмитренко -Деспоташвілі 23.11.22

Я тут зібрав для тебе човен Всіх почуттів - букет зі зливи. Я б міг упертим буть, як овен Але відвертий, адже - діва. Ти неосяжна, наче зірка. Не доторкнутись, як до неба. Я б так хотів, щоб була вірна, Тому, кого тобі не треба. Чому усі дороги світу Ведуть тебе до мужиків, В яких немає краплі світла - Постійний кастинг гарних тіл. Я тут зібрав для тебе човен Мій корабель зі щирих слів. Ти

Сумно та хворо, Десь скраю душі, Де дно мого моря, Де риби страшні. Де не чути ні звуку, Немає вже неба, Нема там ні духу, Нічого не треба. Падаю вниз, Та болять вже коліна, Вода немов слиз, Туга чорна глина. Єдине сяйво в пітьмі, Що сидить там потвора, Палають очі її, Що горять не зі вчора. Щось ламається в шлунку, Вона дивиться в тебе, Немов нема порятунку. Та коли дивишся в себе... Де лиш