* * * З висоти долинає дивний звук. Де лісове листя яскраве і падає, немов клаптики світла, на землю, підсвічуючи своїми променями небесну та земну поверхню. Якщо ми зможимо чесно, допитливо, сміливо зазирнути всередину себе, то знайдемо легку цятку на листі, яка горить незалежно від усіх наших інтриг. Якщо ми зможеио ближче зблизитися з цим світлом, бути більш відкритими до нього, воно почне бути нашим провідником. Там, де колись ми шукали зовнішнього світла для листя душі, тепер ми будемо дивитися на це світло. І чим більше ми можемо бути відкритими, тим більге воно буде рости. Спочатку

Заняття в школі закінчилися згідно з розкладом, і щасливі дівчата випурхнули із дверей навчального закладу на вулицю, де їх зустрічали батьки в гарних, переважно ділових костюмах. Дорогі авто роз'їжджалися, дівчат все меншало. Лише декілька з них йшли додому пішки. — В тебе точно не буде проблем? — запитала одна учениця іншу, заправляючи неслухняне пасмо волосся за вухо. — Мати наказала тобі дочекатися її після уроків. — Я не її слухняна собачка і мені не п'ять років, сама можу дійти. — відповіла Мальва. Обидві дівчата носили форму з емблемою школи: червоний дракон, майже ідентичне

Я зупинив електричний самокат біля темного старого занедбаного скверу. Увімкнув ліхтарик, бо тут було зовсім неосвітлено, та пройшов повз розвалені рештки фонтану до сходів, що вели з Польского спуску до вулиці Дерибасівської. Мало хто з одеситів знає, що ці сходи колись називали “Сходами Мерців”, та й з тих хто знає про це, майже ніхто не пам’ятає історію з цим пов’язану. Я був одним із небагатьох, хто знав про це все і навіть трохи більше, ніж міг знати простий смертний. Підійшовши до місця, де починалися сходи, вимкнув ліхтарик. Для моєї справи він буде зайвий. Самі сходи були непогано