А мне бы убежать куда то далеко, Туда, где всё так просто, спокойно и легко... Туда, где ярче солнца нет светагорячей, Где нет теплей обьятий, чем от родных людей... Туда, где нет скандалов, нет сор и нет обид, Туда, где постоянно любовь и мир царит... Туда, где лиш улыбкой можно розплатится, Туда, где все мечты мои могли б осуществится....

А знаєш, рідний, я не проміняю тепло твоЇх очей на жодну річ. Здається, що я казкою гуляю, яку принесла доля… або ніч… А знаєш, милий, хочу так завждИ: дзвонити будь-коли і обіймати. Якщо тебе нема, то рвусь туди, де можна твОю посмішку впіймати. А чуєш, рідний, серце б’ється гучно, як голос твій приймає кожну мить… в словах немає зайвого, все влучно, мені спокійно… і вже зовсім не болить… А

А знаеш милый мне тебя так мало... Хочу с тобой я каждую минуту... И вечером в обнимку засыпать... И просыпатся рядышком под утро... Хочу с тобою каждый миг я вместе... Любить оберегать и понимать... И чтобы как у жениха с невестой... У нас с тобой была лишь благодать)*

А знаєш я сумую за тобою, У літніх сутінках тебе нема... Тебе я проводжала із журбою, Але в душі співала радісна весна... І ось іду по вулиці блукаючи примарно, Ще крок ступлю і згадую усе... Чи вже ж таки чекаю марно, Що час тебе на крилах принесе... І серце захлинається від болю, Душа кричить у тиші голосній... Повернеться і буде він з тобою, Мовчи і гірше думати не смій... А я не знаю як мені

Дожилися, от і маєм, Україну убиваєм. І діждалися війни, Плачуть матері, сини. Станем браття за Вкраїну, Рідний край, свою родину. І за спокій, і за мир, Від Дніпра до Кримських гір. Від Києва до Карпат, Кожен українець брат. Разом виборемо волю, Постоїм за нашу долю. Спасем нашу Україну, Найріднішу Батьківщину. Хоч на смерть ми всі підемо, Але свого досягнемо!

В життєвім перегоні днів, нема мені спочину... Піду знайду вечірню тишину, й на краю слова з нею відпочину...

Я мрію сину, Щоб ти виріс чоловіком! Щоб не забув, Що вклала в тебе я! Щоб пам*ятав усі безсонні ночі, І ту ранкову пісню солов*я… Я мрію сину, Щоб ти вийшов в Люди! Відразу ти побачив… Хто є Хто! Є той ніхто, Що все на світі вміє й бачить! А є умілець словом- Ділом він Ніхто! Умій змовчати і сказати вчасно! Терпляче до мети і в себе вір! А я повітрям ніжним огортатиму… І оберегом буду поміж зір!

А я не здамся! Я таки не здамся!!! Пройду невпинно через сотню літ!!! Бо я в душі поет- таке моє призвання!!! Маяк мій освітлятиме весь світ!!!

Ніхто не розуміє матір одиноку!!! Її крила тягар на світі неземний… Як вона всим чим може захища дитя своє щороку, І кожен рух, маленький крок для неї дорогий… Ніхто не знає де той дух і сила й віра, Беруться в кількості, яка немає меж. Для неї головне дитяткова довіра, Любов взаємная, що віддана була без меж. А знаєш соромно і знаю я чому, Бо керувалася тоді я самотою… Світу твого не бачила