1 ADVENTUS Поїзд їхав швидко, не зупиняючись. Його маршрут не мав, а ні зупинок, а ні кінцевого місця призначення. Хто б не був його творцем, він розраховував на безперервний рух металевої істоти. Кожен оберт коліс супроводжувала поява парових хмар що на якусь мить перетворювали пейзаж за вікном купе на затягнуте снігом полотно. Наближаючись до перону поїзд тільки знизив темп, але не зупинився повністю. Він ніколи не зупинявся. Цієї маленької поступки швидкості вистачило, щоб пані літнього віку змогла зійти на станцію, а точніше — впасти на неї. Клубки пилу від її приземлення не встигли

БРАТЕРСТВО Навпроти щойно відчинившись дверми стояв він, готовий до відкритих обіймів. З'їхавши окуляри на його обличчі обрамляла копиця каштанових пасм, ластовиння в куточках губ прийшли в рух від усмішки, що ставала дедалі ширшою, поки не промовила: — Любий брате, я так радий тебе знову бачити, — на це добродушне вітання чекала саме та реакція, з якою заведено зустрічати непроханих родичів. Двері зачинилися й один за одним вхідні замки прийшли в дію. Третя і четверта спроба потрапити в будинок не повінчалися успіхом, тому Остап вирішив вдатися до незамінного елементу братерських

«Місяць Опівночі» Усі речі в кімнаті були перевернуті, підлога всіяна битим склом, двері що вели на терасу були розпахнуті. Пасма волосся хаотичним кублом розкидані на обличчі дівчини. У відкритій долоні правої руки лежав ключ... За кілька днів до цього… Паперова листівка матово-сірого кольору була покрита візерунком рослинного орнаменту, який обрамляв текст: «Вельмишановний мешканцю будинку «Petit Prince», раді запросити вас на… » Далі читати не було сенсу, він не вважав себе, а ні мешканцем будинку, а ні «вельмишановним». Якби запрошення було у конверті він би його навіть не відкривав.

Квітка маку розквітне і проросте на тому місці, де була пролита кров. Хмари розтягну ті по небу нагадували випрані простирадла, з яки х зривалися дощові к р аплі . ​ ​ ​ ​ ​ ​ ​ ​ ​ Кожен день проведений біля моря це маленька безкінечність, незалежно від погоди. ​ ​ ​ ​ ​ ​ ​ ​ ​ ​ Вона мала ще кілька та ких днів перш ніж почалась війна . ​ ​ ​ ​ Як і к ожна війна вона мала важливу мету , що відбирала у жертву найважливіше. На те , щоб обікрасти її не знадобило сь багато часу, спершу втрачається відчуття безпеки , а потім ти вже не довіряєш гарним спогадам . І нарешті , ти сам ладний

Блакитна зірка осяяла небосхил. Сяйво її теплих променів сигналізує початок вступної компанії . Це добрий знак для тих, хто готовий взяти долю у свої рук и. Звісно якщо ти мольфар або відун складностей з вибором фаху не буде. Але якщо ти не знаєш з яким даром народжений…. ​ ​ ​ Анка наповнила келих кульбабовим вином і вийшла з хати. Весняний сад обступав доріжку до сусідської огорожі. Там на майданчику біля дерев’яних дверей сиділа Марра . Підійшовши ближче дівчина побачила що подруга готувала свою мітлу до початку першого сезону польотів . З усім старанням та прив’язувала блакитну квітку

ЖІНКА В КІМНАТІ ТА ДІВЧИНКА В СКРИНІ Хвіртка зачинилась зі скрипом. Вона підійшла до чорного входу в будинок, колись занедбана недобудова перетворилась на придатну для життя домівку, але думки ковтуни затягували усе дужче: дверцята машини зачинені чи ні, а комп’ютер на роботі вимкнутий, чи був відправлений той імейл… Психіатриня пояснювала їй, що коли до неї повертається подібний стан треба втримуватись в цьому моменті, у тому що тебе оточує… Її погляд зачепився за вікно на горищі, де скло вхопило останній промінь згасаючого сонця… Але вона покинула ці спроби як і саму терапію. – Ключи від

Барселона гасила звуки, покрывая их бархатом прошедших лет и событий. А под этой пеленой сны смешивались с днем, создавая будущее из прошлого. И все же, лукавая искра новизны угадывалась в очертаниях ночного города. За прошедшие годы Амандо практически позабыл свое первое впечатление, о старом городе. Вероятная причина того, что память напомнила о давних воспоминаниях, в том, что события сегодняшней ночи могут растворить старую Барселону во тьме. Такие раздумья душили его мысли и давили своей крепкой хваткой. Колокол в церкви Санта-Мария-дель-Пи возвещал о назначенном часе, но никто так и не

«Засыпай» «Он спал, и он проснулся. Он открыл глаза. И вот, подле его постели стоял чей-то силуэт…» Мэри Шелли «Франкенштейн» «Слушай…». Ты уговариваешь себя, что ты один, что в комнате никого кроме тебя нет, и почти сам начинаешь в это верить, пока не понимаешь, что одной веры в это недостаточно… Шорохи, тени, скрипы, и зловещие силуэты. Если они способны заставить воображение взрослого человека вырисовывать самых страшных монстров из тени простой вешалки то, что и говорить о ребенке восьми лет. Но этой ночью в спальне маленького мальчика появилось, что то еще помимо привычных очертаний

Многие сравнивают музей с сокровищницей, хранящей в себе драгоценные тайны различных эпох, скрытые в предметах быта первых людей и величайших изобретениях прошлых столетий. ​ ​ Но так же это прекрасное место, чтобы увидеть как жили люди за десятки лет до вашего появления на свет и представить, как они будут жить сотни лет после, когда повседневные для вас события плавно перейдут на страницы истории. Но насколько бы музеи или галереи не были велики, они могут сберечь в своих стенах лишь малую часть мировой истории. Это все равно, что выхватить горсть ракушек в тот самый момент, когда прилив

Лепестки Турецкой гвоздики, разбросанные вокруг портретов в окружении свечей, шелестели под ногами каждого, стоило лишь вступить на тропу, ведущую к месту чьего-то упокоения. Пейзаж оживал с появлением оранжевых цветов, сухой наполненный пылью воздух пропитывал новый аромат, казалось, что даже солнце становилось ласковее подобно лепесткам. Так выглядел октябрь, его цвет и запах были неразрывно связаны с «Flor de Muerto», бутоны оранжевой бархатницы, распускались после первой октябрьской ночи и собирались в конце сезона цветения, прямо в канун карнавала. Запах, распространялся по городу

Зелений острів Існують настільки давні часи, що не згадати ані імен учасників, ані місця події. Проте, природа може увібрати у себе більше ніж здатні побачити і відчути люди, це не про пам’ять, як ми її розуміємо, а про момент який застиглим відпечатком віддзеркалює події минулого та майбутнього, час як крихітний шматочок янтарної смоли, позбавляє швидкоплинність забуття. Озеро не пам’ятало, не забувало і не згадувало. Його природна сила, це пропускати через себе зміни, ніби відсіюючи зайве, залишаючи натомість маленькі крихти наслідків на самому дні свого мулового черева. Так, вода це не