Brothers Gumors

26 переглядів

                     БРАТЕРСТВО

Навпроти щойно відчинившись дверми стояв він, готовий до відкритих обіймів. З'їхавши окуляри на його обличчі обрамляла копиця каштанових пасм, ластовиння в куточках губ прийшли в рух від усмішки, що ставала дедалі ширшою, поки не  промовила:

— Любий брате, я так радий тебе знову бачити, — на це добродушне вітання чекала саме та реакція, з якою заведено зустрічати непроханих родичів. Двері зачинилися й один за одним вхідні замки прийшли в дію.

Третя і четверта спроба потрапити в будинок не повінчалися успіхом, тому Остап вирішив вдатися до незамінного елементу братерських стосунків, а саме до шантажу. З розмаху кинувши свою валізу у двері, щоб напевно бути почутим, він для більшої переконливості нахилився до поштових дверцят і прокричав усередину:

— Впусти мене, або я оголошу всій вулиці та кожній з твоїх знайомих, звідки в тебе прізвисько Ширлі-Мирлі!

Після паузи зсередини будинку почулося:

—  Не посмієш!

— Був спекотний літній день, — почав проповідувати Остап Горін, привертаючи увагу зацікавленої сусідки біля паркану, — коли нас відправили на пікнік біля озера, ти... — не встиг він домовити, як двері відчинилися.

Ні, його не впусти всередину, а затягли туди силоміць тримаючи за комір, як кота що горланить на всю вулицю. 

Розпластавшись на підлозі після падіння, Остап потирав забиту руку. Тим часом спершись спиною до відчинених дверей, і зі схрещеними руками його вивчав гордовитий погляд Симеона Полло:

— Welcome to Hell.

— Home.

— Мені краще знати.

І  двері зачинилися знову з не меншою силою, що й уперше, але тепер залишаючи двох братів на спільному боку будинку.

Що може слідувати за  непривітним родинним привітанням як не агресивне чаювання.

— Розумієш… — перериваючи мовчання почав Остап, відставляючи чашку у бік, — я очікував, що ти зустрінеш мене більш привітно, враховуючи мої попереджувальні листи. — Каро-чорні очі брата запитливо дивилися на нього. — Я писав, дзвонив тобі, передавав повідомлення через нечисленних знайомих.

— Це хто ж? — із відстороненим виглядом Симеон підлив собі в чай щось із фляги. Остап помітив, що кожна сказана ним репліка супроводжується спустошенням філіжанки.

— Джексон.

— Помер, якщо звісно ти не просив його з'явитися до мене у вигляді привида. А стосовно листів, — старший брат відчинив двері в комору, і звідти посипалися стоси нечитаних листів, буклетів, газет і пара червоних конвертів з чорним чорнилом. — Тут залишки того, що приходило за останні місяці. Якщо щось виглядає, як рахунок волію це відразу спалювати.

— Тоді зрозуміло… Почну ще раз. Як ти знаєш, батько помер…

Залишимо ненадовго приголомшливі події у вітальні, щоб дізнатися не менш цікаву передісторію, що сталася роком раніше.

Неповторним місцем, бар із вивіскою «АЛІБІ», робили його постійні відвідувачі. До складу яких входив і Симеон зі своїм університетським другом Марком.

— Для людини, чиє життя злегка схибило, ти неабияк спокійний, — Марк на прізвисько «Джеко» підсів до нього за столик.

— В мене по іншому і бути не може. У самого справи як? — поцікавився Симеон у свого колишнього однокурсника.

— У порівнянні з тобою... Навчання йде за планом, — він оглянув Симеона який не полишав столик кілька вечорів поспіль. — Ти не думав звернутися до родини, наприклад до свого брата…

Джеко не встиг домовити, а Симеон не встиг обуритися, коли офіціант приніс замовлення, і на додачу червоний конверт.

Погляд Симеона засклянів, а Джеко захлинувся пивом.

— Ні, ні, ні. Тільки не вона,  — простогнав друг.

— Я нічого не робитиму… Не цього разу, — запевнив його Симеон Полло і демонстративно почав залишати бар, не підозрюючи, що наступними обставинами їхньої зустрічі буде мексиканська в'язниця, куди Марк прибуде, як його адвокат.


І знову повернемося до подій у вітальні…

— Забагато драми для простого оголошення зниклим безвісти, — Симеон зі зневагою впав у крісло.

— Мабуть, це найгірша риторика для адвоката.

— Ні, años dominys (тут потрібний переклад українською?) ось найгірша риторика з якою я завершив свою практику.

— Ну не закінчив, а перервав, — обмовився Остап.

— … Ось воно як… А тобі, звідки відомо? Марк здав? В очі дивись!

— Ти мені ще лампою почни погрожувати.

— Віддаю перевагу чайнику. Молодець, у будинку ще й години не провів, а вже здав свого співучасника. Проте залишимо тему зради мого колишнього близького друга, і повернемося до нашої біологічної ланки. Чого ти взяв, що він взагалі спочив? Сидить десь приспівуючи та ховається від кредиторів…

— Ти просто шукаєш привід мене звідси вигнати!

— Мені й приводу шукати не треба, — Симеон поніс валізу до дверей, щоб виставити її за поріг разом із власником.

— Але якщо виконати умови заповіту…

— Ти тут не житимеш, а я тим більше не маю наміру тут залишатися.

— ...Ти станеш єдино правним власником будинку.

Валіза впала на підлогу, а за нею, через якийсь час зачинилися і двері залишаючи братів замкнутих разом у цій незрозумілій ситуації.

Alice
Опубліковано: 23 гру. 2023 15:13
0 коментарів
Коментарів немає. Напишіть перший коментар до цієї публікації!
Про що мова? Пора визнати що сучасна українська література переживає різносторонню кризу. Ситуація складається так, що перспективи для молодих талановитих авторів стають все більш стислими: ринок літератури розкиданий і неконтрольований, авторське середовище надто локалізоване. Сучасна українська
Проблеми гендерного характеру існують стільки ж часу, скільки існує саме поняття статі. Поглиблюючись у вивчення історії даних проблем, можна знайти багато прикладів з кожного покоління, ще від часів коли людство жило у печерах. Що цікаво, основи цих проблем були сформовані якраз у ті часи, шляхом
Про серіал "Твін Пікс" я вперше почув ще років чотири тому, коли ознайомлювався з різноманітною психоделічною творчістю. Саме тоді я подивився фільм "Малхолланд Драйв", який окрім нових вражень приніс мені ще й нотку ностальгії за улюбленою грою "GTA San Andreas", яку