БРАТЕРСТВО

Навпроти щойно відчинившись дверми стояв він, готовий до відкритих обіймів. З'їхавши окуляри на його обличчі обрамляла копиця каштанових пасм, ластовиння в куточках губ прийшли в рух від усмішки, що ставала дедалі ширшою, поки не  промовила:

— Любий брате, я так радий тебе знову бачити, — на це добродушне вітання чекала саме та реакція, з якою заведено зустрічати непроханих родичів. Двері зачинилися й один за одним вхідні замки прийшли в дію.

Третя і четверта спроба потрапити в будинок не повінчалися успіхом, тому Остап вирішив вдатися до незамінного елементу братерських стосунків, а саме до шантажу. З розмаху кинувши свою валізу у двері, щоб напевно бути почутим, він для більшої переконливості нахилився до поштових дверцят і прокричав усередину:

— Впусти мене, або я оголошу всій вулиці та кожній з твоїх знайомих, звідки в тебе прізвисько Ширлі-Мирлі!

Після паузи зсередини будинку почулося:

—  Не посмієш!

— Був спекотний літній день, — почав проповідувати Остап Горін, привертаючи увагу зацікавленої сусідки біля паркану, — коли нас відправили на пікнік біля озера, ти... — не встиг він домовити, як двері відчинилися.

Ні, його не впусти всередину, а затягли туди силоміць тримаючи за комір, як кота що горланить на всю вулицю. 

Розпластавшись на підлозі після падіння, Остап потирав забиту руку. Тим часом спершись спиною до відчинених дверей, і зі схрещеними руками його вивчав гордовитий погляд Симеона Полло:

— Welcome to Hell.

— Home.

— Мені краще знати.

І  двері зачинилися знову з не меншою силою, що й уперше, але тепер залишаючи двох братів на спільному боку будинку.

Що може слідувати за  непривітним родинним привітанням як не агресивне чаювання.

— Розумієш… — перериваючи мовчання почав Остап, відставляючи чашку у бік, — я очікував, що ти зустрінеш мене більш привітно, враховуючи мої попереджувальні листи. — Каро-чорні очі брата запитливо дивилися на нього. — Я писав, дзвонив тобі, передавав повідомлення через нечисленних знайомих.

— Це хто ж? — із відстороненим виглядом Симеон підлив собі в чай щось із фляги. Остап помітив, що кожна сказана ним репліка супроводжується спустошенням філіжанки.

— Джексон.

— Помер, якщо звісно ти не просив його з'явитися до мене у вигляді привида. А стосовно листів, — старший брат відчинив двері в комору, і звідти посипалися стоси нечитаних листів, буклетів, газет і пара червоних конвертів з чорним чорнилом. — Тут залишки того, що приходило за останні місяці. Якщо щось виглядає, як рахунок волію це відразу спалювати.

— Тоді зрозуміло… Почну ще раз. Як ти знаєш, батько помер…

Залишимо ненадовго приголомшливі події у вітальні, щоб дізнатися не менш цікаву передісторію, що сталася роком раніше.

Неповторним місцем, бар із вивіскою «АЛІБІ», робили його постійні відвідувачі. До складу яких входив і Симеон зі своїм університетським другом Марком.

— Для людини, чиє життя злегка схибило, ти неабияк спокійний, — Марк на прізвисько «Джеко» підсів до нього за столик.

— В мене по іншому і бути не може. У самого справи як? — поцікавився Симеон у свого колишнього однокурсника.

— У порівнянні з тобою... Навчання йде за планом, — він оглянув Симеона який не полишав столик кілька вечорів поспіль. — Ти не думав звернутися до родини, наприклад до свого брата…

Джеко не встиг домовити, а Симеон не встиг обуритися, коли офіціант приніс замовлення, і на додачу червоний конверт.

Погляд Симеона засклянів, а Джеко захлинувся пивом.

— Ні, ні, ні. Тільки не вона,  — простогнав друг.

— Я нічого не робитиму… Не цього разу, — запевнив його Симеон Полло і демонстративно почав залишати бар, не підозрюючи, що наступними обставинами їхньої зустрічі буде мексиканська в'язниця, куди Марк прибуде, як його адвокат.

І знову повернемося до подій у вітальні…

— Забагато драми для простого оголошення зниклим безвісти, — Симеон зі зневагою впав у крісло.

— Мабуть, це найгірша риторика для адвоката.

— Ні, años dominys (тут потрібний переклад українською?) ось найгірша риторика з якою я завершив свою практику.

— Ну не закінчив, а перервав, — обмовився Остап.

— … Ось воно як… А тобі, звідки відомо? Марк здав? В очі дивись!

— Ти мені ще лампою почни погрожувати.

— Віддаю перевагу чайнику. Молодець, у будинку ще й години не провів, а вже здав свого співучасника. Проте залишимо тему зради мого колишнього близького друга, і повернемося до нашої біологічної ланки. Чого ти взяв, що він взагалі спочив? Сидить десь приспівуючи та ховається від кредиторів…

— Ти просто шукаєш привід мене звідси вигнати!

— Мені й приводу шукати не треба, — Симеон поніс валізу до дверей, щоб виставити її за поріг разом із власником.

— Але якщо виконати умови заповіту…

— Ти тут не житимеш, а я тим більше не маю наміру тут залишатися.

— ...Ти станеш єдино правним власником будинку.

Валіза впала на підлогу, а за нею, через якийсь час зачинилися і двері залишаючи братів замкнутих разом у цій незрозумілій ситуації.