Ми йдемо! (туу-туу) Ми йдемо! (туу-туу) Ми йдемо по землі піднімаючи стяг! Той свободи дарованой кров'ю в боях! На роки! (всі роки) На роки! (всі роки) Ми не знаєм почину по нашим краям! Будем врагів давити бо враг це тарган! Бо йдемо! (ми йдемо) По землі! (по путі) Ми йдемо по землі піднімаючи стяг! Той свободи дарованой кров'ю в боях! Бо роки! (ті роки) Бо роки! (ті пройшли) Коли тямили договір

Ніяк тяжіння, білий простір Очей до ночі не схилить, Ніяк не спинений мундир До ласки діда не вклонить. Він йде, несе, він завірюха, Він холодом тріщить як нюха, Но в мить вітра загнали в край Хмарок поплічників його, Вони мабуть кричать "бувай! І не вертай до нас цього!" А поки гомін, крик і рух, Дивлюсь, дивуюсь я в вікно На все як бігає воно Очами, мозок, навіть дух Увесь собою у

Гей ти мати, Україно! Чом ти плачеш, ти за сина, Буде в тебе, ще когорта, | І тих знову, бід на чорта.|2 Чом ти стелиш, річкою сльози, Чом тримаєш, ти волосся, Бо як мати, заплакаєш, | Я не зможу, піти маєш. |2 Тиж повідай, мати мила, Чом на мене, розгнівила, Чом ті сльози, лють по коси, | Чом Дніпро, хвилями б'ється.|2 Ох ти сину, мій маленький, Я то злюся, не на тебе, А на військо, що збирає, |

І не знал той віщун, віщування свого, Що лине його міць, із світу цього. —Тілько знал що біда наступає. Тому відал віщун, кому знання те дать, І прийде той юнак, буде знання благать. —В віщуна сива-вуса благає. Той віщун він навчив, юнака своєго, І кришталі минулого, чтити цього. —І юнак все новітнє приймає. Юнак став віщуном, і чекає кнутом, Коли старий віщун, відійде за світом. —Коли кине його,

Зіронька сяє, серце стучить, Щось у мені до коханой біжить Ой ти кохана, люба моя! Чом голосок твій як солов'я Душу здирає, плоть обглодає, Ти, без рушника, виходь за меня! Зіронька сяє, серце стучить, Щось у коханої в грудях лежить Я би і вийти хотіла до тя! Не хоче та мати і доля твоя Душу здирає, плоть обглодає, Зозулею луна довжезно стоя! Зіронька сяє, серце стучить, Щось за тинами любий