О пів на восьму дзвінок. В мене стріляють, герой прикриває, обладунок передає на монітор десяток помилок і сотню зауважень, кілька помилок – критичні. Мені потрібно терміново щось робити. У небо злітає пандарен, він зможе виграти пару хвилин, за які потрібно підняти служби обладунку. Але лунає дзвінок телефону, і я прокидаюся. – Щастя, здоров'я. – Дякую, – хочу спати. Але спасибі, правда. Встаю.

Мишеня на ім'я Танака смішно позіхає і йде вмиватися. Вночі мишеняті знову наснився Олд-Таун. Танака нічого не пам'ятає з того сну, але відчуття нескінченної радості та захоплення тією загадковою величчю не залишає його і вранці. Він ще спить, коли смішно позіхає і йде вмиватися, але пронизливий ранковий холод вже добрався і до мишеняти, змушуючи мерзлякувато щулитися. Крижана вода джерела змиває

На землі так мало тебе. На землі є стіна. Більш незручного місця для розмови годі й шукати. Вузький провулок, де на бетонних плитах сидять двоє людей і слухають погану музику огидної якості, що грає через колонку, невидимими блютузними нитками підключену до мобільника. Ця музика нікому не потрібна та нікому не цікава. А що цікаво, — хочеться роздивитися ці нитки, здається, що ще трохи — і

Навколо мене немає мене. З потрісканих сухих губ стікає лише самотнє: — Вода. Жорстко. Я хочу, щоб мій голос лунав жорстко, і мені здається — саме так народиться те, чого я настільки прагну. Але голос стікає надто повільно, встигаючи висохнути в лабіринтах тріщини уст, і сухе повітря з моїх легень просто хрипить. Мене не зрозуміють. Сам себе не можу зрозуміти. Вода. Здається, довкола світло. Мої