Заняття в школі закінчилися згідно з розкладом, і щасливі дівчата випурхнули із дверей навчального закладу на вулицю, де їх зустрічали батьки в гарних, переважно ділових костюмах. Дорогі авто роз'їжджалися, дівчат все меншало. Лише декілька з них йшли додому пішки. — В тебе точно не буде проблем? — запитала одна учениця іншу, заправляючи неслухняне пасмо волосся за вухо. — Мати наказала тобі

Я не зможу. Цей вовчара крутий, завжди такий був і якби ситуація була трішки іншою, то він би просто роздер мене. Зараз ми всі тут в однакових умовах, жертви своєї жадібності, хтивості та наївності, але він не хоче миритися, тому гарчить сам до себе: – Просто відгризи її. Зламай кістку і розітни м'ясо, – в пітьмі льоху я бачу як у Вовка світяться очі. Мені не віриться, але здається я бачу там

Це була п'ятниця або субота, я хотів розслабитися та випити смачненького коктейлю в компанії якоїсь гарнюні. В клуби не ходжу, перестав ще до карантину, хоча і любив потертися об дівочу попку на танцмайданчику. Просто в барі можна поспілкуватися, а співрозмовник з мене кращий ніж танцюрист. Бармен приготував мені Бульвардьє (той же Негроні лиш з віскі), я насолоджувався вайбом закладу, що вибрав

Timeo Danaos et dona ferentes Я не повірив своїм вухам, тому перепитав. — Вибачте, певне, я не правильно зрозумів. Ви кажете, що містер Ліготті, про якого я чую в перший раз, залишив мені спадок? — Саме так, містер Сміт. Спадок складається з триповерхового будинку за адресою Ельм-стріт тринадцять, банківського депозиту на суму триста сімнадцять тисяч чотириста двадцять три долари та