ІГРОВИЙ ПАВІЛЬЙОН Роман Магрук Умань, Украина [email protected] НАТ. СІЛЬСЬКИЙ ДИТСАДОК – ІГРОВИЙ МАЙДАНЧИК - ДЕНЬ На ігровому майданчику, на фоні рідких дерев, стареньких гойдалок, гірок, пісочниць та дикуватих поробок з використаних автомобільних шин, стоїть новенький ігровий павільйон – великий та яскравий. Поряд зрозмістилося чимале зібрання – чоловіки, жінки, середні та старші школярі. Декілька жінок і всі школярі одягнуті у вишиванки, двоє з чоловіків – в ділових костюмах. Один з чоловіків в діловому костюмі щось говорить в мікрофон. НІНА (ППЗ) Це Кравцов – новий голова нашого

Запах був її єдиним поводирем від самого народження. Мортіша завжди погано бачила, не те щоб для звіра, а навіть і як для звичайної людини. Тож єдине на що вона могла впевнено опиратись – це запах. І він її жодного разу ще не підводив. На відміну від людей… Люди були егоїстичними, пахнули страхом, злобою і брехнею. Люди пахнули підлістю і жагою наживи. Люди пахнули металом і зброєю. І жодна її зустріч із ними не завершувалась мирно. Тому вона трималась осторонь від них. Тому, не потикалась у міста. Міста, наповнені людьми. І лише зараз вона, зустрівши цю маленьку, золотоволосу, кучеряву

Сейчас мне очень больно на душе, Тяжелый груз висит и тянет шею. Хочу быть маленькой, но взрослая уже, И все перетерплю и в жизни все сумею! Хожу я каждый день по лезвию ножа, Чего от жизни ждать уже не знаю... Не нужно мне ни камня, ни гроша, Ведь не услышу:"- Мама, подростаю!". Я не куплю кроватку с белым бантом... Не положу туда я маленькое чудо. Не будут по квартире летать фанты, Не съест никто конфет большое блюдо. Никто не скажет:"- мама я скучаю!". Я знаю ето никогда не будет! Я ето все терплю и понимаю... И ето постоянно меня губит...