Троє хлопчаків різного віку виглядали у вікно. Крізь масивні візерунчаті ґрати вони спостерігали за метушнею на подвір'ї — вихованців їх невеличкого сільського інтернату садовили в автобуси. Дві жінки, з надто яскраво нафарбованими губами, час від часу хапали когось з них, щось кажучи. Ніщо в їхніх рухах не видавало ні турботи, ні піклування. Поряд ліниво походжали чоловіки у воєнній формі, деякі зі зброєю. — Чого вони такі грубі? — Антон, наймолодший, з дитячою непосидючістю переминався з ноги на ногу, тримаючись за підвіконня. Йому було шість. Повненький, з круглим обличчям та