Розділ 2. Місяць тому Яскравий повний місяць світив у вікно, натякаючи на те, що нічка сьогодні буде та, що треба. Вамі-Боро вже відчувала, як її вовчиця вовтузиться і гарчить, проситься вирватися на волю. — Ще трохи, дівчинко, ще трохи та ти зможеш набігатися досхочу! — прошепотіла вона заспокоюючи звіра. Щоб бути повноцінним перевертнем, потрібно хоча б у повний місяць давати своєму звірові свободу. У зграї майже всі так робили, окрім старих Гарчів. Ті, надаючи перевагу звіру над людиною, оберталися на вовків кожного дня. Страшне видовище. Здичавілі перевертні. Скуйовджене довге волосся

Скажені. Шукачі правди Розділ 1. Пролог Вамі-Боро лежала на землі. Не мала сил підняти голову. Все довкола пливло, спотворювалося у каламутному мареві болю. Тіло здригалося від кожного імпульсу — пекучого, глибокого, невпинного. Це сталося. Її позбавили вовчиці. Тягнули «по живому». Навіть дурман- трави не дали, щоб забутися. Тримали силоміць. Четверо. З них дівчина знала лише двох, батькових підлеглих. Інші двоє. Страшні. Напівбожевільні. Дикі. І не звіри, і не люди. Здичавілі перевертні. Вовчиця пручалася, гарчала, не йшла на поклик — налякана, змучена, виснажена. Каратель нашіптував

Ближче до вечора почав пролітати лапатий сніг. Люди розбрідались по домівках із настанням сутінків. Хтось ховався у трактирах, у спробі втопити нестерпне життя у кухлі медового елю. Хтось – ледве волочив додому ноги, після важкого робочого дня. Ринкова площа тихо опустіла. Яні піднялась із дерев’яної дошки, що відвались від розтрощеного воза, позаду неї. Раніше він слугував прилавком для якогось торговця, а зараз - стояв покинутий попід стіною, як непотріб, лишений тут гнити під снігом. Але Яні вміла бачити хороше у всьому: поруч із ним можна було сховатися від вітру, та і шляхів до відступу

Холодний зимовий ранок. Равéна поверталась із таверни, намугикуючи щось із репертуару бродячого барда, що гостював цієї ночі у «Синій Петлі». Руки відвалювались після усієї перемитої підлоги і витертих столів, але два зароблених срібних талі у кишені – гріли душу. Провулки змінювали один одного, ноги самі вели її уже знайомими місцями. Чим далі, тим пустішими ставали вулиці, тим пустішими ставали будинки - тим ближче були околиці передмістя. Ще зовсім трохи і вона буде вдома. Сніг іскрився від вранішнього сонця, під дірявими черевиками. Мороз пощипував рожеві щоки і крутив у носі. Равéна