Щілина в гнилій дошці пропускала вузький клинок світла, що падав на закривавлене обличчя 26-річного Андрія, українського бійця, в тілі якого було більше десяти куль. Його серце вперто билося їм наперекір — молитвами тих, хто чекав. Він сам заповз у цей сарай, з думкою, що помре, ще до завершення бою. Та не судилося. Знайшли його не свої. І не вбили. —Пусть падихаєт, как сабака. Солома давно злиплася з кров'ю і пекла спину, наче хтось підклав вугілля під лопатки. Тіло вкоротилося до грудної клітки — усе нижче просто не існувало. Спершу він думав: не витримаю. Потім: що далі? Тепер уже не