– У-у-у, – звук озвався в голові гулом, і притяг з собою інші подразники: голоси, стукіт, шурхіт, кроки. У кімнаті всього чотири людини, а шуму, як від роти новобранців за годину побудки. Я накрився подушкою, щоб мінімізувати рівень звуків. Зрештою почув, як б'ється власне серце. Нічого заспокійливого в ньому не було, тільки німий докір. Я начебто нічого алкогольного не пив, то чому мене штормить? – Що, добре вчора погуляли, Пшениця? – Запитав сусід по кімнаті. – З ким? – Простогнав я. Нічого не пам'ятаю. – Не знаю, ви з ним у «Ромашці» сиділи, грали начебто. – Грали? – Не повірив