Ілля мав відчути недобре ще тоді, коли Вадим з усміхом підставив йому підніжку: "Та пожартував я". Або, коли в авто нав'язали місце посередині між Сергієм та Арсеном. Та й Гліб, їх двадцятирічний ватажок, був того дня занадто зосередженим. І все ж не зважив. Дістав навушники. Попереду чекали шашлики з друзями. За вікном промайнув білборд — біла Z на сірому тлі — «Zа порядок». Виїхали з містечка. Дорога, поле, і рівномірне гуркотіння мотору., як раптом Арсен висмикнув його навушник так, що мало не пошкодив дріт, а іншою рукою вихопив телефон. — Блін, що за дурня? — Ілля

Маленька синичка, від вибуху хвилі, На землю упала й зламала крило, Так болю багато тепер в Україні, Її не помітить, напевне, ніхто. І злякана пташка у небо дивилась, Б'ючи по землі уцілілим крилом, Втомившись, заплющила очі, та й сіла, Аж раптом її огорнуло тепло. То йшов місциною тією страшною Солдат молоденький, із лав ЗСУ, І вгледів синичку, і взяв у долоні, Й надія з'явилася в пташини — не вмру. День воїнів кожен — змагання зі смертю, Та крихітку всі берегли, як могли, При першій нагоді у місце, де тихо Її волонтерам вони віддали. Маленька синичка, від вибуху хвилі, На землю

ЖИВЕ УКРАЇНА ?? Була Україна... була, є і буде! Чи були такі бої? Та не усюди... П'ятисотий день пішов вже поспіль, Але ні ми, не вони на сказали "Досить!" Три дні спочатку нам давали, Що поразка наша неминуча! Але ми дали себе знати, Що за неньку нашу ми поплатим! Багато різних перешкод було. Та що було, вони і є! Але ми тут! Ми досі вільні! Можем зробить що-небудь, Чи поїхать, там, кудись... Почалось життя болюче: Ракети, бомби, міномети! То за горою чути щось... То не грім! То люди кличуть допомогу! Але почувши всі страждання, Незламний дух не проходить повз! Єдність, вона є

Безмежжя поля. Оком схопиш виднокіл. Тужавий степ замовк нагрітий спекою Сіріє стежка, розкладаючи проділ Пахучих кіс зерна, поквітчаних смереками. Земля пашить, неначе промовля: «Тримайся доню, у душі немає скону Як Богом дана хліборобові рілля, То Богом дана буде бронь для оборони!» Віки родила і родитиме в віках Правічну пам’ять і прадавню мудру силу На в’язах хрусне голова у зайди так Як молочай крихкий на скошеній могилі.

Дожилися, от і маєм, Україну убиваєм. І діждалися війни, Плачуть матері, сини. Станем браття за Вкраїну, Рідний край, свою родину. І за спокій, і за мир, Від Дніпра до Кримських гір. Від Києва до Карпат, Кожен українець брат. Разом виборемо волю, Постоїм за нашу долю. Спасем нашу Україну, Найріднішу Батьківщину. Хоч на смерть ми всі підемо, Але свого досягнемо!

Пироги смачненькі, стр у цлі й миколайчики! Як буде ваша ласка, дайте нам хоч крайчики. Яблуко сушене, груша, слива й вишня - Будь-яка дрібниця - нам вона згодиться. Кн и ші, кнедлі, пл я цок, на паличці льодяники! Як буде ваша ласка, дайте, пані, пряники. Миколайчик для Петра, Павлу зо два коржика, А Святому Богові присканців три возика. Нехай слав и ть Господь будинку цього ґазду, Його дружину та дає добробуту їм, ладу. Здоров’я, щастя, хай росте веселою малеча, І оминає злиднів тьма, затихне ворожнеча. Худоба – кінь, вівця, коза – хай в хліві не реве, І неустанно вірний пес подвір’я