Я сиджу на вершині світів І дивлюся на стомлене небо. Я давно вже байдужа до слів І до іншого виду плацебо... Не шукаю чарівних скарбів І не плекаю марно надію, Що хтось інший знесе ворогів, Поки я свою волю намрію. Я давно не шукаю Клондайк, Що збагатить мене на мільйони. І навряд чи я вийду на страйк - Бо не він звільнить бранців з полону... Я зневірилась в купі ідей. Я не маю вже сил для ілюзій. Я вже втратила стільки людей, Що боюся заводити друзів. Я взяла не один Еверест На шляху до своєї вершини... І мене не драйвить новий квест, Що збагачує статки людини.... Ні брехня, ні численні

Танцює танок Магура, Громом гримить гучно. Злива, як та бандура, Звуками ллє точно. Танцюй, бойова Діва! Кидай блискавичні стріли! Додай вогняного дива, Аби вороги згоріли! Козацька душа розкриє Свою потаємну силу! Водою святою змиє Суміш із крові й пилу! Танцюй, Магура, у хмарах! Бий в грозові літаври! Небо в яскравих сваргах, Хмарні розлило барви! Жовто-блакитним жаром Ворога вдарить Діва! Хай на розраду хмарам Ллється цілюща злива! 02.06.2024

Козак жив в дунаї, останній До річки славної прийшов, Обіцяне щастя коханій На березі річки знайшов. Всі очі заплакані були; Коли починав з нього пить, І серце зривалося з туги,- Як місяць і зорі глядить. На березі річки збудує Собі найгарніший дворець, Та завше під небом ночує Вороний той друг жеребець. Із часом мара в його домі Каже,- пора йди на покій, Тож те, що здобув на дунаї Віддав все дитині одній... В великому домі козака Що славе увесь його рід, Почалась велика гулянка До вечора, сонце на бік. І тільки вороний друг коню На дворі сам жде козака, І в холоді ночі, в долоню, Козак на

Благаю благаю благаю благаю : з'єбися !!!! Мене тільки бісить уся твоя магія вбивча : вчепилась мов той маніяк аби шанс не прогавить . З'єбися з'єбися з'єбися з'єбися : благаю !!!! Благаю з'єбися !! З'єбися благаю !! Уйобуй !!!! Любові шаленої підсумок вийшов хуйовим : це ж треба таке ювелірно зуміть проєбати . Ти знову невинна ? Пизду застрижи целібатом . З'єбися уйобуй пиздуй якнайдалі й надовго : міцного знайди собі правильного молодого . Такого хто вилиже сраку з усім що крім неї . Як я заєбався страждати цією хуйнею !!!! Благаю уйобуй пиздуй : та

І не видно кінця ані краю Тим думкам, що про тебе щепочуть, Коли сонячний ранок світає, Коли стеляться зоряні ночі. Між акордами пісні, що грає, Між рядками думок поетичних Твої очі знайду і згадаю Як любила згубитися в них. Так, ти там, де кордони між нами І майбутнього може й немає. Але не описати словами Як я близько тебе відчуваю.

Мій улюблений колір - зелений Як відтінок знайомих очей. Що натхненно говорять до мене Про вагу понадземних речей. В тій зеленій безодні блукаю Наче дикий поранений звір. Тихий біль у собі відчуваю, Чимось мокрим затьмарює зір. Як люблю я той колір зелений... Так жорсткого жартує життя. Сяють очі ті, та не для мене. Інша знайде у них відбиття.

Сьогодні день такий собі, вчора був і краще. Час летить, як вітер в полі, а ти усе ледачиш. Вставай, ходімо! Маю план покраще, ніж навчання. Я маю місце там одне, де маєш щастя ти, і радість. Можливо, все не дуже справжнє, але ходім, поглянеш! Хоч ти, напевн, не фантазуєш, але ідеї маєш. Просто подумай, чи ти можеш усе колись змінити? Можливо щойно ти побачиш свою заповітну мрію. І радість твоя, і усмішка з'являються в один момент. А мрія твоя, що ти бачиш — вона впаде і зникне. Все. Засмутишся ти, заплачеш, що мрії не будуть тут зáвжди. І скоро зникне твій настрій, та не радітимеш ти

Хочу шлюб дітей та чоловіка. Хочу готувати для них, прибирати, Хочу піклуватись. Хочу, бо до цього я звикла. Я хочу. Я буду робити все, щоб заслужити на кохання. Хоч і чути «залиш мене, у мене футбол» А я продовжу робити усе. Я буду принижуватись до останнього. Така моя доля — я жінка. Нічого спільного з людиною. Людина ж не квітка. Я хочу виховувати дітей. Я хочу за ними доглядати. Сама. Бо для чоловіка це ганьба. Я буду міняти підгузки, паралельно помішуючи кашу, а деколи підмиваючи підлогу. Я буду, я хочу, я потребую цього. Я хочу носити прикраси, та обирати серед штанів сукні. Я хочу

Ти мені завжди одним єбала нерви : " Знову майже зовсім не задовільняє !! " І єбати став я краще - що аж вмерла а тепер від інших органів линяю . Як уже-таки спіймають та засадять - невідомо ще чого зі мною зроблять : я твоє бажання виконав останнє чи не все тобі так треба і було блядь ? Через горе стану скоро некрофілом : відкопаю тіло замуміфікую й зможу жити - не тужити мов в тих фільмах де кінець аби щасливим був слідкують . Ти мені завжди одним єбала мозок я занадто близько серцем увібрав це . Тож сама сповна відчуєш лакрімозу - хай твій голий труп не стогне від вібрацій

Молитву від серця Бог чує - не квапся ночами лягти . Руками роками дрочу я а перед очима лиш ти . Твій образ молитву " Наш Отче " мені заміняє й псалтир у інше повірить не хочу : який біса мать Дух Святий ? Дрочу наче проклятий небом як проклятий грім мене вбий : відбий мені руки Венеро своє щось зі мною роби !! Раби багатіють думками що шлях на свободу - це міф і радо брудними руками неволі стругають синів . Дрочу - аж кулак посинішав та порох у порах ще є : людина за себе сильніша як впала і знову встає . У кішки життів кажуть дев'ять . Для мене таке - не межа : нехай собі

Люба мене зґвалтувала страшна невідома . Де тепер серце сховати подалі від дому ? Ти уже їсти й на ніч себе приготувала : інша на рівному місці мене зґвалтувала . Дибом волосся в досвідчених судмедекспертів : дивом вдалося втікти - бо дійшло б і до смерті . Чим тепер маю у хаті витримувать спокій ? Що я зробив їй не так цій тваринній істоті ? Люба мене зґвалтували шляхом неприродним . Слід жити далі нічого із тим не поробим : час залікує це станеться точно всі рани . Зорі знов з неба тобі моїй пташечці ранній . Люба мене зґвалтували : що сталось - те сталось . Треба скоріш між тире кожну

Минуло декілька сторіч страждання Етюдів лячних, хтивих, з нотками бажання, Із присмаком металу на ключиці. Тінями сновидінь твій силует насниться. Шафран і тьмяний запах коріандру, Мов мавкою або лісницею, з тугой Розільється дурманом у танку примарном. Твій погляд хижий кольорів природ. Обряд на обрії сузірь, сплетем вінок - З зірок, турбот та існування. Чому ніхто з макабричних істот Нам не сказав: "Як жити у незнанні?" Відкривши очі поглядом шукаю Й тебе знайшов дрімаючу у тиші. Зірки вночі нам файну пісню нашептали Думками в голові відлунює гарніше.