Цей світ не згине не стане без тебе. І я жити буду, як доти жила. Та очі твої, порожні без мене. Без тебе і я зовсім інша була. В коханні зізнатись не можу. Бо лише крок на зустріч ступила. Прийняти я все таки мушу, Почуття, що відчути посміла. Не треба ні зірок ні квітів у полі. Я хочу лиш груди слухать твої. І хочу спитати у нашої долі. Коли вже ці руки стануть мої? Мушу зізнатись що в грудях палають, Таємні і теплі, та милі чуття. Світ від думок моїх мов завмирає. таке сьогодення мойого життя. Чого ти запнувся, стоїш в далині? Я тут, я справжня, з почуттями тобі. Крок за кроком на зустріч

Як я голосно кричу в своїх думках, А на ділі я просто шепочу. Чи то сили в мені вже нема, Чи то страх стискає щоночі. Як я хочу кричать на людей, Що допускають цього божевілля. Серед світу: добра та пісень, Злидні хочуть набитих кишень. І нас знов годують війною, І нас знову годують жалем. І наїстися зло вже не взмозі, Тільки бруд навколо людей. Чи то Бог - таке допустив, Чи то люди якісь нехороші. І я знов у думах кричу, А насправді, я просто шепочу.

Na świecie jeszcze, lecz już nie dla świata! Adam Mickiewicz, „Dziady”, Upiór . *** У хму́ристому надвечір’ї Саме́ на Вдовин í м узгір’ї Дівча бентежливе стоїть. Внизу тривожні хвилі б’ються І, може, гребнями торкнуться До тіла ніжного за мить. *** Аж ось в обійми холоднаві Щонайлюбішому Варнаві Небога щиро подалась. «Гадав я, що тебе лишився!» «І з цим бодай ти примирився, Бо світла я ще не зреклась. Якщо зі мною прагнеш бути, Пітьм í дозволь мене здобути, А поки я — минуща тлінь». «Тебе не хочу погубляти І милої перетворяти На проклятущу напівтінь». *** Тоді, журливо усміхнувшись І

Жив Князь Переп'ят, у князівстві Не мало добра він зробив, За життя своє у суспільстві Військовому шану схопив. Но вже він три роки воює У дальній країні, важко Дружина-ж то серцем горює Не маючи звістки давно. Тож військо збирає, у дворі Словами побуджує йти В походи далекі,- по зорі Знайдемо Князя соколи.. Гніздо покидають, по полю Вбачають великі війська, Всі мужі не в страху, до бою Мечі дістають, а вона - Дарований лук, в Переп'ята Стрілою у серце не зна Що муж це приїхав, завзято Його на колінах трима. Він очі заплющив, у землю Душа відійшла назавжди, Вона без вагань у цю

Козак жив в дунаї, останній До річки славної прийшов, Обіцяне щастя коханій На березі річки знайшов. Всі очі заплакані були; Коли починав з нього пить, І серце зривалося з туги,- Як місяць і зорі глядить. На березі річки збудує Собі найгарніший дворець, Та завше під небом ночує Вороний той друг жеребець. Із часом мара в його домі Каже,- пора йди на покій, Тож те, що здобув на дунаї Віддав все дитині одній... В великому домі козака Що славе увесь його рід, Почалась велика гулянка До вечора, сонце на бік. І тільки вороний друг коню На дворі сам жде козака, І в холоді ночі, в долоню, Козак на

Мне надоело плакать Устала все внутри держать Тот кого сильно люблю я Не хочет этого понять Блокирую свой мозг Пытаюсь думать перестать Но он всплывает в памяти опять Не исчезает в дыме Эх эта чертова любовь Ну кто ее придумал Жила себе спокойно Без бури чувств и счастья шума Много времени прошло И все казалось позабылось А сердце все не хочет отпускать Хотя в осколках и разбилось

Девченки не верти гороскопам многострадальным Ну нет у нас принцев с конями Все кони ускакали в табор к цыганям А принцы уткнувшись в компьютер Сидят едят борщ дома у мамы Будте счастливы сами здесь и сейчас, а не в мыслях прошлых воспоминаний Делайте все что хотите и всегда только в перед бегите Бегите к свободе и к своим желаниям Мечтам и целям нереальным Дарю вам бестрашие и смелость для шага в дорогу судьба И пусть каждый ваш миг Будет счастьем наполнен сполна

Однажды человеку ты повереш И осознаешь жизнь сполна Что есть такие люди Которым нельзя верить И душу открывать Они того не стоят Они пустышки И болтуны Не более того Когда им выгодно, удобно Надев актера маску на себя Получат все чего хотят И свалят Так вот Открой глаза Сними очки И не идеальзируй Того, кто просто врал Чтоб ты поверила И выброси из головы Всю дурь и мысли про него Он недостоин Ему же просто всеравно А ты все бредешь Таких как ты полным полно Целый гарем трофеев Целый фотоальбом Так названых "моделей" Так что забудь как страшный сон Он ведь уже не вспомнит Пусть

Когда тебе добили душу Разбили сердце на куски Когда жестоко обманули И кинули не сказав прости Я не люблю и не любил И никогда не полюблю Вопрос зачем или ради чего? Я не пойму Если не нужна И не любил И никогда ты не полюбишь Зачем так близко был Ответ один Он просто зверь А зверям чужды чуства

Ты не сварачивай с дороги Ты не сварачивай с пути Что нам начертано судьбою Нам не по силам обойти И как бы не было нам больно И как поступки обьяснить То что свершилось между нами Это было, есть и будет И не возможно отменить Ты можешь обижать меня словами Чушь всякую на меня нести Но, то что было между нами Нам не по силам изменить И если б мне сказали Твой выбор Ты можешь время повернуть назад Я бы все снова повторила А ты бы смог? Ну что молчишь? Когда ты любишь человека Ты все готов ему отдать Душа и сердце сговорились И разум не хотят включать

Не навижу себя за доброту Не навижу за горячее сердце Не навижу любовь Не навижу чувства Как доверчивы мы бываем Как хотим верить другим Судьба по своему решает И жажда использовать Всегда побеждает Не верте словам они лживы Не верте улыбкам они игра Не верте чувствам они обманут И ты останешься одна

Ну що та інша Я найкраща Як можно рівняти Мене із нею Вона не буде Любити так Як я душею всією Ти пом'ятаєш нас Мій дотик та поцілунки Палки обійми Мій погдяд І сердця стук Бо поряд той Про кого мрію На кого я чекала Все своє життя Я намагалась все забути І загасити почуття Але все марно і болюче Я задихаюсь Я в диму Зроби цей вибір Я прошу