І не знав той віщун, віщування свого, Що лине його міць, зі світу цього. —Тільки знав що біда наступає. Тому відав віщун, кому знання те дать, І прийде той юнак, буде знання благать. —В віщуна сива-вуса благає. Той віщун він навчив, юнака своєго, І кришталі минулого, чтити цього. —І юнак все новітнє приймає. Юнак став віщуном, і чекає кнутом, Коли старий віщун, відійде за світом. —Коли кине його, він не знає. Але той сива-вус, він сидить на столі, Як король королів, у тім троні в теплі. —Так кончину сидить дожидає. Та не хоче юнак, того дня він чекать, І він зілля пошле, щоб діда похилить. —І

Кохання моє... Луїза Медхен, Кітікет Сяйво прозорих очей розкинулось кімнатою. Спалах нових зустрічей покрився тінню густою. Мовби багато рідних людей, але кімната здається пустою. За вікном гроза та дощ, Я сиджу вдома одна, та думаю про тебе. Очі горять стрічкою сріблястою, що прикрасила втому. Я брала біле полотно, Для нас обох. Та картина віднілась розмитою, хотілось лиш залишитись одному. Нагодую себе знову роботою, що не зрозуміла жодному живому. І подавлюсь потім блювотою з болі, що зрозуміла мені одному. Хочу усміхатися тільки коханому, тому хто обіймає мене словами. Хочу дарувати

Слова, слова, слова … Яка же їм ціна, У тиші цій, маскованій, між нами? І гори почуттів описують оті слова Котрі шепочуться коханими устами Слова, слова, слова … а правда де? Чи ж не обман то часом так солодкий, У хвилі цій, котрий з часом мине Залишивши присмак болю пекучий? Не все то золото, що так блищить... Любов чи пристрасть поміж нами? Це серця почуття чи лише хіть – Написано отак поміж рядками?

Ти прекрасна у своїй неповторності, Наче вмита ранковою росою квітка. Ти холодна уся у своїй загадковості - Водночас і бажана і така неприступна. Ти прекрасна, наче розцвіла троянда І холодна наче у небі нічному зоря. Полонить і спокушає твоя краса Так водночас і грішна і невинно свята