Я вдома, - жінка зачинивши за собою двері і кинувши ключі на тумбі в коридорі, промовила в простір порожнього передпокою свого будинку. Автоматично увімкнулося освітлення в передпокої та на кухні, почувся звук вмикання електричного чайника та мікрохвильовки. Дякую Антуан, любий ти неперевершений - посміхаючись, вголос промовила жінка кудись у простір квартири. Дякую, пані Ірен, ласкаво прошу додому. Відгукнувся приємний чоловічий баритон, - звук линув з динаміків, що були встановлені по всьому дому. Як пройшов твій день!? - знову запитав той самий голос, що носив ім'я Антуан. О, це так

До мене дійшли чутки, що найвідоміше темне Шапіто приїжджає до мого міста. Я зацікавлена, мені так хочеться потрапити на те саме знамените шоу! Я так багато чула про нього! Найдивовижніші та безглузді чутки кружлятимуть навколо цього шоу! Подейкують що потрапити на саме шоу можуть лише обрані, а саме ті, кому надсилають спеціальні запрошення. Нікому не відомо, за якими критеріями відбирають глядачів. Запрошення неможливо купити або знайти за знайомством, його неможливо отримати жодним чином, крім як поштою від тих самих власників темного шапіто. А ще кажуть, що ти не можеш відмовитись. А

Венеція...місто на воді ...місто, що повне історії, здається, що разом з тобою цими вузькими вуличками та містками ходять ті хто тут жив кілька сторіч тому...а гондоли, що пропливають каналами створюють атмосферу повного занурення у минуле...і ці маски...маски відомі на ввесь світ ...на кожному кроці у кожній крамниці десятки та сотні різних масок...ось маска, що репрезентує сонце - вкрита позолотою та тонким промінням, що розходиться в різні боки...а ось поряд переливається сріблом маска, що символізує місяць...так задумано день та ніч сонце та місяць поряд от і маски висять поряд на стіні

Ти ж нікому нічого не розповіси - він прошепотів мені на вухо ... тремтіння пройшло по моєму тілу ... страх скував мене настільки, що я змогла тільки несміливо кивнути головою ... Молодець хороша дівчинка-з тихим сміхом він відпустив мої плечі. Я розвернулась і натрапила на гострий як крижані голки погляд ... усмішка зміїлася по його губах ... Страшна людина. А я в його полоні, добровільно... я виконую його волю. Його будь-яку забаганку. Я покірно виконую всі його вказівки. Чому? У мене є сім'я та друзі і він мені пообіцяв їх знищити, якщо я не слухатимусь. Ні він не вбивця! Він вважає

Туман м'яким серпанком стелився по землі. Сонячні промені ледь-ледь проглядали через крапельки вологи, що подібно до дрібним шматочкам кришталю висіли в повітрі. Чи був це ранок чи можливо пізній вечір? Сонце чи то сходило, чи хилилося за обрій? Вітер шепотів у кронах дерев якісь казки... Старий цвинтар, оповитий туманом виглядав сумним та покинутим, сюди рідко приходили люди... кам'яні ангели схилившись над могилами оплакували тих, хто спав вічним сном, під сірими холодними плитами...або може вони охороняли їхній спокій від вторгнення... Раптом на стежці, що давно поросла травою,

Він любив колекціонувати метеликів. Його так захоплювали їхні легкі ніжні тендітні крила і цей політ! Ах ця крихкість і витонченість! Яке диво! Як вони тремтіли в його долонях ... А як вони пили нектар з його рук! Він присвятив все своє життя цьому рідкісному заняттю, улюбленому хоббі – колекціонуванню метеликів. Найчастіше він приходив в місце скупчення і придивлявся, вибирав майбутню жертву, черговий екземпляр в свою колекцію. Він вважав за краще найяскравіші, рідкісні види метеликів. Він полюбляв полювання за ними. Йому подобалося наздоганяти і ловити ... приманювати і грати ... а потім

Змій ... Щебетання птахів лунало звідусіль ... в повітрі вітав ароматом екзотичних квітів. Вітер шумів, граючи з листям на деревах ... Крізь кромку дерев пробивалися сонячні промені, створюючи відчуття невагомості і нереальності цього місця ... Раптом почувся дзвінкий сміх. Срібним дзвіночком він розсипався в повітрі ... Змій підняв голову і буквально ввесь перетворився на слух ... скільки він чекав цього моменту. Коли в його прекрасний сад забреде чергова жертва ... Змій ковзав по землі, ховаючись у високій траві. Сильне гнучке тіло покривала яскрава блискуча луска ... Вона переливалася і

Я милуюся тобою здалеку ... ти така мила і ніжна, тремтлива лань, що випадково забрела на мою територію. Твоя посмішка немов промінчик сонячного світла в цьому страшному і похмурому місці. Ти справжній скарб. Ти будеш моєю. Я машинально проковтнув слину і облизав ікла. Посмішка майнула на моєму обличчі. Я окинув поглядом оточуючих - ніхто нічого не помітив !? Відмінно ... на моєму обличчі знову застиг наймиліший вираз пропащого добряка. Вже скільки років я ношу цю маску. Здається вона приросла до мого обличчя. Але, що поробиш бути істинним собою недозволено. Всі потенційні жертви