Туман м'яким серпанком стелився по землі. Сонячні промені ледь-ледь проглядали через крапельки вологи, що подібно до дрібним шматочкам кришталю висіли в повітрі.
Чи був це ранок чи можливо пізній вечір? Сонце чи то сходило, чи хилилося за обрій? Вітер шепотів у кронах дерев якісь казки...
Старий цвинтар, оповитий туманом виглядав сумним та покинутим, сюди рідко приходили люди... кам'яні ангели схилившись над могилами оплакували тих, хто спав вічним сном, під сірими холодними плитами...або може вони охороняли їхній спокій від вторгнення...
Раптом на стежці, що давно поросла травою, почулися тихі кроки.
Хто насмілився потривожити спокій цього місця? Хто зважився прийти туди, де знайшли свій притулок ті, хто спить вічним сном без сновидінь.
У тумані став вимальовуватись трохи розмитий силует. Ось він наблизився і можна було розглянути чоловіка ... високого, худого ... він був одягнений у чорне пальто і борти якого злегка майоріли на вітрі, його блискучі глянсові черевики блищали від роси ... довге чорне волосся тріпав вітер. Обличчя він ховав у комір пальто ... йшов він м'якою ковзаючою ходою ... тільки ледве чутний шерех трави видавав куди тримає свій шлях загадковий незнайомець...
У руках він стискав букет троянд...
Темно бордові майже чорні троянди з бутонами, що ледь розпустилися, на чиїх пелюстках тремтіли крапельки вологи і в тих рідкісних випадках коли самотні загублені промінь сонця потрапляли на ці краплі здавалося, що на пелюстках троянд застигли краплі крові...
Чоловік йшов стежкою до тільки йому відомого надгробка... і от він дійшов і зупинився біля пам'ятника. Ця могила не була занедбаною, подібно до багатьох інших на цьому старому цвинтарі. Було видно, що її доглядають, чистять і миють. У вазі стояли свіжі квіти, а сам надгробок виблискував дрібними іскрами темного мармуру.
Чоловік кинув погляд на напис на могилі.
Тут спочиває ангел, що пішов від нас так рано...
Та невже хмикнув чоловік - а як же ангел. Про мертвих тільки добре? Вірно?...
А насправді не була ти ангелом люба, ой не була ... ось точно немає ... я то знаю якою ти була насправді ...
Чоловік ще раз посміхнувся і, нахилившись, поклав троянди на могилу.
Як бачиш як і обіцяв я приходжу до тебе і навіть приношу твої улюблені троянди ... спочивай із миром люба ... з легким сарказмом вимовив він.
Він ще раз окинув поглядом надгробок.
І перед його поглядом замиготіли картинки з далекого минулого...
Ось він юний і закоханий, дивиться захопленим поглядом на неї ... вона його ідеал, найгарніша дівчина на світі.
Він мріє провести із нею все життя. Навіть уже придивився каблучку в ювелірному.
Кадр за кадром перед очима пролітали картинки щастя. Тоді він був у цьому певен.
І ось він знову повернувся в той самий дня. День, який змінив все.
Він тоді зайшов до квіткової крамниці, щоб придбати свої кохані квіти, її улюблені бордові троянди.
Сплативши покупку, він йшов вулицею і з блаженною посмішкою думаючи як порадує кохану букетом. В якийсь момент він повернув голову і застиг на місці ... букет випав з його рук, троянди розсипалися по асфальту ... на протилежному боці вулиці за столиком в кафе він побачив парочку ... він впізнав їх - це була його кохана дівчина і його найкращий друг ... вони цілувалися ...
Лють застилала очі, кров пульсувала у скронях, серце провалилося кудись під ноги ... він хотів негайно підійти і подивитися в їх безсоромні очі ... а потім просто вбити на місці ... та рптом прийшов біль ... пекельний біль...біль розбитого серця...
На той момент він зупинив сам себе ... ні це буде занадто легко, не цікаво ... Помста це блюдо яке подають холодним ... треба все добряче обдумати ...Він розвернувся та й пішов куди очі дивляться ... а бордові троянди залишилися самотньо лежати на асфальті.
Він і сам не пам'ятав, як у той момент відчаю та пекельного болю, що розривали його на шматки зсередини забрів на цей самий цвинтар... так саме це місце допомогло йому впоратися з болем. Тут затишно та тихо, спокійно. І цей дивний туман майже завжди пеленою вкриває могили та дерева.
Він пам'ятає, як тоді тинявся серед кам'яних ангелів і думав про смерть. Так йому хотілося померти... а навіщо жити? Після зради коханої та найкращого друга. Все життя здавалося скінченим…сердце та заповітна мрія про щастя з коханою розбитими вщент…
І в якийсь момент він зрозумів ... ні він не збирається вмирати ... а ось їм тут саме місце ... зрадникам місце на цвинтарі ... ті дві змії що він пригрів на своїх грудях варті тільки смерті ...
Саме тоді в його голові зародився план. План як помститися тим, хто його зрадив та зламав. Хто розбив його серце і розтоптав душу, знищивши все добре, чисте і світле, що там було залишивши тільки темряву і спрагу помсти.
Він пам'ятає як повернувся додому пізно ввечері... як він у деталях продумував кожен крок і всі пункти свого плану. Як він потім усміхався своїй коханій (колишній коханій, майбутній жертві). Як він мило спілкувався з уже колишнім найкращим другом...передбачаючи солодку помсту...
Все вийшло ідеально. Не дарма він стільки часу витратив на підготовку та опрацювання кожного кроку... ніхто нічого не запідозрив. Коли це сталося, він так переконливо розіграв убитого горем та зрадою... А як же інакше втратити одночасно кращого друга та кохану дівчину та ще й дізнатися, що вони за твоєю спиною крутили роман...
Так, він пам'ятає той момент, коли до нього прийшли з поліції...із звісткою про те, що знайшли трупи його дівчини та найкращого друга...пам'ятає як соромилися поліцейські і ховали очі, розповідаючи деталі.
Ну так ця парочка зрадників мала звичку займатися коханням в авто, от і задихнулися чадним газом ... яка безглузда смерть ... він вирішив бути милосердним ... і обійшовся саме таким способом, навіщо бруднити руки кров'ю якщо можна влаштувати нещасний випадок ...
Як його тоді жаліли...показушно...а за спиною обговорювали, що він ідіот який не бачив що його дівчина та його найкращий друг крутять шашні у нього за спиною...
А він, вдавав із себе зламаного горем і розчавленого зрадою...а всередині сміявся...реготав...помста вдалася...ніхто нічого не запідозрив...
Чоловік посміхнувся хижою посмішкою, поправив букет із бордових троянд на могилі і повернувшись пішов геть. Незабаром його силует розчинився в тумані і на старому цвинтарі стало знову тихо та затишно.
