якби мене запитали чи я щаслива певно почули б у відповідь так раніше багато чого я хотіла а зараз… не хочу ніяк колись я мріяла розправити крила і високо літати як птах потім хотіла побачити місяць і переплести квіти кульбаб торкнутися пальцем хвилі вдихнути легкий аромат і все-таки світ красивий хоч поводить себе як маніяк він хижий лихий неприступний непередбачуваний лютий звір сказала що прагну творити а в мене погіршився зір озвучила ще одну мрію вгадайте що потім було? о так я отримала нею по пиці так що аж шию звело тепер я не маю мрії бо всі вони руйнують мене лишилися тільки дії

Це літо було для мене абсолютно руйнівним. Я була впевнена, що віднайшла себе і, нарешті, все стало на свої місця. Але хвиля сумнівів і вигорання почали незворотній відлік. Один.. чулося відлунням у вухах. Два... Повільно темніло в очах. Три… Щось голками штирхало руку. Страх, страх, страх… Так я почала втрачати себе. Чи знаходити? Досі мені було не зрозуміло. Дні ставали коротшими, моментів для радості все меншало й меншало. Безумовно, було щось, що на лічені години повертало мене до життя. Яскравого, веселого. Такого звичайного, людського життя. А потім починались розмови про роботу,

Агонією у вогні вагіни губ охопленим як довго хую гідно буть ? Щоб дихання аж перлом перло дикому - відкриє мушлю мужньо-неабикому . Червонокнигі браконьєри-автори автограф на Чорнобиля реакторі кривавим слідом здобичі розписують . А стільки всього там могло б рости собі ! Підвищила планета градус спекою : масонів звиклих гратись з небезпекою нервово не на жарт постійно тіпає - повітря скоро купиш лиш готівкою . Комп'ютери людські вже косять віруси повісилась давно зріклася віра вся на гомочастоті сердечні імпульси - розслабся і по-іншому не рипайся . Оазово-живі фантоми маряться з

Знизу жабрами вітер шанс задає вітрилам заражає ревіти щастя своє не втримать просраним ненаситно . Манять Бермуд тенета в подорож кругосвітню з відкриттям континенту . Стаї акул ескортом вік від цинги без тями в ціль офіцерський кортик компас на полюс тягне . Небо здригає сонце зорі втопились звучно : хто через все пройшов це - та ще шкіра везуча . Сечу воду солону сьорбать спрага диктує серце нутром холоне - хуй дельфіни врятують . Брали на борт - команди рот мандою єбали : бунт реформи провадить островом канібалів . S.O.S. електрику смокче жереб пізно кидати верне нерви лоскоче вовком

Табуйовано тебе йобану нациганить у долі б ліг . Від'єбу мандражуєш й обману : теж мені кобелі без бліх ! Обіцяти не стану клястися мов на білій коняці принц : може справді нахуй далась ти вся - краще гроші ніж сектор " Приз " . Гарні вуса у Якубовича всяку гру треба вміти грать : не дійшов як хід - оце боляче . Чим ті сльози повитирать ? Дивом далі літаєм райдужно : я тебе єбнув ти мене . Дідусю досі рано правду знать а тут блядь : " Любов чи мине ? "

Злітають ластівки у синє небо, У свій чудесний неосяжний світ, І більше щастя, явно, їм не треба, Як дивовижний цей політ. На проводах спочинуть лиш хвилину І стрімко знов пірнають в небокрай. Літають довго-довго безупинно, Гасають жваво з краю в край… Маленькі пташечки, а скільки сили, Майстерності і певності в польоті, Скільки завзяття і пориву У їх пташиній тій роботі! Онуця люба, ластівко ти наша, Ти в нас розумниця, не вередлива. Упевнено і ввись, і вдаль дивись, Як у житті літати, в ластівок учись. Будь сильна, обережна і щаслива! 2021р.

По світу гуляють мільйони щемливих оповідей про те, як собаки стають членами родини. Я ж хочу розповісти вам свою історію, в якій я стала членом сім’ї собаки. Це відбулося навесні. В той день з самого ранку все пішло не за планом. По-перше, попри невтішні прогнози погоди, в моє місто завітало весіннє сонечко після трьох тижнів набридливої мряки. По-друге, мій хлопець, у якого сьогодні був День народження, вирішив розірвати наші багаторічні стосунки. Ми почали зустрічати на першому курсі університету. По його закінченню він отримав пропозицію стажування за кордоном і пообіцяв повернутися за

Всього б цього не сталося, якби Вадік вночі повертаючись з Дня народження товариша, не вирішив би закусити увесь випитий за вечір алкоголь упаковкою, на перший погляд, абсолютно невинного печива «До чаю». Як тільки останній шматочок цього підступного їдла потрапив у шлунок молодого чоловіка, кишківник сердешного почав настирно вимагати очищення. На лобі виступили краплинки поту, Вадік вольовим зусиллям узяв усі свої органи під контроль і пришвидшився. Він відчайдушно намагався донести наїжджене додому, бо був досить вихованим хлопцем. — Зараз промину мою стару школу і вдома, — підбадьорював

Тьотя Аня завжди була дуже набожною жінкою. Ви швидше зустрінете її в церкві, аніж на базарі. І в здоров’ї, і в хворобі вона самовіддано вклонялася Господу і просила його пробачити її покійну прабабцю. Проте, чим завинила перед Богом чи людьми пращурка тьоті Ані, ніхто не знав, навіть настоятель храму. У жіночки було двоє синів. Старший, Антон, – військовий. За декілька місяців після початку війни він отримав звання старшого лейтенанта за хоробрість і самовідданість. Антон розбивав ворога у найгарячіших точках. Тож окрім покійної бабці, тьотя Аня завжди згадувала в молитвах і його. Молодший,

«Нарешті Іванко натрапив на годну дівчину,» — подумала баба Надя сидячи у себе на балконі і спостерігаючи, як її сусід зверху витягає з багажника машини важкі коробки. — «А то все одні шльондри бідолашному попадалися». Вона тяжко зітхнула і перевела свій погляд на вікно сусіднього будинку, де цілувалася пара закоханих. Молодому хлопцеві дійсно не щастило з представницями протилежної статі. Галька була курвою, яку цікавила тільки його зарплата, Інка – тягалася з іншими чоловіками по ресторанах і виправдовувала то все роботою, а про Маруську, яка оформила на нього кредит і зникла, взагалі не

— Мамо, чому вона так зі мною? В чому я винен? — розгублений десятирічний хлопчина кинувся в обійми молодої жінки. Вона в чергове зустрічала свого сина, який кожні вихідні навідувався в гості до свого батька. Так сталося, що Олеся і Петро розлучилися ще коли Іванко був зовсім маленьким. Родичам і знайомим сказали, що не зійшлися характерами. Проте більшість з них здогадувалася про справжню причину, яку вже через місяць після розлучення Петро ніжно тримав за ручку. З того часу утекло багато води, пролунала купа образ і звинувачень, та незмінним залишалося єдине – в житті Іванка брали участь і

Ірина стояла на кухні біля вікна і вдивлялася в похмуре сіре небо. Воно плакало холодним затяжним осіннім дощем, хоча до осені було ще більше ніж місяць. Можливо, небо сумувало за притаманною для середини липня спекою, а, може, оплакувало разом із жінкою її тяжкохворого батька. Ірина стояла мовчки. Тишу у квартирі порушували тільки краплини гірких сліз, що падали на підвіконня. Від болю, що стискав груди було тяжко дихати, у голові паморочилося, жінка нахилилась вперед та притулила лоба до холодного скла. — Боже… — Ірина заплющила очі. — Боже, невже це кінець? Вирвався тихий стогін. Жінка