Подолаємо всіх ворогів, Помстимось за сестер і братів, Збережем ми країну від зла Задля миру, любові, добра. Розцвіте наша рідна земля, І луги, і ліси, і поля. Буде небо блакитним ізнов, Запанують добро і любов. Захищаєм країну свою, І батьків, і дітей, і сім'ю. Відпочинемо ми лиш тоді, Коли знищим усіх ворогів. Пам'ятаймо героїв своїх, Нашим дітям розкажем про них. Будуть славні вони у віках,

Не встиг я прийти до тями, як Рома різко скочив із ліжка і закричав: - Творець тут! Творець з нами! Творець тут! Всевишній з нами! Обійнявши всіх, крім мене і Колі, вищий розум у тілі Романа почав говорити тихим, спокійним голосом: - Я так радий вас бачити, діти мої. Так прекрасно, що всі ви тут. Які ви молодці…. Гарних людей бачу тут я. Саме зараз я зрозумів, що подібних речей я в житті ще не

Темрява, космічний пил, яскраві спалахи далеких пульсарів, холодне дихання безмежного космосу. На фоні цього поміж уламків астероїдів, котрі ще пам’ятають створення світу, повільно дрейфував у просторі плоский диск. Він нагадував своєю самотністю полишений пілотами міжпланетний лайнер у вільному плаванні. Опинившись в обіймах абсолютної ночі, клаптик матерії на панорамі далеких зірок потрапив у

У театральній залі володарювала темрява. Готичні світильники у формі черепу, порушили право ночі на приміщення, освітивши тьмяним світлом ряди червоних крісел. Вхідні двері зі скрипом відчинилися - до залу почали заходити гості. Зайнявши свої обтягнуті дорогою шкірою місця, глядачі почали неголосно перешіптувались між собою. Темою для розмови були свіжі скандальні новини зі світу політики та

Карина смотрела на экран своего телефона и не могла понять – действительно ли она видит это сообщение или это ей просто кажется. Ей нужно было позвонить на другого оператора и девушка вспомнила о сим-карте, которую когда-то покупала. Она вставила ее в свой старенький потрепанный, но все еще звонивший, телефон и первым делом прочитала эсемески. Их было немного и одна из них гласила, что из

Лак на нігтях відшарувався і злазить, так ніби я йому остогидла і він хоче чим швидше здихатися мене. За таку неохайність мене можуть звільнити. Як шкода. Насправді не шкода, а страшно. Мені й роботу касира знайти важко було. Брудні купюри, брудні кнопки на комп’ютері такі ж брудні покупці. Всі в масках, дехто в рукавицях. Ніби той зовнішній бруд страшніший за внутрішній, той якого не позбудешся

Я тут зібрав для тебе човен Всіх почуттів - букет зі зливи. Я б міг упертим буть, як овен Але відвертий, адже - діва. Ти неосяжна, наче зірка. Не доторкнутись, як до неба. Я б так хотів, щоб була вірна, Тому, кого тобі не треба. Чому усі дороги світу Ведуть тебе до мужиків, В яких немає краплі світла - Постійний кастинг гарних тіл. Я тут зібрав для тебе човен Мій корабель зі щирих слів. Ти

Це було дуже дивне місце... люди дуже не хотіли сюди потрапляти. Після перебування тут вони змінювалися. Сильно змінювалися. Вони ходили і посміхалися, вони були щасливі. Абсолютно щасливі весь час і завжди ... навіть якщо у них помирала улюблена собака або бабуся вони говорили про це зі щасливим виразом обличчя ... З яскравою щасливою посмішкою вони ламали руки і ноги, потрапляли під авто або

Мне надоело плакать Устала все внутри держать Тот кого сильно люблю я Не хочет этого понять Блокирую свой мозг Пытаюсь думать перестать Но он всплывает в памяти опять Не исчезает в дыме Эх эта чертова любовь Ну кто ее придумал Жила себе спокойно Без бури чувств и счастья шума Много времени прошло И все казалось позабылось А сердце все не хочет отпускать Хотя в осколках и разбилось

З палаючого дому між зірок, На землю, всіяну кістками, З міліонами просверлених дірок, Стрибають спалаху короткого заради, І дивляться уверх поглядом скленілим, Обгорілими руками тянуться на слід, У небі, що лишився нерозквітлим, Як хвіст комети, розсіявся і зблід, Лиш маленьку кульку від пінг-понгу, Давити горло нам лишив, Його яскривим світлом ми дорогу, Узріли освітлену між нив.

На горищі баби Ганьки запаси їжі перетворювалися на потерть. Мішки з вермішеллю, гречкою та іншою крупою повільно старіли разом із бабкою. Вона мала десять дітей, і натовп онуків. Жодному з них спустити продукти на кухню вона не дозволяла. І навіть коли їстівність продукту зникла, бабця не скасувала недоторканність до темного кута під дахом. Там зберігався порятунок "на чорний день". -

Сумно та хворо, Десь скраю душі, Де дно мого моря, Де риби страшні. Де не чути ні звуку, Немає вже неба, Нема там ні духу, Нічого не треба. Падаю вниз, Та болять вже коліна, Вода немов слиз, Туга чорна глина. Єдине сяйво в пітьмі, Що сидить там потвора, Палають очі її, Що горять не зі вчора. Щось ламається в шлунку, Вона дивиться в тебе, Немов нема порятунку. Та коли дивишся в себе... Де лиш